Спелеологія та спелестологія, 2016 р.

Пронін К.

У цій статті ми розповімо про справжнісінькі, так би мовити, «типові» одеські катакомби, такі, якими їх собі уявляє переважна більшість людей, які щось чули про одеські катакомби. Ці уявлення, ось уже понад сотню років підтримуються всілякими «очевидцями», засобами масової інформації, екскурсоводами та іншими «знавцями» [Рашковський 1990; Смолій 1994; Табідзе 2001]. У цих катакомбах справді є все, про що люблять розповідати. Великий, вкрай заплутаний, лабіринт двоярусних виробок, підземні водойми, скелети, бандити, партизани. Розташовані катакомби під старою міською забудовою, мали безліч найрізноманітніших виходів на поверхню, частину з яких можна сміливо назвати таємними. Насправді ж, це зовсім не типова катакомба, а, скоріше, виняткова. 

І ще одне роз’яснення. «Слобідка» в даному випадку назва цілком конкретного району Одеси, а не позначення приміського поселення.

Але перейдемо до спелестології. Йтиметься про район катакомб (каменоломень) К-66 «вул. Мирна», розташованих на північно-західній околиці міста. Хоча поняття околиця, для цієї ділянки відносне. Пішки, сюди, від самого центру Одеси – вулиці Дерибасівської, приблизно година ходу.

Старих первинних входів у цей район каменоломень не збереглося. Основним входом є бетонований шахтний ствол, на вулиці Мирній, глибиною 12 м, квадратного перетину, пройдений 1975 року.

Другий вхід можна сміливо назвати «таємним». Знаходиться він у гаражі приватного будинку. Це квадратний шурф, пробитий у катакомби, мабуть, у 1950-х роках. У шурфі послідовно встановлено 3 сталеві люки, що замикаються зверху. Самий верхній люк, закритий зверху чавунною ванною, присипаною покришками. Так що все в найкращих традиціях, хто не знає, той не знайде.

У цей район катакомб можна потрапити із сусіднього – К-22 («Рода»), через пройдену в 1982 році збійку. Сбойка теж незвичайна. Це вертикальний шурф, глибиною 3,9 м, оскільки виробки району К-22, у цьому місці, розташовані над виробками К-66.

Але в минулі часи, в район каменоломень К-66, існувало безліч входів. Це були шахтні стовбури, нахили, провальні воронки, виїзди та штольні.

У 2002 році, після утворення провалу на розі вулиць Бадаєва і Дорожньої, там був пройдений шурф, глибиною 7,5 м, через який потрапили в локальну, відрізану суцільними завалами, частину виробок району К-66. Незабаром шурф був засипаний.

Виробки цього району періодично картувалися. У 1930-х роках, коли йшло розроблення північно-східної їхньої ділянки. У 1951 році маркшейдери М.М. Плуталов і Кравченко зробили суміщений план невеликої ділянки верхнього і нижнього ярусів. Верхній, що розроблявся наприкінці 19 століття, був уже занедбаний, а в нижньому, можливо, ще велися видобувні роботи. Цей оригінальний план зберігся і є єдиним старим планом одеських катакомб, на якому було показано 2 яруси виробок.

У 1970-х роках Причорноморською геологорозвідувальною експедицією було закартовано більшу частину легкодоступних виробок нижнього ярусу. Ці матеріали маркшейдерської зйомки збереглися і використовувалися нами як основа для складання комплексного повного плану катакомб К-66, який складався з кінця 2014 року до жовтня 2015 року. 

Наразі протяжність картованих і обстежених виробок становить 9470 м.  Сумарний обсяг виробок становить 68375 м3.

Виробки, як і майже всі одеські катакомби, закладені в понтичному рівномірно зцементованому вапняку-черепашнику бурувато-жовтого кольору (пильному вапняку) [Пронін 1989].

Потужність пласта пильного вапняку в районі К-66 становить 5-6 метрів, і тому майже весь район має 2-х ярусну будову. Пласт пиляльного вапняку, не однорідний. Над пильним шаром, в обваленнях нижнього ярусу, видно смугастий, вапняк. Забарвлення прошарків від світлого, жовтуватого, до бурого. Перехід від пиляльного до смугастого вапняку, поступовий. Вище, вапняк стає більш пухким. Але оскільки вище знову знаходяться виробки (верхнього ярусу), слід вважати ці зміни просто погіршенням якості пильного вапняку. У виробках нижнього ярусу, у верхній їхній частині, часто розкриваються лінзоподібні прошарки сіро-зеленої глини, товщиною до 10 см.  Розміри лінз досягають багатьох метрів. У деяких місцях, по прошарках сіро-зеленої глини, спостерігаються дрібні карстові каверни. 

У кількох вибоях розкрито смугастий вапняк. У ньому спостерігається чергування сірих, жовтуватих і бурих смуг-прошарувань, завтовшки по 5-15 см.   Трохи північніше від цих вибоїв, у невеликих обваленнях покрівлі, на центральному ході, розкрито прошарок майже білого вапняку, з тонкими, 1-2 см, прошарками в ньому сіро-зеленої глини.   

Виробки досить часто розкривають дилатансійні тріщини, шириною від 1-3 см до 20-25 см. Тут описано навіть дві невеликі дилатансійні печери П-180 і П-601.

Тріщини іноді порожні, іноді ж заповнені бурою глиною або уламками вапняку.  Особливо багато широких тріщин у районі стовбура на Мирній.  У деяких тріщинах стінки вкриті білими кірками натічного кальциту. Виробками нижнього ярусу розкрито кілька карстових каверн, лінзоподібної форми висотою 20-40 см, розмірами приблизно 2 на 2 метри. Поверхні деяких із них, окремими плямами, вкриті білосніжною натічною кіркою кальциту товщиною 3-5 мм. Значно рідше трапляються карстові каверни видовженої форми, заввишки 0,3 м, завдовжки до 3 м і завширшки до 0,7 м. Перетин каверн напівкруглий. Вторинних покривів на стінках немає. 

Біля старого засипаного стовбура, на покрівлі видно невеликі, щільні, карбонатні сталактити, завдовжки не більше 3-4 см. Вони забарвлені в бурувато-жовтий колір.

Район каменоломень К-66 складається з декількох шахт, що розроблялися в різний час. Загальна їх кількість не менше 6-7 штук. Крім того, багато каменоломень допрацьовували пізніше, і, можливо, по кілька разів. Найстаріша зі знайдених написаних на стіні виробок дат «1885». Причому це типовий гірський напис, зроблений червоною охрою. Основна частина каменоломень відпрацьовувалася пізніше, у 1890-х роках. У виробках верхнього ярусу в східній частині зустрічаються дати 1895-1900 рік. Виробки нижнього ярусу, розташовані під ними, відпрацьовувалися в 1946-1947 роках. Ці виробки збиті однією збійкою з розташованими на схід від них виробками, що розроблялися в 1898-1911 роках, які, зі свого боку, в північній частині збиті зі ще старішими виробками 1880-х років. Після революції, у 1936-1937 роках, у виробках тривало дорізування окремих окремих тупиків, і розробка в районі вул. Мирної в південному і західному напрямках від сучасного стовбура. Останні видобувні роботи велися в західній частині району в 1947 році. Очевидно, відпрацювання, в незначних масштабах, тривало до 1951 року, оскільки суміщений план виробок верхнього і нижнього ярусів датований 1951 роком.  Шахта належала Будтресту № 1 Головморбуду. Таким чином, каменоломні цього району розробляли щонайменше з 1884 по 1951 рік, 67 років.  

Відоме нині шахтне поле простягнулося із заходу на схід на 470 метрів, а з півночі на південь на 270 м. Відмінною особливістю району К-66 є широкий розвиток 2-х ярусних виробок. У жодному районі одеських катакомб не відомо такого розвитку 2-х ярусів виробок.  Виробіток нижнього ярусу 6215 м (66%), верхнього ярусу 3255 (34%). Поля виробок верхнього і нижнього ярусів розвивалися й існували незалежно одне від одного, не складаючи єдиної системи. Можливо, періодично вони з’єднувалися провалами. Кілька таких наскрізних провалів між ярусами виробок відомі там, де багато великих завалів і теж існують виробки верхнього ярусу, недоступні в даний час (пр.9,11). Не виключено, що по виробках верхнього ярусу, район К-66 з’єднувався з районом К-22.  Каменоломні повністю не пройдені. На контурі багато суцільних або дуже важко прохідних завалів.

Здебільшого гірничотехнічний стан виробок району К-66 задовільний, закріплених бетоном або затампонованих виробок тут немає.  Ділянка виробок під Бадаєва закріплена стінками з блоків вапняку на розчині. Судячи з плану П. Лавренка, такі ж закріплені ділянки знаходяться північніше, у недоступних зараз виробках. Виробки нижнього ярусу перебувають здебільшого в доброму і задовільному стані. Великі обвалення в них і суцільні завали розташовані переважно в північно-західній частині, там, де над ними розташовані виробки верхнього ярусу, і вони близько підходять до засипаного отвору балки. У центральній частині сильно деформовані і повністю завалені ділянки, теж знаходяться в місцях передбачуваного розташування виробок верхнього ярусу.

Гірничотехнічний стан виробок верхнього ярусу набагато гірший. Вони здебільшого деформовані. Спостерігається багато обвалень покрівлі та суцільних завалів. Особливо багато завалів у західній частині та в північній, де одна з ділянок взагалі відрізана від основного поля виробок суцільним поясом завалів. Великі за площею ділянки обвалень зустрічаються у верхньому ярусі повсюдно. Потужність обвалень досягає 3 – 4-х метрів і більше. Завали складаються з дрібної глинистої жерстви і червоно-бурої глини, видно відшаровані або завалені коржі.  Іноді фіксуються суцільні обвали через виробки обох ярусів. У виробках також видно багато наскрізних провалів із поверхні. Багато ділянок виробок сильно задавлені, висота їх становить 1,2-1,5 м. Бутові смуги тут задавлені, на стінках повсюдно видно відшарування, дно завалене уламками вапняку, що впали зі стін.

Габарити виробок району різні. У нижньому ярусі виробки вужчі й вищі. Висота в залі «Ідеал» перевершує 3 м, в основному висота 1,8-1,9 м. Ширина виробок становить в основному 3 – 4,5 м. У верхньому ярусі, виробки здебільшого ширші та нижчі. Ширина їх 3,5-5 м, рідко більше 5 метрів. Висота 1,4 – 1,6 м, рідше до 1,9 м. 

Цікаве місце знаходиться на примітці 10. Тут виробки з’єднуються з розташованою вище порожниною (нахилом? льохом? своєрідним кріпленням провалу?). В обидва боки видно невелику ділянку ходу, закріплену арочним кріпленням із блоків вапняку на глинистому розчині. Причому кладка подвійна, двошарова, одна арка над іншою. Простір над кладкою щільно забитий камінням. Видно різані стіни. Тобто порожнина знаходиться на рівні виробок верхнього ярусу. З виробками нижнього ярусу, порожнина з’єднується шурфом чи провалом, не ясно. У верхній частині провалу (на його старому дні?), над покрівлею виробок нижнього ярусу, видно тонкий шар білого вапна (2-5 см). Взагалі тут засипка шарувата, вапно лежить на самому дні. Дивне місце. Поруч, за кілька метрів, розташована свердловина. 

Якихось конкретних історичних відомостей, що стосуються саме району К-66, ми не маємо, але непрямі, є. Катакомби району К-66, безсумнівно, використовувалися революційним підпіллям на початку 20 століття, під час підготовки 1-ї революції [Юдін 2008].  У 1902 році, для активізації революційної діяльності, до Одеси була направлена Р.С. Землячка («Демон»), досвідчена професійна революціонерка. Вона тоді була представницею «іскрівців» – соціал-демократів, які згуртувалися навколо газети «Іскра». Після приїзду до Одеси Землячка посилила роботу з агітації робітників каменоломень. Перед робітниками на сходках, що відбувалися в каменоломнях, неодноразово виступав К.О.Левицький. 1903 року за революційну пропаганду і поширення нелегальної літератури серед робітників каменоломень і жителів навколишніх сіл заарештували подружжя Пасевичів І. І. (Ілля) і В. А. (Віра), які проживали на Слобідці. У другій половині 1903 року, коли в Одесі розпочалися численні демонстрації, у катакомбах, зокрема й на Слобідці, почали проходити сходки, часто велелюдні.  У спогадах одеських підпільників того часу йдеться про те, що пропагандистську роботу в міських каменоломнях довелося припинити через арешти і перенести її в заміські каменоломні. Звичайно, для цих цілей найбільше підходили катакомби Слобідки і Кривої Балки. Вони були найближче розташовані до міста (приблизно година ходу пішки від центру міста), і водночас були в населеній, забудованій місцевості, де люди не так кидалися в очі, як у полях.  

В Одесі було створено районні комітети РСДРП, зокрема Слобідсько-Романівський і підрайон каменоломень. У кожному підрайоні був відповідальний за отримання і поширення нелегальної літератури. На Слобідці це був «Саша».  На 11 червня 1904 року, було заплановано провести велику сходку в покинутій каменоломні Шнейвеса, на Слобідці-Романівці. Сходка відбулася. Але царській охранці вдалося дізнатися про неї. Район каменоломні був оточений поліцією, було заарештовано 40 осіб. В одній із підземних галерей поліцейські знайшли тюк із 265 прокламаціями. Прокурор звинуватив в організації сходки колишнього студента Катеринославського вищого гірничого училища Льва Ханіна (підпільна кличка «Степан»). Згодом революційне підпілля вжило заходів до дотримання ретельної конспірації під час проведення сходок у катакомбах і більше таких провалів не було. Відомо, що 1907 року Залізничний комітет РСДРП проводив свою сходку в покинутому кар’єрі на Слобідці-Романівці (мабуть, у каменоломні). В архіві є документи, де йдеться про існування 1907 року підпільної друкарні в катакомбах Кривої Балки або Слобідки.

Але арешти активістів тривали. Після чергових арештів, завдання від РСДРП, працювати замість заарештованих у підрайоні каменоломень, отримав В.Л. Степанов, відомий у підпіллі, під прізвиськом «Порфирій Силін».

Учасники революційних подій у своїх спогадах про той час зазначали, що ватажку пересипських робітників А.В. Трофимову («Дід Трохим») в ті роки доводилося місяцями ховатися від переслідування в катакомбах. До нас дійшли лише мізерні відомості про використання катакомб у роки революції, що пов’язано з умовами глибокої конспірації. У 1918 році катакомби використовувалися для складування зброї. Потім була Світова війна, революція, Громадянська війна і репресії 30-х років. Багато учасників тих подій загинули, не залишивши спогадів.

Одна зі збережених у катакомбах нижнього ярусу стоянок, безсумнівно, належить до дореволюційних часів. За відомостями А. Саморукова, на ній було знайдено багато мідних монет, випущених на початку 20 століття, до 1915 року.  Багато металевих ґудзиків до студентських і жандармських мундирів, щонайменше 2 розбиті чорнильниці, багато осколків дореволюційних пляшечок, металевий жетон – перепустка біндюжника в порт. На вході знайдено гільзу гвинтівки 1916 року. Усе це свідчить про те, що ця стоянка, мабуть, належить до підпілля до 1917 року.

У виробках спеціалізовані пошуки слідів подій тих років не велися. Коли почалося комплексне обстеження цього району, з моменту згаданих подій минуло вже 113-95 років. Виробки зазнали занадто великих змін. Під час обстеження вищезгаданої стоянки у 2015 році (із застосуванням металошукача), вже нічого цікавого знайдено не було, тільки осколки скляних пляшечок, ламп, невеликі шматочки іржавого металу.  У приміщенні проглядаються дві лежанки, складені з каменю, біля стінки залишки кам’яного столу (купка каміння, з якого був складений стіл). Неподалік, у запилі, є напис «Боже царя храни». Якщо напис відноситься до стоянки, що втім, навряд чи, то це стоянка контрреволюціонерів. 

М.Г. Древін, найстаріший за віком пошуковець, розповідав у 1970-х роках про свої відвідини Слобідських катакомб у 1928 році. Розповіді були цікавими, але досить фантастичними. Ми їм не особливо вірили. Але у 2000-х роках ми знайшли написи Древіна того часу в катакомбах К-66. Зараз, коли цей район катакомб добре обстежений, можна проаналізувати інформацію Древіна.  Я наводжу основні моменти його розповіді, як запам’ятав, бо це своєрідні катакомбні легенди, прив’язані до конкретного району. Древін розповідав, що навчаючись у мореходці, він із друзями пішов у ці катакомби і там вони заблукали, блукали більше 3-х діб, висвітлювалися гасовими лампами «Летюча миша». Під час блукань бачили озеро з водою, що світиться (або озеро, що святиться). У двох місцях натикалися на останки людей (скелети). Один скелет сидів у кутку виробки, і біля нього стояла порожня лампа «Кажан». Два інших скелети лежали теж у глухому куті, і біля них теж була порожня лампа. Тобто це були заблукалі і загиблі люди. Потім хлопці потрапили в приміщення, де стіни були оббиті килимами, стояли столи з канделябрами на них були лавки, лежало багато цінних речей. Це була злодійська малина. Хлопці злякалися і втекли. Потім вони знайшли вихід і вибралися на поверхню. Незабаром стало відомо, що Т. Грицай накрив під землею цю злодійську малину.

Ця історія, звісно, вигадана і складена з багатьох різних фрагментів, прикрашених оповідачем.  Грицай тоді був мало кому відомий і не ловив бандитів. Скелет не може сидіти, він розсиплеться. Хлопці могли бачити людські кістки, але навряд чи, бо Древін про це розповідав. Все ж таки слобідські катакомби не такі великі, щоб у них можна було б блукати до нескінченності. Та й входів до них у ті часи було багато. Хоча чого не буває. Тож і Древін з товаришами, якщо й загубилися, 3-тю добу не блукали. Їхні написи знайдено недалеко від одного з входів (нині засипаного), у кільцевому тупиковому районі, з якого існує тільки один вихід в основний район. Мабуть тут вони і загубилися. Бандити не будуть влаштовувати шикарну малину в катакомбах і тим більше зберігати там награбоване. Там сиро і все швидко гниє. Навіть на сучасних імітаціях малин, де використовуються синтетичні килими, їх доводиться періодично відпрацьовувати спеціальними рідинами від цвілі. Бандити могли використовувати катакомби для короткочасного зберігання награбованого і як укриття для себе, але не як місце для розваг. Затоплених ділянок у районі К-66 немає і зараз, не могло їх бути і в 20-ті роки. Світні озера взагалі науці не відомі. Але ілюзію свічення може створити свердловина або невеликий отвір у покрівлі виробок. Сам отвір має бути не видно, але світло, з нього падаючи на дно, не розсіяно, а в одну точку, у повній темряві, створює враження, що світиться якийсь великий предмет. З таким явищем ми стикалися в Усатівських катакомбах. Якщо припустити, що під цим отвором буде невелика водойма (калюжа), то, можливо, буде ефект світіння води.  Можливо, Древін бачив щось подібне, не обов’язково тоді, і не обов’язково на Слобідці. Але розповідав Михайло Герасимович цікаво.

 Він же розповів про ствол, засипаний зброєю. 

Взагалі, у цьому районі катакомб дуже мало стоянок часів війни. Тільки в північно-західній частині, біля засипаних виходів, є невеликий комплекс стоянок та кілька житлових кімнат, у тупиках у південно-східній частині. На стоянках знайдено кілька гільз від гвинтівок (одна німецька вбита в стінку), залишки посуду, пляшки і бульбашки, ложки. Цей комплекс стоянок, на думку А. Саморукова, належить до часів оборони Одеси 1941 року.  Нічого серйозного Саморуков на них не знайшов. На цих стоянках жив якийсь годинникар, оскільки там було знайдено кілька корпусів від годинників. Ці стоянки були нами опрацьовані 2015 року, але істотних знахідок та інформації не дали. 

У виробках нижнього і верхнього ярусу знайдено 3 поодиноких житлових приміщення. Мабуть це дезертирські стоянки. На них жило по 1 – 2 людини. Знаходяться вони в тупиках, у найдальшій частині виробок. Входи на стоянки перекриті стінками з невеликими лазами. На стоянці знайдено монети 1946 і 1955 років. Мабуть, стоянка використовувалася кримінальним елементом у повоєнний час (а може, це була одна й та сама людина). На самій стоянці знайдено залишки згнилого чоловічого і жіночого взуття, якісь радіодеталі. Поруч зі стоянкою – іржаві консервні банки, пляшки, стріляна російська гвинтівкова гільза. Неподалік від стоянки, влаштована вбиральня.  Подібна стояка знаходиться далі, на контурі виробок.  На ній знайдена мала саперна лопатка. У виробках верхнього ярусу розташована ще одна аналогічна стоянка.  На ній знайдено емальований кухоль, маленький, сильно іржавий, складаний ніж, іржаві залізяки, биту пляшку. 

Знахідок воєнного часу в цих катакомбах зроблено дуже мало. Це ручка від гранати РГ-33 (біля дезертирської стоянки 18), залишки гранати РГ-42, протигазна маска, кілька гвинтівочних гільз і одна порожня гвинтівочна обойма. Можливо, всі ці предмети принесені в катакомби після війни, так само як і два вигнутих гвинтівкових стволи. До воєнного часу належать 3 написи, знайдені у виробках нижнього ярусу: «1944 р. 3.1» або 1.3; “К. Кузнєцов 1943 р.”; “К.К. 1941,1944” . Останні два написи виконані однією рукою. У виробках збереглися два написи «Мін немає» – червонуватою фарбою, у дальньому глухому куті нижнього ярусу і «Оглянуто мін немає 1944». Справжність 1-го напису проблематична. Незрозумілий вік численних обрізків підошовної шкіри навалених в одному з приміщень із сильно закопченою стелею, в районі групи стоянок. Шкіряні обрізки добре збереглися, але з іншого боку, вони знаходяться на стоянках. Незрозуміло.

Почувши про шахтний ствол, завалений зброєю, великий любитель цієї справи С. Коновалов вирішив його розчистити і вибрати «реліквії», що збереглися. Оскільки Сергій був не адекватною людиною, він не замислювався, навіщо це треба і наскільки небезпечно. Але він був активною особистістю і зумів умовити людей зі свого оточення, які своєї думки і справи не мали, допомагати йому. І вони, якийсь час допомагали. Наприклад, важкі лещата, які він хотів застосувати для розкручування «реліквій» перевозили на дитячому 3-х колісному велосипеді. До стовбура треба було добиратися поповзом. Вони розчистили підходи і почали розкопки. Стовбур був засипаний землею і камінням упереміш із мінометними мінами, артилерійськими снарядами, гранатами, набоями і гвинтівковими стволами. Заліза було більше, ніж землі та каміння. Над стовбуром або десь поблизу була збройова майстерня і в стовбур скидали непридатну зброю і боєприпаси. Чи було це під час оборони Одеси, в період окупації (збори румунами трофейної зброї), чи після війни, невідомо. Але, загалом, то, це був той період. Тобто нічого придатного і небезпечного там уже не було (персонал не міг кидати в стовбур боєприпаси, що можуть вибухнути, оскільки могли б здетонувати багато скинутих туди раніше, а це призвело б до сильного вибуху і загибелі самого персоналу, вони це добре розуміли). Крім стовбура існували провали, куди теж скидали озброєння, серед якого було багато гранат одеського виробництва (сорочка з навитого товстого дроту)…

Часто Коновалов, (кличка «Барига»), працював сам. Він розчистив нижню частину завалу на рівні виробок і почав розчищення стовбура від низу до верху, що було дуже небезпечно через можливе обвалення засипки стовбура. Оскільки вільний об’єм, куди можна було складувати породу і метал, вийняті зі стовбура, був невеликий, всі ніші і дно було засипано землею, а великі предмети: каміння, мінометні міни (в основному від батальйонного міномета 120 мм) і снаряди складали вздовж стін. Це були своєрідні «кріпильні смуги», тільки викладені не з буту, а з мін і снарядів. Укладено їх у стінки було сотні. Коли купол у стовбурі став досить високим, і копати стало дуже складно, та й стало зрозуміло, що нічого нового і хорошого не буде, роботи були поступово припинені. З цього стовбура Коновалов дістав кулемет «Максим» (без щита і верстата), у дуже поганому стані. Він довго зберігався в «Пошуку». Поступово кожух на стволі розсипався. Зі ствола дістали і ротний міномет, без опорної плити. Ще Сергій відкопав кілька десятків, а може й більше, гвинтівкових стволів із магазинними коробками. Всі вони були непридатні. Але кілька штук були в більш гарному стані. Куди все це поділося, крім кулемета, невідомо.

Наприкінці 1990-х років, Саморуков А., про ствол, розповів керівництву служби НС, яке ухвалило рішення винести боєприпаси на поверхню і знищити їх. Усе було представлено так, що це становить небезпеку для міста, і робота ця дуже небезпечна [«Снаряди…» 1998; Сурніна 1998]. За розмінування і ліквідацію боєприпасів передбачалися премії, пільги та нагороди. Це дуже влаштовувало міську службу з НС. Роботи почалися в липні 1998 року. Займалися вони «розмінуванням» приблизно 2 роки. Розбирали кріпильні стінки і штабелі, складені С. Коноваловим і виносили. Коноваловим і виносили боєприпаси. Коли їх накопичувалося багато, приходила машина і відвозила їх, для підриву, на полігон. Але коли почалися занадто часті виступи про «геройські подвиги» в засобах масової інформації, довелося втрутитися і, пригрозивши прес-конференцією з висвітленням істинного становища, припинити це. Зрештою, вони вивезли всі боєприпаси. 

Найцікавішим об’єктом району є ділянка перехрещених виробок, де зроблено вхід у катакомби – шурф, що точно потрапив у виробку. Він дуже грамотно закривається системою металевих люків, що не пропускають назовні вогкість і повітря. Виробки добре закріплені кладкою блоків вапняку на розчині, залишені тільки вузькі проходи. З виробок верхнього ярусу, куди виходить шурф, пробито вертикальну збійку у виробки нижнього ярусу. Вона зроблена зі сходами для спуску. З виробок верхнього ярусу пробито ще один, дуже акуратний шурфик у тупикову виробку нижнього ярусу, для скидання каналізації. У закріпленій частині виробок багато частин від машин (вантажних?), інструментів, тросів і всякого металевого брухту. За межами закріпленої частини лежать купи обпаленого формувального піску. Тобто, той, хто робив кріплення, добре знав катакомби, гірничу справу, умів робити зйомку або користуватися нею, мав можливість проводити великі кріпильні роботи (і гірничі). Мабуть тут жив якийсь гірничий начальник або знаходилася якась організація, наприклад майстерні. Тобто або грамотний і заможний гірничий фахівець, який займався ремонтом машин, або майстерні, керовані грамотною і заповзятливою людиною. У 1990-х роках усе вже було занедбано.

На Мирній робили спроби розведення печериць. Там навіть провели в катакомби водопровід. Це було єдине місце в катакомбах, де можна було набрати в катакомбах, на глибині 12 метрів, водопровідної води з крана. Коли 2008 року в районі К-22 проходила 4-х денка, по воду ходили туди. Зараз цього вже немає. 

У виробках знайдено кілька цікавих написів і малюнків різного часу.  Зі старих малюнків можна відзначити малюнок священика з хрестом і написом «Миромъ Господи помолимся» (пр. 4); малюнок моряка з круглою кокардою на безкозирці (мабуть моряк царського флоту) (пр. 5); напис «Боже царя храни» (пр. 6); малюнок шахтаря з лампою, у добре промальованому одязі й написом «Казінай»; «Винна лавка…» (пр.13); Зустрічаються в деяких ділянках і написи штейгера Михайла Краснянського, зроблені червоною охрою. Цікавим є старий шахтарський напис вугіллям «Пожалуйста не ходите етимъ ходомъ, а то верхъ падаетъ» (далі суцільний завал). Зберігся старий напис червоною охрою «Выездъ», хоча самого входу давно вже немає. У виробках нижнього ярусу збереглися гірничі написи 1930-х років, зроблені графітом, наприклад. «Поставити колону. Напис зробили, коли розчищали центральний хід, для доопрацювання каменоломні. «Майстренко Осип Григорович працював»; “Прушинський”; “Проданчук”. У дальній частині каменоломні є написи 1920-х років, про якогось інженера і малюнки п’ятикутних зірок. Ближче до входів побутовий напис (можливо бандитський) «Жив я ½ 1925 р.».  З пізніших написів – «Це місце відвідали хлопці зі Слобідки 21.11.1950 р.».

Відмінною особливістю написів у цих катакомбах є нібито кримінальний їхній ухил. Причому писали мабуть підлітки. Мабуть, середовище й оточення району Слобідки накладало на них свій відбиток. У верхньому ярусі, біля збійки з нижнім ярусом, багато подібних малюнків і написів: ножі, пістолети, змія, що обвиває кинджал, усілякі вислови тощо. Написи датовані 1950-ми, початком 1960-х років. Але подібних написів і малюнків багато і в інших місцях, наприклад «Банда… 1955 р.»; малюнок людини в труні і поруч два бандити з пістолетом і ножем.  У виробках верхнього ярусу, в одному із вибоїв є цікаві примітивні малюнки, мабуть дитячі, датовані 1926, 1928 роками – зірка з людським обличчям усередині, 4-весловий човен і так далі. У виробках трапляються і численні типові для одеських катакомб малюнки: якорі, кораблі, будиночки, рослини в горщиках.

За інформацією одного з пошуковців, який жив на Слобідці (самий початок 1970-х років), там, у катакомбах, після війни, у 1940-х роках, ліквідували банду, що називалася «Санта Марія Ворон». Входи в ті катакомби були з урвища, по вул. Нікітіна. Багато пізніше, у 1960-х роках, у катакомбах знайшли «Маузер» із гранчастим стволом, який нібито належав цій банді.  Мабуть пошуковець передавав розповіді своїх батьків або старших, відгомони кримінального минулого цих катакомб, та й усього району Слобідки. Він же говорив, що вони бачили в катакомбах бандитські написи «Санта Марія Ворон». Коли ми почали працювати в катакомбах К-66, нам одразу впадали в око написи «Педро Марія» і черепи, намальовані поруч. Один із таких написів знайшли в добре збереженій виробці зі слідами побілки та оббивки тканиною (?).  Було зроблено припущення, що це залишки злодійської малини, але пізніше детальніший огляд і порівняння з аналогічним приміщенням, знайденим на «Пройді», показав, що це шахтарська побутівка, кінця 1930-х років. Написи, ж, найімовірніше, зроблені підлітками наприкінці 1950-х років. Тож реальних слідів бандитських малин ми не знайшли. Найімовірніше, це була компільована розповідь із різних випадків, знахідок і написів.

У виробках трапляється багато написів, зроблених Мілею Підчинок, датованих літом 1944 року. Майже напевно вона входила до групи В. Чистякова, яка займалася обстеженням цих катакомб. Сам Чистяков майже нічого не писав, тільки маркувався. Підчинок, навпаки, писала дуже багато. Її написів багато в катакомбах К-66,22,75, виключно в районі стоянок або часто відвідуваних привходових районах. Усі написи зроблені деревним вугіллям, одним почерком. В основному це: «М.П. 1944»; “Миля Підчинок 1944 р.”; “Підчинок 1944”. Маркування Чистякова, в цих же місцях, підписано липнем 1944 року (пр.35). Але є й інші написи: «Миля, Шура»; «Миля, Вася»; «Смерть … і честь і слава нам М. П. Одеса 1944 р.». Цей напис зроблено вугіллям поверх виробничого напису 1936 року, зробленого графітом, і карикатурного малюнка Гітлера, зробленого вугіллям.

З цікавих знахідок можна відзначити дерев’яну рейку, що служила еталоном для вирізаного каменю; залишки великого бляшаного гасового ліхтаря; тонкі металеві пластинки, вшиті в тканину (корсет? абажур?).

У багнюці, намитій зі стовбура (пр.16), знайдено багато битого посуду, пляшок, бульбашок тощо. Причому посуд був красивий, дорогий, дореволюційного виробництва (наприклад, фабрики Кузнєцова). Тут же було знайдено половинку гранованої склянки з царським орлом на денці.

Ось, мабуть, і все, щодо історії та реальних знахідок, пов’язаних із нею.

У катакомбах проводилися найпростіші мікрокліматичні спостереження, здебільшого вимірювання температури повітря і напрямку руху повітря (за допомогою невеликих димових шашок). Ці спостереження показали, що на головному ході існує реверсійний рух повітря. Температура повітря, в основному, дорівнює 12-13 градусам. Але під час довготривалих одночасних вимірів температурними датчиками виявлено складні, поки що не інтерпретовані зміни і стрибки температури від 11,5° до 16,5°…

У 2014-2015 роках, під час роботи в холодну пору року, було помічено, що дихати у виробках верхнього ярусу було важче. Усі, хто там працював, швидко втомлювалися і мляво почувалися. Мабуть, позначався ефект «холодного мішка». Повітря, що надходило зі збійки з К-22, йшло виробками нижнього ярусу до стовбура на Мирній, а в розташовані осторонь від головних ходів виробки верхнього ярусу, та ще й з’єднані тільки однією вертикальною збійкою і одним невеликим шурфом, не надходило. Вхід із поверхні у виробки верхнього ярусу (вул. Бадаєва), закривається багатошаровими дверима, фактично герметично, тяги там немає. У виробках знаходиться багато свердловин, через які скидаються нечистоти, що отруюють повітря. Усе це (утруднений повітрообмін) сприяло накопиченню вуглекислого газу і зменшенню вмісту кисню, що і позначалося на самопочутті. У теплу пору року такого ефекту не спостерігалося, так само як і у виробках нижнього ярусу.

Вода понтичного водоносного горизонту в каменоломнях зустрінута тільки в 2-х місцях. У підземному водяному колодязі глибиною 1,5/04 м (пр. 33) і в ямі – дорізці дна – 0,9/0,2 м. 

Виробки району К-66, часто і сильно затоплювали поверхневими водами. У деяких місцях, позначки рівня води знаходяться на висоті 2 м від дна. Сліди затоплень, у вигляді рівнів води на стінах і замулювання виробок, зустрічаються часто. 

Судячи з численних написів на стінках виробок і розповідей, цей район катакомб був відомий і доступний завжди.  У відомих нам матеріалах щодо «експедиції Грицая» 1929 року немає конкретних вказівок на катакомби цього району.  Бував у 1920-х роках у цих катакомбах М.Г. Древін, майбутній активний пошуковець. Уже в наш час було знайдено напис, що підтверджує це. «Мор-Технікум М.Г. Древін п/х «Лахта». Мабуть, він бував у цих катакомбах і в 1950-1960-х роках. Але пошуковці, з якихось причин, ці катакомби не відвідували. У них не було знайдено жодного напису або маркування «Пошуку». У другій половині 1970-х років автору розповідали про ці катакомби і великі тріщини-печери в них працівники ДССУ Обихвостов В. і Андрієнко А. Але виробки знову не оглядалися. На початку 1980-х років інженер Л. Гладишев передав Проніну К. кілька маркшейдерських планшетів зйомки цих катакомб.

Зйомку катакомб цього району 1977 року вів маркшейдер ПКГРЕ Володимир Ілюхін, який з 1975 року по 1979 рік був номінальним керівником «Пошуку». Але пошуковці і тоді не відвідували ці катакомби. 

Влітку 1944 року, катакомби обстежувала група Чистякова. Але матеріалів за цими роботами (якщо вони взагалі існували), нам не зустрічалося. Обстеження велося, мабуть, по військовій лінії. Пошуки місць для можливого укриття населення від бомбардувань (МППО) та огляд житлових таборів партизанів та інших тих, хто ховався в катакомбах (НКВС). 

Мабуть, першим спелестологом, який потрапив у ці катакомби в 1980-х роках, був Павло Лавренко. Користуючись даними Древіна, переданими йому Проніним (а може і самостійно), Лавренко знайшов ствол завалений зброєю.  У середині 1980-х роках, вони з Сергієм Коноваловим, використовуючи отримані від автора матеріали Гладишева, пройшли вертикальну збійку і з’єднали райони К-66 і К-22. Зроблено це було, тому що потрапляти в К-66 було важко. Обидва наявні входи добре контролювалися і сторонніх туди не пускали. О. Саморуков оглядав цей район у 1986-1991 роках. Автор уперше відвідав ці катакомби, мабуть, наприкінці 1990-х років.  У наступні роки сюди було зроблено ще кілька виходів, попутно з виконанням виробничих робіт. Картували окремі ділянки.

У січні 2008 року в катакомбах К-22 проходила 4-х добова експедиція «Пошуку». Частина робіт проводилася в катакомбах К-66. Переважно це було обстеження виробок, коригування планів і нанесення додаткової інформації на плани. Результати польових робіт не оброблялися.  Детальне обстеження району К-66 розпочалося наприкінці 2014 року, основні роботи велися у 2015 році. Основними виконавцями робіт були: Пронін К., Пронін В., Садолюк А., Лопотан О., Гришин І., Газієва Л., Подруцька Н.  Роботи було закінчено в жовтні 2015 р.

У результаті цих робіт було створено план доступної частини виробок, з 168 примітками до нього, і зроблено опис району, за прийнятою схемою. До цих матеріалів додається 725 електронних фотографій і відеозаписів. Усі фотографії та відеозаписи пронумеровані, підписані та прив’язані до плану.