Альманах Південний-захід. Одесика №37, 2025 г.

Пронін К., Мищенко Є.

Дана стаття присвячена ще одному вивченому району Нерубайських катакомб, який називають “Лаптія”. Старовинна назва входу в ці каменоломні – “виїзд Лаптія”, він отримав таку назву тому,що над виїздом (над штольнею) знаходилася хата Лаптія. Це взято із записів у старому  журналі  спелео експедицiї  «Пошук» (1967 р.), записаних, у свою чергу, за результатами опитувань старожилів цієї ділянки села Нерубайське та за інформацією Н.Д. Голубенка, який перебував у цих катакомбах і воював у тих місцях у 1918-19 роках.  У регіональному кадастрі район каменоломень має індекс ЗК-4.

Район катакомб невеликий, особливо в порівнянні з розташованим поруч і величезним районом “Махно” (ЗК-6) протяжністю близько 100 км, що з’єднується з ним. Протяжність виробок району ЗК-4, всього 6,9 км.

Але район цікавий. Вивчення його почалося ще навесні 1967 року, коли експедиція «Пошук», здійснила сюди перший дослідницький вихід, яким керував засновник «Пошуку» В. Я. Юдін. Метою виходу був пошук стоянок 1918 року, оскільки десь тут, за інформацією учасника тих подій Н.Д. Голубенко, базувався підпільний ревком. Тоді стоянок ревкому в районі Лаптія не знайшли. Про той вихід зберігся запис у робочому журналі експедиції «Пошук» [12].

Пізніше, цей район, уваги дослідників, не привертав і його обстеження продовжилося лише восени 1971 року. Зайшовши в катакомби через головний вхід, показаний досвідченим пошуковцем В. Головченко, великих розмірів штольню, куди могла навіть в’їхати машина, ми одразу пішли правою рукою. Давній класичний спосіб огляду підземель, коли йдучи вперед, згортають завжди в один бік, тільки вправо або вліво.Цей спосіб дозволяє не заблукати і повернутися назад при будь-якій складності лабіринту, а якщо він невеликий, то обійти його по колу і прийти знову до входу з іншого боку. Так як про цей район, нічого достовірноне було відомо, то ми застосували цей спосіб.Виявилося, що правіше за штольню, через яку ми зайшли, а це мабуть і був «виїзд Лаптія», знаходилося до десятка виходів на поверхню, а самі виробки тяглися вузькою смугою вздовж схилу балки.  Частина входів були зовсім маленькими – лази, були й побільше. На деяких входах виднілися залишки, так званих печерних будинків, аналогів таких же споруд на Куяльнику.А один такий «будинок» був навіть населений. У ньому жив старий. Ми підійшли до цього «будинку» з глибини виробок, потрапили в хлів і через щілини побачили житлову кімнату. Пам’ятаю, що єдине, що нас зацікавило у сараї, була висока, сантиметрів 70-80, латунна гільза від снаряда калібром 120-130 мм. Ми її потім, після смерті старого, забрали до «Пошуку» і вона там багато років стояла, поки її не вкрали.

Загалом, йдучи праворуч, дійшли ми до закінчення виробок, витягнутих вздовж схилу балки. Ми йшли далеким від схилу балки контуром і повернулися майже до самої штольні, і тільки там почали йти в глибину масиву, на північ. Всі виробки далій шли в північному напрямку, і до кінця їх ми не дійшли.На шляху ми бачили кілька цікавих об’єктів.  Перший – це великий наскрізний водяний колодязь овального перерізу. Зверху, до виробок, він був круглого перерізу, а нижче за підошву виробок – овального. Це досить велика рідкість взагалі в одеських катакомбах, тоді ми таких зовсім не бачили. По довжині осі він був метра 3,5-4, по поперечній 2-2,5 м. Великий, світлий, глибокий, з чистою водою і з високим підходом. Цей колодязь є і зараз, але це зовсім не те. Добиратися до нього треба зігнувшись, а потім і рачки. Виробки замулені чорним брудом і стіни та стеля, а на дні чорнозему більше метра. Все чорно та похмуро. Сам колодязь теж замулений і став чорного кольору, та ще в нього скидали нечистоти. Виглядає він зараз як велика овальна яма, глибиною 0,6-0,7 м, на дні виробки заввишки 0,8 м. А насправді ще гірше. Це страшна пастка, тому що під тонким шаром пухкої плаваючої грязі, як під шаром льоду, колодязь, заповнений мерзенною чорною водою, зберігся, і потрапивши туди, можна запросто потонути, що мало не сталося з однією дослідницею катакомб.

Інша унікальна знахідка, дві румунські протипіхотні міни, щоправда розряджені, і, мабуть, принесені колись з поверхні. Та й в інших одеських катакомбах мін взагалі ніколи не знаходили, принаймні достовірної інформації про це немає. Міни являли собою круглі бляшанки, як від 500 гр. тушонки, або, як раніше, від кабачкової ікри.Усередині була впаяна трубка для детонатора. Детонатора та вибухівки, в міні вже не було, але шрапнельні сталеві кульки були. Лежали міни, у забоях різних виробок, досить далеко один від одного. Одна сильно проржавіла і зовсім зламана міна лежить там і зараз.Третім об’єктом, який здивував нас, були великі зали (у тексті мого щоденника “величезні зали”). У 1971-73 роках у них базувалося (жило) до сотні учасників 4-х денних походів у катакомби.  Тоді ці високі зали отримали загальну назву “Меморіальні зали” – “зал. Бадаєва”, “Армійська зала”, “Тюлькін зал”.Зали, звичайно, великі, заввишки трьох метрів, але не величезні, як нам тоді здалося. Вони збереглися, але дуже змінилися. У залах сталися обвалення, у “Тюлькіному” залі, як раз у місці де спав командир взводу К. Пронін, пробурена свердловина.

На другому виході, який стався незабаром, продовживши рух по правій руці, ми знайшли 2 трьохлінійні гвинтівки без затворів; невелику карстову порожнину; включення лінз різнокольорового кварцового піску у вапняку; а в кровлі одной з виробок прошарок незвичайного, сіро-зеленого, прісноводного вапняку. І до кінця катакомб так і не дійшли.Все це так нас зацікавило, що наступний багатоденний похід у катакомби, які традиційно влаштовувалися в грудні кожного року, був проведений у 1971 році саме в цей район.

Але тоді ми вже зрозуміли, що ще на другому виході ми вийшли по виробках у сусідній величезний лабіринт “Махно”, а це вже окрема тема. У 1975 році було зроблено спробу комплексного вивчення району “Лаптія”, але відкартувавши приблизно 2 км виробок (заснувавши 107 точок з індексом “Д”), дослідження тут були надовго припинені, до 2008 року, коли “Пошук” знову відновив тут комплексні дослідження, під керівництвом Міщенко Є. Але вони теж йшли мляво і до логічного кінця не були доведені. Коли проводилися дослідження району “Махно” у 2002-2005 роках “Пошуком” (Грек І., Подруцька Н.), підійшовши до “Лаптії” їх теж зупинили. І нарешті, у березні 2023 року комплексне вивчення району ЗК-4 продовжила команда КОДК.Використовуючи всі матеріали попередників, свій професіоналізм і величезний досвід у вивченні одеських катакомб, обстеження цього району було нарешті закінчено. Роботи тривали до січня 2024 р. Така коротка історія дослідження катакомб цього району.

Тепер про плани та карти катакомб. Існує думка, що план “всіх-всіх” катакомб є, точніше був. Але його засекретили чи знищили органи НКВД. Іноді в цій справі звинувачуються румуни чи ЧК. Насправді, все не так, а як і взагалі з катакомбами, навпаки. По-перше, план “всіх катакомб” міг би існувати тільки на якийсь момент часу, адже вони “росли” завжди, від самого свого початку і до сьогодні. Видобуток каменю йшов увесь час. По-друге, таких планів ніколи не існувало, оскільки далеко ще не всі виробки картировались. Той, хто займався здобиччю – “робив катакомби”, найменше цікавився збереженням їхніх планів. Цим займалися, у різний час, різні організації, і під час великих, але досить частих змін, спеціалізовані архіви, просто знищувалися, і не за злим наміром, а просто так, за дурістю та розгільдяйством. Тож жодного плану, ні більш-менш повної добірки планів немає. Це – фантазія.

По району “Лаптія” те саме, хоча це всього невелика, конкретна ділянка одеських катакомб. Коли у 1880-х роках там з’явилися приватні шахти-каменоломні, штейгери Південно-Західного гірського округу ці розробки контролювали і звичайно складали якісь схеми. Без цього неможливий контроль.Мабуть, ними користувалися і їх зберігали тільки на час робіт цієї шахти або групи шахт цієї ділянки. Або поки що цим займався даний штейгер. Щойно він змінювався, вся документація пропадала, зникала. Принаймні так було у 1940-2010 роках. Здається, що й раніше було так само. Принаймні в одеських архівах ніхто централізованих документів, планів катакомбів не знаходив, хоча цим цікавилися і любителі, і професіонали. Рідкісні знахідки старих планів, до речі дуже примітивних, поодинокі.

Так ось, повертаючись до “Лаптії”. Під землею ми бачимо штейгерські написи і щось типу знімальних точок, 1880-90-х років, але самих паперових документів ніхто не бачив. У радянські часи маркшейдера, які змінили штейгерів, зйомку шахт, що діють, вели, їх знімальні точки і написи збереглися в безлічі. Але плани збереглися лише останнього етапу розробок, наприкінці 1940-х, середину 1950-х. І це випадково. Один із авторів статті наприкінці 1970-х років, будучи молодим геологом, працював в Одеському обласному об’єднанні промисловості будівельних матеріалів та познайомився зі старим, тоді вже 70-ти річним маркшейдером Плуталовим М.М. Відчувши серйозний інтерес до виробок, катакомб, він дав подивитися та скопіювати плани шахт, що збереглися в нього. Там були і плани-схеми “Лаптія”, точніше невелика частина цього району – шахти “Нерубайська 4 а” 1953 року.Так вони випадково збереглися спочатку в нього, потім у автора. До речі, потім Плуталов віддав усі свої папери до об’єднання. і на початку 1990-х, вони були благополучно здані на макулатуру.

Так що схема, що додається до статті, зроблена з використанням окремих, зроблених раніше фрагментів  (2008-2012 Міщенко Є.), тільки в 2023 році. Нічого подібного до цього не існувало.Польові роботи з картування проводили Васил’єва О., Владов В., Ощепков О., Васил’єва  В., Пронін  В. 

Як вже писалося [6,7,8], у величезному лабіринті Усатово-Нерубайских каменоломень більшість районів з’єднуються між собою. Поділ на райони, звичайно, умовний, але досить зумовлений і традиційний. Як і в інших сферах, розділення на складові є необхідністю, оскільки без деталізації неможливо добре зрозуміти ціле.Район ЗК-4, будучи північно-східним районом цього величезного лабіринту, має з’єднання тільки з районом ЗК-6. Але з’єднується він з ним багатьма виробками, що видно на схемі, яка додається.

Зараз потрапити в цей район можна або по виробках із сусіднього району “Махно”, або через пару входів, що збереглися з північного схилу балки. Але великих входів, куди могла заїжджати машина, вже немає і в катакомби треба заповзати через невеликі лази.

Знищення входів у катакомби, процес розповсюджений та необоротний. Зростає населення, у передмісті збільшується площа забудови. Всі більш-менш придатні для цього ділянки використовуються. І як наслідок, у процесі освоєння ділянок входи до підземелля знищуються.Ну а схили балок і будь-які ями в передмістях просто засипаються сміттям, так як питання з вивезенням його далеко не вирішено.Тож не далекий той час, коли входи у величезні одеські катакомби стануть великою рідкістю, як у Києві та Харкові.

Катакомби “Лаптія” розташовані під північною частиною Нерубайського, приблизно в районі перехрестя доріг на Велику Балку і Наті. Входами до них служили численні штольні, з північного схилу балки, до яких заїжджали кінні візки – биндюжки.

Район ЗК-4, витягнутий із заходу на схід на 580 м, а з півночі на південь на 250 м. Його виробки, найдавніша частина району, тягнуться вздовж схилу балки на 240 м смугою,мають ширину всього 40-60 м. Межами району з південної сторони служить балка, з південно-західної та західної, район “Махно”.З решти сторін знаходяться не вироблені цілики. Протяжність виробок району 6,9 км, об’єм 46 тис. метрів кубічних.Можливо, якісь невеликі ділянки виробок, відрізані завалами, ми не знайшли і не обстежили, отже у майбутніх дослідників можуть бути відкриття.

Покрівля виробок у самій північній частині знаходиться на глибині до 15 метрів від поверхні. Закладені виробки у пласті звичайного одеського пиляльного вапняку потужністю понад 5 м. У привходовій частині є виробка заввишки 3,5-4,0 м. На цій же ділянці, у виробці заввишки 2 м пройдено шурф вниз глибиною не менше 2-х метрів. І в підошві шурфу, і в покрівлі виробітку над ним знаходиться пиляльний вапняк. Підошва виробок знаходиться скрізь приблизно на одних відмітках. Тож, потужність пласта не менше 5-6 м. Та й за даними геологорозвідувальних робіт 1958 року, потужність пласта пильного вапняку на Нерубайському родовищі коливається від 4,0 до 7,8 м і становить у середньому 6 м [11]. Тож все збігається.

Карстові порожнини у вапняку – невеликі каверни та закарстовані тріщини, що зустрічаються рідко. У цьому районі також виявлені древні палеокарстові вирви, заповнені бурим суглинком.Діаметр однієї з них досягає 3,5 – 4,5 м (це в покрівлі виробітку). Всього тут знайдено 3 палеоворонки, аналоги порожнин відомих у районі ЗК-17 – “2 магазин”. Але палеонтологічні знахідки – кістки древніх тварин, в них не знайдено.

У виробках, у вапняку було виявлено 2 уламки кристалічних порід.  На обох зразках видно вапняк з відбитками черепашок, щільно зцементований з кристалічною породою, так що те, що ці уламки випиляні з понтичного пильного вапняку, не викликає сумніву.Перший зразок за визначенням канд. геол. наук мінералогу В.М. Кадуріна є вивітрілим гранатовим гнейсом. Такі породи характерні для Дністровсько-Корсунського кристалічного блоку (Вінницька обл.). Зразок має незграбну форму, розміри його, приблизно, 7 на 7 на 6 см. Колір тьмяно-рожевий. Другий зразок є сильно вивітрілим джаспелітом (криворізькою залізною рудою). Розмір уламка (плитки) помітно 16 див на 9 див, товщина плитки 3-4 див.  Колір сірий. Ці уламки, як і всі подібні, принесені річковими льодами з півночі 5 млн. років тому. У морі крижини танули і шматки кристалічних порід опинялися в типово морських відкладеннях, що згодом перетворилися на понтичний рівномірно зцементований (пильний) вапняк.

Підземна розробка пильного вапняку почалася на цій ділянці, мабуть, у 1870-х роках, а може й трохи раніше. Історичних документів за періодом розробки каменоломень цього району ми не знаємо, хоча вони, безперечно, існують. Все ґрунтується на методах підземної археології [1,5].

Перші, зовсім невеликі каменоломні починалися з природних виходів вапняку, і спочатку розвивалися вздовж схилів балки локально, не з’єднуючись між собою і не йдучи вглиб масиву вапняку більш, ніж на 25-30м.  Їх було тут 6-10. Ймовірно, ця перша ділянка являла собою щось на кшталт громадських каменоломень, де мешканці печерних будинків видобували камінь, працюючи на себе і обживаючи відпрацьовані штольні, або вони заселили покинуті раніше простори [10], а камінь видобували по сусідству, у двох східних добувних штольнях, згодом з’єднавши все в єдиний лабіринт.Мабуть, це був побічний сезонний промисел, кожен різав для себе, для продажу, у своїй “персональній” каменоломні. Звідси невеликі розміри та безліч входів.

Початкових штолень на сьогоднішній день зберіглося 5, у трьох з них були обладнані житла, дві східні штольні використовувалися виключно для видобутку. В одній із них ми й знайшли дату «1876». Вона виконана по-старому – вибита на стіні недалеко від входу, взята в прямокутну рамку і побілена вапняною побілкою.Це вказує на те, що дата, швидше за все, має відношення до печерних домівок, такою ж побілкою покриті стіни житлових приміщень. Надлишок побілки могли використовувати для того, щоб «прикрасити» дату.З історичних документів нам відомо, що у с. Нерубайське було багато аналогічних печерних будинків [3]. На жаль, всі підземні домівки району Лаптія були розібрані в результаті подальших робіт, а на сьогоднішній день ще й сильно зруйновані, і через це простежити їх влаштування у деталях неможливо.

Зараз це привходова дільниця району ЗК-4, витягнута вздовж схилу балки (ділянка I). Ці каменоломні, як і інші подібні до цих місць, розроблялися протягом великого проміжку часу, десятки років, навіть у 1950-х.  За рахунок дорізки ціликів і вийшла така складна у плані форма виробок.Первинні каменоломні мали в плані набагато простішу форму.  Привходова частина району зараз сильно змінена, виробки тут замулені, багато обвалів, дорізок, тому знайти тут щось і визначити за ними що-небудь важко.

Потім, у 1880-х роках, із заснуванням в Одесі гірського округу та запровадженням гірничого нагляду, настав наступний етап розробки, коли для цих цілей почали давати в оренду земельні ділянки.  Мабуть, тоді з’явилися приватні каменоломні зі входами через стовпи, наприклад, у районі пр. 11, де збереглися штейгерські написи 1888-89 років.Цих шахт було 3. Приблизно тоді ж (виробки 1891-95 років) почалася розробка і через штольні старих невеличких каменоломень у західній частині привходової ділянки.

У глибині району, далеко від виходів-штолень на схилі балки, знайдено дату “1887 рік”. Найстаріша дата цього етапу. Збереглося кілька виробничих написів з цього етапу, наприклад “1893 года брали бутъ на ледник”. Цей етап тривав до 1917 року. Видобуток йшов і через шахтні стовпи, і через штольні, що було зручніше і, отже, дешевше, оскільки камінь біндюжками вивозили прямо від забоїв на поверхню, а в стовпових шахтах його треба було перевантажувати на підйомник.В той час підйомники були малопотужними, що рухаються кіньми, піднімали за раз мало каміння, приблизно 8 штук.

Після закінчення “смутного часу” – революції, інтервенції та громадянської війни, коли знову почалося будівництво, тут, мабуть, знову почався видобуток каменю, але в дуже невеликих обсягах, тому що ми не бачимо дат 1920-х років (але на суміжних ділянках ЗК -6, є дата 1927). Після ухвали радянського уряду на початку 1930-х років про збільшення видобутку стінового каменю (пильного вапняку) в Україні, масштаби видобутку скрізь збільшилися. Видобуток тоді вівся в далеких частинах району, на зовнішніх контурах шахтного поля. Мабуть, на той час, вже існувало єдине шахтне поле, що утворилося в 1910-16 роках. Виробки 1931-32 років фіксуються у північній частині району. Але обсяги видобутку, хоч і зросли, залишалися невеликими. Розробка пильного вапняку тривала до початку війни, до червня 1941 року. Збереглися дати “22/V 41 р.” останніх довоєнних маркшейдерських вимірів (заміри зазвичай робилися щомісяця). Таких дат з підписами на невеликій ділянці знайдено декілька. Напевно, це дата місячного виміру чи контролю. Через місяць подібний захід зі зрозумілої причини не відбувся, а далі було взагалі не до вимірів.

Незважаючи на те, що Одеса в під час другої світової війни тривалий час перебувала в окупації, швидше за все, у невеликих обсягах видобуток все ж таки вівся, тому що дати 1942 р. зафіксовано також і в інших районах катакомб, наприклад, в Іллінці, Кривій Балці, Холодній балці. Судячи з знахідки, Є. Міщенко, написи “Остаток на вих.1942”, видобуток каменю відновився 1942 року, мабуть після літа, коли в Нерубайському припинився партизанський рух. Подряпана дата «1943 р.», ймовірно, має відношення до відвідування катакомб, мета яких нам невідома. Дата розташована зовсім близько до виходу, та ще й посередині великого широкого залу. Швидше за все це хтось із місцевих жителів збирав камінь або бут для господарських потреб.

Найпівнічніша ділянка виробок розроблялася і дорізалася в різний час, протягом багатьох років. На підходах до неї, у боковій виробці, знайдено подряпану дату “8/ХII 1945”. Можливо, це дата відновлення гірничих робіт у цій ділянці каменоломень, або дата огляду виробок перед початком гірничих робіт. Там же знайдено гірницькі дати 1931 та 1932 років. Знаходяться вони у західній та центральній частині ділянки (це ІІ ділянка району). Гірські роботи, поза сумнівом, підійшли туди із заходу, з основного району виробок. Потім гірські роботи припинилися, проміжних дат не знайдено, і поновилися 1941 року. Було продовжено прохід у східному напрямку. Оскільки стоять дати “22.V.41 р.”, то розробка почалася навесні, напевно, у березні-квітні і закінчилася з початком війни. Метою робіт, напевно, було розкрити стару шахту, розташовану на пр.11. З півдня, зі старих привходових виробок, тоді ж, в 1941 році, почали проходити виробку, в тому ж напрямку, напевно на з’єднання з тією ж старою шахтою, щоб мати більш коротку відкатку. На початку цей виробки (вирізаною ще пилою) є напис “Ходоткрылся 1941 год 2 дня”.

Наступні за хронологією дати, у виробках північної ділянки “1947 та 1948 роки”. Цих дат, особливо 1948 року горда, багато. Тоді розкрили виробки старої шахти на пр.11 і пройшли найпівнічнішу виробку цієї ділянки, знову ж таки у бік старої шахти. Тоді ж пройдено вантажний шурф (пр.6) і з’єднання виробок, втратило свою актуальність, тим більше, що територія, розташована на південь, вже забудовувалася. Потім знову перерва, і з’являються дати “1951 і 1953 року”. Йшла дорізка і пройшли найпівденнішу виробку 2-ї ділянки, розташовану всього в 13-14 м від виробітку 1941 року, що проходить з півдня.

Дати “1954, 1956-1958” відносяться, мабуть, до вивезення буту з цих виробок. На останньому етапі експлуатації цих каменоломень, а вони тоді називалися шахта “Нерубайська 4а”, що тривав до 1959 року (1958 року, вона ще працювала, про що свідчить збережений напис), шахта використовувалася як запасний вихід і з неї вивозили бут. Але напривходовій ділянці, у виробках 1890-х років робили дорізку по покрівлі та ціликам, оскільки там зрізані написи та малюнки. Перед гирлом штольні, тоді був великий майданчик до якого зверху був влаштований з’їзд і підходила ґрунтова дорога. Гирло штольні шахти “Нерубайська 4а” легко обчислюється за планом 1950-х років, що зберігся. Але наш великий головний вхід 1970-х років не був входом у шахту “Нерубайська 4а”. Штольня знаходилася на захід від нашого входу ідо 1971 року була вже засипана або напівзасипана. Існували входи і наприкінці балки, біля дороги. Зараз там все завалено та замулено.

Під час перших обстежень у 1970-х роках майже всі виробки району були в хорошому стані. Завалів майже не було, вони були тільки у старих привходових виробках. Виробки були сухі, чисті. У 1980-90-х роках, у виробки стали інтенсивно надходити поверхневі води з провалів, розташованих із західного боку шосе. Мабуть, це періодично тривало до 2013-18 років, коли провали та вироблення під ними були наглухо забиті брудом та камінням, і надходження води та мулу у виробки припинилося. У цей період у багатьох місцях сталися обвалення, в інших місцях, у нижчій частині виробок, на відстань приблизно 150 метрів від входів було замулено на різну висоту чорним брудом. На ділянці довжиною 50-70 метрів центральний хід, яким колись ходили від входів у глибину району, став висотою 0,6-0,8 м, замість звичних 1,7 – 1,9 м. Решта заповнена брудом (мулом) вже висохлим, щільним, але все ж рештою брудом. Затишна тепла невелика база “притулок «Кісточка»” біля колодязя з чистою питною водою стала мерзенною брудною комірчиною. Колодязь, звісно, теж став брудним, хоч вода в ньому є.

З’явилося велике обвалення на центральному ході району (пр.12). У привходовій ділянці було завалено багато входів та з’явилося багато обвалів. І лише в дальній частині району великих змін не відбулося. Тож у ближній частині району все змінилося і того, що бачили перші дослідники, вже не побачити. Так змінюються згодом катакомби, особливо коли у них потрапляє вода.

У 2009-2012 роках, буваючи в цьому районі, авторка фіксувала, що привходовий район виробок знаходиться в поганому стані, багато обвалів, деякі ділянки сильно замулені та підтоплені. Іноді вода текла прямо центральним ходом.

Нижче надається опис цього району на момент його вивчення, осінь 2023 – зима 2024 років. Повторимося, що район «Лаптія» складається з кількох каменоломень, що розроблялися та допрацьовувалися в різний час.

Основний вхід у каменоломні є старою штольнею ХІХ століття, забетонованою наприкінці 1970 – початку 1980-х років. Потім на контакті між бетонною стінкою і вапняком було пробито лаз по вапняку, і доступ у виробку знову було відкрито. Більшість інших входів теж були забетоновані і потім поступово засипані поверх бетонних стінок. Крім основного входу існують неподалік ще кілька зовсім маленьких лазів і один великий вхід через провал. Можливо, це була криниця, оскільки форма провалу надто правильна і у верхній частині, начебто, видно каміння облицювання. Крім цього, існувало щонайменше три наскрізні водяні колодязі та один шурф. Два колодязі збереглися і зараз. Колодязь біля бази “притулок «Кісточка»” на пр. 13 і “Овальний” колодязь на пр.2. Один колодязь засипаний. Шурф – колодязь  невеликого діаметру, знаходився в глибині району (пр.6). Він чимось перекритий зверху, але судячи з сучасного сміття під ним, його періодично відкривають.

Всі катакомби району ЗК-4 можна розділити на 3 ділянки, а ті, у свою чергу, діляться на дрібніші. Перша східна ділянка – найстаріша частина району ЗК-4, хоча дорізки тут тривали до 1959 р. Наразі тут знаходиться основний вхід-лаз, у катакомби “Лаптія”. Тут же знаходяться засипані та завалені зараз входи-штольні шахти “Нерубайська 4а”. Із західної частини цієї ділянки і надходить основна кількість води та бруду (пр.7). На матеріалах П. Лавренко, там показано провальну вирву. Мабуть це і є, старовинний “Федосеїв” виїзд. Ця ділянка складається з дуже дрібних каменоломень, з’єднаних згодом між собою і з основною, молодшою ​​частиною району. На захід, розташована невелика ділянка молодших виробок 1890-х років. Ці виробки дуже сильно замулені. Поєднуються вони зі старими східними каменоломнями лише одним ходом-збійкою, пройденим у 1909 році, тоді, коли тут і виник єдиний лабіринт каменоломень.

У північній частині старовинних виробок І ділянки знаходиться цікава виробка 1941 року, про неї згадувалося вище (пр.3). Вона різко виділяється загальному плані. Початок її проста – тупикова виробка, пройдена пилою. Але далі йде виробка, пройдена якимсь ударним інструментом -ломом, кайлом, киркою? Потім, виробка знову переходить у пиляну пилою. Детальне обстеження цих виробок, зроблене ВладовимВ., показало, що вони тупикові. Тобто це не збійка. Виходить, що зі звичайного глухого кута, зовсім іншим, не традиційним способом, пройшли вироблення довжиною 15 м, а далі знову почали пиляти пилами. Було це навесні 1941 року. Наприкінці виробки знаходиться стоянка 1941 року. Якщо судити за планом, йшли на поєднання з виробками, розташованими на північ. Але ті виробки здебільшого пройдені після війни. Виходить, що хотіли вийти на нову ділянку робіт, до якоїсь відомої тоді старої стовпової шахти. На якійсь ділянці був дуже поганий, наприклад, тріщинуватий камінь і там просто прорубалися через нього. Або вирішили застосувати нову технологію проходки, вирішивши, що так буде швидше; чи так вирішив начальник. Принаймні ділянку виробітку довжиною 15 метрів було пройдено так. А потім камінь знову почали різати пилами. Війна не дала закінчити роботи, а після війни, потреба в збійці відпала, тому що в ту ділянку пройшли шурф із поверхні і камінь стали піднімати нагору через нього.

ІІ північна ділянка розроблялася з 1931 по 1953 роки, точніше в 1932 році, 1941 році, в 1951 і трохи в 1953 році. Гірничо-технічний стан виробок тут набагато кращий. Система відпрацювання і самі виробки більш правильні. Цілики, хоч і безформні, але великі. Дорізок ціликів тут не було. Тут розташований один із входів у цей район катакомб, шурф круглого перерізу діаметром метра півтора (пр.6). У північній частині цієї ділянки знаходиться збійка з якоюсь старою стовповою шахтою. Її стовп завалений і чи є за ним виробітки, ми не знаємо (пр.11).

ІІІ ділянка району ЗК-4 найбільша. Він розташований у центральній та західній частині району, до кордонів із районом ЗК-6 “Махно”. Виробки у плані мають більш правильну форму. Великі обвалення покрівлі поодинокі. Великий глибовий завал утворився на перехресті виробок у 1980-х, там, де нічого його не віщувало (пр.12). Усі сусідні вироблення у хорошому стані. У цій ділянці знаходиться дуже широка виробка, шириною 6,0 м (пр.14). Тут сталися обвалення великих плоских глиб. Але утворення обвального купола, що мало статися теоретично, не було. В основному виробітки на цій ділянці високі 1,8-2,1 м. Бута багато, камінь був тріщинуватий. Ця ділянка відпрацьовувалась у 1880-х роках, 1890-х та на початку ХХ століття, двома приватними стовповими шахтами. У 1890-х роках розробка велася і через штольні, що знаходяться на І ділянці. Другий етап настав на початку 1950-х років, з 1951 по 1953 роки. В результаті цього тут утворилися, як би двох’ярусні виробки. Суть цієї дорізки полягає в тому, що по вже готових виробках, що існують, рухаючись від центральних ходів до глухих кутів, в покрівлі вирізалися блоки каменю. Тобто у вже існуючей виробки збільшували висоту. Мабуть, так було легше, ніж різати зовсім нові виробки в масиві вапняку. Потужність пласту пильного вапняку дозволяла видобувати над вже існуючими виробками ще 2 і більше метрів вапняку. Нижні, старі виробки були міцні, у гарному гірничо-технічному стані, з гарними під’їздами по них біндюжків. Все це сприяло поширенню тут цієї технології. У процесі робіт нижні виробки майже до покрівлі завалювалися. у міру просування верхньої виробки, відходами каменепилення. Зараз йдучи по виробкам 1950-х років, заввишки 2-2,5 м, ми бачимо в нижній частині лази, заввишки 0,4-0,7 м, що ведуть в невеликі ділянки нижніх виробок, що збереглися. Вивезення блоків з верхніх виробок проводилося через штольню 4а. Вся вирізка блоків, що за весь час існування каменоломень цього району, проводилася вручну. Відкатка завжди була кінною.

У покрівлі виробок іноді видно гирла свердловин. Частина з них старі (якого часу невідомо), пройдені знизу вгору, з уже існуючих виробок, що видно по зарубках у стінках виробок під свердловинами, в які вставлялася упорна дошка, якою тиснули бур. Призначення цих свердловин не зрозуміло, можливо, їх бурили для уточнення або контролю суміщення плану виробок з поверхнею. Каналізаційних сучасних свердловин у виробітку пробурено поки що небагато. У виробках знайдено сліди геологорозвідувальних робіт 1958 року, коли розвідувалосяНерубайське родовище пильного вапняку між НерубайськиміФоміною Балкою. Це шурф в підошві виробок, глибиною до 2-х метрів з розсіченням внизу (єдиний реальний нижній ярус довжиною всього кілька метрів, розташований трохи на північ від пр.1). В інших місцях, це шурфи (або ніші) випиляні в покрівлі виробок по пильному вапняку. З одного з них пройдено свердловина знизу вгору.

Як і для інших каменоломень, поділяємо історію цього району на кілька періодів. 1) Розробка каменоломень від виникнення їх тут і до закінчення видобутку, 1870-1959 рік. 2) Революція та Громадянська війна 1917-початок 1920-х років. 3) Друга Світова війна 1941–1944 рік. 4) Повоєнна історія 1945 – сучасність.

І період – розвиток каменоломень, уже описаний. Тут ми згадаємо лише знахідки, що належать до цього періоду, зроблені в катакомбах.

Знахідки за першим періодом мізерні, більше епіграфічних свідчень, а знахідок, які стосуються етапу до 1917 року, обмаль [2].Декілька битих таврованих стекол від гасових ламп дореволюційного періоду, знайдених у далеких ділянках району; розбиті квадратні пляшки (штофи), об’ємами 0,25 л і 1/4 відра (близько 2,5 л); на основних відкатних ходах за допомогою металошукача було знайдено 3 царські монети номіналом 20 коп. і дві по 1 копійки, та дореволюційний мідний гудзик “грибок” з цифрою “69” на ньому. І це все. Розбита пляшка від пива “Сонцебахер” і ціла пляшка дореволюційного виробництва були знайдені недалеко від відкритого шурфу, який зараз використовується для викиду сміття. У глибині району знайдено латунну нижню частину гасової лампи – ємність для гасу, явно дореволюційного виробництва. Але її явно принесли у 41-44 роках. До пізніших етапів відносяться велика каменерізна пила і лом, що добре збереглися, уламок каменерізної пили, знайдені в глибині району; напилки для заточування пил і згнили дерев’яні мірні палички, що служили еталонами для блоків каменю, що випилюються, часто зустрічаються в бутових стінках; металеві клини (2 шт.) та сталеві підкладки під залізничні костилі, які використовувалися на допомогу клинам та замість них; бляшаний посуд для заправки гасом ламп; зламана гасова лампа типу “Кажан”, післявоєнного виробництва (1953 рік, Ленінград); якась масивна залізна деталь від біндюжка-кінного воза для вивезення каменю; біля шурфу знайдено шматок сталевого троса з петлею, за допомогою якого піднімали нагору камінь; залишки гасових ламп різного часу, іржаві жерстяні нижні частини (ємності для гасу), биті скляні нижні частини – явно радянського періоду, знайдені в різних ділянках району; у привходовій ділянці знайдено захисний сітчастий ковпак від електролампи, мабуть від освітлення входу в шахту. Усі знахідки сфотографовані, місцезнаходження їх відзначені на схемі та у примітках до неї.

2 період. За усною інформацією члена ревком Н.Д. Голубенко [12], (ст.46-49), підпільний більшовицький ревком у 1918 році базувався у катакомбах “Махна” (вхід – виїзд “Махна”). Заходили в катакомби ревкомівці через “Циганський” виїзд, у напрямку виїзду “Махна”. На цій ділянці, в 1918 році було 4 основні входи в катакомби. Виїзд “Махно” – це засипана зараз штольня, колишній головний вхід на “Махно” (ЗК-6). Виїзд “Лаптія” – штольня, яка теж засипана зараз, у район “Лаптія” (ЗК-4). “Федосєєв” виїзд, у 1967 році він був уже засипаний, і мабуть, давно. Знаходився він біля виїзду “Махна”, за дорогою, на захід (див. схему). “Циганський” виїзд знаходився вище балкою, з того ж боку, де і виїзд “Махна”. Окрім виїзду “Лаптія”, все це відноситься до району “Махно”. Тут, у балці, судячи зі схеми, десь у районі ЗК-50) був бій із петлюрівцями (за іншим записом із білогвардійцями [12]).

Хата Івана Клименка, з колодязем у катакомби, знаходилася на схід від дороги (зараз вулиці Центральної), у бік перехрестя з вулицею Педагогічної, що веде до Київського шосе. Знахідок за цим періодом небагато, але досить цікаві. Рідкісна знахідка була зроблена в забої, де було знайдено багато боєприпасів, 72 – гвинтівкових патронів і гільз, початку 20 століття, тобто періоду Громадянської війни. 14 патронів німецьких до рушниці Маузера випуску 1914-1916 року, австрійських до рушниці Манліхера, російських до рушниці Мосіна. Серед патронів добре зберігся гвинтівковий патрон, випущений Тульським заводом зброї у 2 кварталі 1919 року. Тут же патрони, що горіли і вибухнули при цьому, і гвинтівкові кулі (6 шт); 36 гільз і 22 уламки гільз до таких же гвинтівок, французької системи Лебель та японської системи Арісака. В єдиній гільзі Лебель чомусь куля вставлена ​​всередину гільзи і забита так, що розірвала оболонку гільзи. Серед 72 гвинтівкових патронів і гільз знайдено лише один пістолетний патрон (від Браунінга) з мельхіоровою (або нікелевою) кулею. На патроні добре видно солома (сіно), що пристала. Це свідчить про те, що тут була стоянка, люди тут жили та спали. Патрон було втрачено і його потім не знайшли. Напевно, пістолети і патрони до них, були у людей, які тут приховувалися, дефіцитом, тому патрон всього один, а гвинтівкових 72.

Місце це знаходиться біля перехрестя старих централок, у тупиковій виробки. На цій ділянці, на початку 1950-х років, йшла дорізка виробок по стелях, і ця виробка теж дорізалася. Але до самого забою дорізка не дійшла. Там зберіглася виробка, вирізана наприкінці ХІХ століття або на початку ХХ. До цього забою вся стара виробка завалена відходами каменепиління і обвалами з покрівлі виробок 1950-х років, а ця невелика ділянка, включаючи дно, зберіглася. Тут і було зроблено цю знахідку. В одному з кутів тупикової виробки (“кімнати”), що зберіглася, під стелею набито багато металевих предметів трикутної форми. Конструкція схожа на вішалку, але забиті в стіну металеві куточки розташовані близько один до одного і їх забагато. Ці трикутні шматки металу лежали і на дні виробки. Є варіант про кріплення оббивки стіни якимось матеріалом. Можливо оббивався цей кут тканиною (брезентом), щоб не сипалася кам’яна крихта зі стінки. Такі місця, в інших катакомбах, відомі, наприклад, у Кривій Балці. Є й описи подібного для підпільної друкарні, де в період інтервенції друкувалася газета “Ле комуніст”. Там стеля була оббита брезентом. За спогадами ревкомівців відомо, що вони мали друкарську машинку і ротатор, на яких вони друкували листівки. Але пишеться, що вони були вУсатівських катакомбах. Можливо, спочатку їх хотіли встановити в Нерубайських катакомбах (або вони там і були). Мабуть тут брезент або не стали натягувати, або швидко зняли. Він не згнив і тому слідів на стінах не залишилося. Його й не спалили, інакше була б кіптява. Під цим місцем, на підлозі були знайдені шматочки сталевого дроту та залишки від металевої коробки (консерви?). У житловому приміщенні збереглися дві нари – лежанки (французька гільза та патрон від Браунінга, знайшли на нарах). Вхід на стоянку перекривала барикада, проте на момент обробки стоянки вона була повністю зруйнована під час дорізування каменю в 1950-х рр. Кілька гільз від Манліхера лежали біля нар, окремо від боєприпасів, що горіли й вибухнули. Мабуть, з австрійської гвинтівки стріляли у бік стінки-перегородки. Йдеться, звичайно, не про підземний бій, а просто про стрілянину. Таке на підземних стоянках 41-44 років зустрічалося неодноразово.

Ні написів, ні малюнків на стінах тут немає. Взагалі епіграфічних пам’яток, що належать до цього періоду, у ЗК-4 не виявлено. У виробках району ЗК-6, прикордонних із районом ЗК-4, розташованих лише за 12 метрів від кордону районів, у вузькій збійці, було знайдено 7 аналогічних патронів (Маузер – 6 шт, англійський Лі-Енфілд – 1 шт). Від основної стоянки, де знайшли такі ж патрони, це всього за 45-50 метрів по виробці. Ці патрони, безперечно, втратив хтось із людей, які перебували на стоянці. Можливо, великого з’єднання виробок тоді не існувало. Або з якихось причин, людина обходила його по збійці, і там, у вузькості, втратила патрони, які носила в кишенях. Місце це маловідвідуване. Коли набої знайшли, вони просто лежали на дні збійки, не будучи навіть засипані.

Крім цих знахідок відзначимо знахідки австрійської гвинтівкової гільзи 1913 (Манліхер), зроблені в привходовій ділянці виробок, в самій їхній дальній частині, на північному контурі, та англійської гвинтівкової гільзи (Лі Енфільд), в тій же ділянці виробок,але ближче до входів, а також двох англійських гвинтівкових гільз 1917, знайдених там же на централці. Однак вони знаходилися на бутових стінках і, мабуть, були принесені кимось із місця, де їх спочатку знайшли.

Приналежність людей, які перебували на стоянці, де знайдено багато боєприпасів, до якогось певного політичного угрупування, встановити не вдалося. З одного боку, її можна пов’язати із підпільним ревкомом. Але він базувався у катакомбах цієї ділянки у 1918 році, а серед боєприпасів було знайдено гвинтівковий патрон виробництва Тульського патронного заводу, випущений у 2 кварталі 1919 року. На той час в Одесі була радянська влада. Білогвардійський десант захопив Одесу лише наприкінці серпня 1919 року. Тобто, 1918 року, у ревкомівців не могло бути боєприпасів виробництва 1919 року. Тож ймовірніше, що це не стоянка більшовицького ревкому, а сліди якоїсь антибільшовицької (або кримінальної) групи 1920-21 років.

3 період. Загалом, події літа 1941 – весни 1944 року, пов’язані з цим районом катакомб, уявляються так. Коли почалася війна та фронт почав підходити до Одеси, тут, як і в інших катакомбах, могли організовувати бомбосховища. Знаходилося воно, мабуть, там, де зараз “Меморіальні зали”, і в 1950-х роках було здебільшого знищено під час дорізок. Воно було невеликим, і, мабуть, майже не використовувалося, бо слідів великого притулку не знайдено. Потім, під час оборони Одеси, тут ховалися від бомбардувань та артобстрілів люди, певне, місцеві жителі (судячи з відсутності знахідок предметів “міського побуту”).

Хто міг перебувати в сховищі, не зрозуміло. Там скрізь було багато входів у катакомби, і жителі, ймовірно, ховалися у найближчих до будинків виробках (як це було колись почалася війна 2022 року). Для того, щоб тут ховалися від бомбардувань та артобстрілів міські жителі, об’єкт знаходився надто далеко від міста. Щоб тут ховатися, тут же треба й жити. Мабуть, як описано у книзі В. Гридіна “Парти під землею”, міські жителі жили в селі по хатах, а ховалися у притулку [8]. Даних, які свідчать про час перебування під землею, не було виявлено (зазвичай це календарі, написані на стінах).

Великих стоянок 1941 року тут не знайдено, на відміну від сусіднього району “Махно”. Але невеликі стоянки все ж таки є. На багатьох з них, на дні видно сіно, що згнило. Наразі (на 2023 рік) усі стоянки сильно перекопані аматорами. На центральному ході, за 240 метрів від входу – центральної штольні (140 м по прямій), фіксуються залишки стоянок, розташованих прямо вздовж ходу. На них металошукачем було знайдено гільзи до гвинтівки Мосіна – 13шт. Тут знайшли велику кількість радянських довоєнних монет, дві німецькі монети випуску 1942р, румунську монету, радянську каску. На одній із стоянок є відгороджений глухий кут, де тримали худобу. У стіну і підлогу вбиті сталеві штирі, по кутах знаходиться навоз, що згнив. Тут же знайшли 3 гільзи до гвинтівки Маузер румунського виробництва та кілька радянських довоєнних монет. Стоянка сильно перекопана, на підлозі видно сіно, що згнило.

Явних дезертирських стоянок тут теж не виявлено, хоча, напевно, дезертири тут були. На дезертирські стоянки схожі два житлові приміщення у різних місцях району. Перша “кімната” в довгому одиночному глухому куті (І ділянка, пр. 3), друга “кімната”, з лежанкою біля стінки, знаходиться на північному контурі цієї ж ділянки. У цих приміщеннях найбільше було знайдено гільз та патронів, залишків ремінців та іншої амуніції, що можна пов’язати зі знаходженням тут одиночних військових у 1941 році, тобто, найімовірніше, дезертирів. “Кімната”, яка розташована біля входу у виробки (пр.1), де знайдені аналогічні знахідки, не підходить для укриття дезертира, так як вона знаходиться прямо на вході і легко доступна. Тут знайдено обойма зі сталевими мідненими патронами, 3 патрони розсипом і 2 гільзи до гвинтівки Мосіна. Тут же, на перехресті, були знайдені гільзи та патрони до пістолета ТТ (15 шт), розбиті пляшки та різне побутове сміття. Все це датується 1941 роком. Схоже на піст, але це далеко від штольні – входу в бомбосховищ, 160 м. Хоча, з іншого боку, по поверхні стежкою, влітку – восени, це зовсім не багато. Так, що велика ймовірність, що це могло бути караульне приміщення при підземному бомбосховищі або при якомусь іншому, незначному об’єкті, що охороняється. На покрівлі над лежанкою тут викопчено кілька хрестів-оберегів.

З початком окупації партизанів та підпільників тут не було, бо жодних згадок про це у радянській історії немає.

 Навесні 1944 року виробки теж використовувалися як укриття, і теж у незначних масштабах. Основним доказом, що це стоянки весни 1944, служать знахідки на них німецьких монет 1942 і румунських монет. Загалом, напевно, більшість стоянок двошарові – літо-осінь 41 та весна 44 років.

Знахідок по ІІІ періоду порівняно багато, але набагато менше, ніж в інших районах. Це різні биті та цілі скляні пляшки; трапецієподібні пляшечки від одеколону; невелика скляна баночка від якоїсь мазі; битий посуд; латунна, вже згадувана, гасова лампа на підставці, якими зазвичай користувалися в будинках, а не в шахтах. З предметів озброєння та спорядження, знайдено сильно побиту осколками радянську сталеву каску (у невеликому навалі буту на централці, її, мабуть, принесли діти); приблизно тут-таки, в районі Т. 12М, знайдено близько 20 радянських гвинтівкових гільз і 2 кулі, а в глибині району ящик від російських гвинтівкових патронів “цинк” і хвостовик (стабілізатор) він німецької запальної авіабомби.

З раніше зроблених знахідок, що відносяться до військового періоду, слід зазначити цілу споряджену пляшку з горючою сумішшю (мабуть просто з бензином) із вставленим у неї запалювачем, знайдену в березні 1974 року. Голощаповим А. біля Т.130д. Це єдина запальна пляшка, знайдена в одеських катакомбах. На стоянках було знайдено: 2 детонатори до гранат РГ-33; порожня граната РГ-33 та оборонна сорочка до неї; 2 протигазні коробки; 10 російських гвинтівкових гільз, трасуюча куля (Васильєв В. Пучков І. 1974), дві трилінійні гвинтівки (автор 1971). Знайдені вони були у найдальшій частині району, але зовсім поруч із централкою, у боковій ніші. Затворів у них не було, не було і дерев’яних частин. Мабуть, їх принесли туди і залишили після війни, або наприкінці її. Принаймні, відношення до партизанів ця знахідка не має.

Історія 4 періоду дуже проста. Хоча туристи і почали інтенсивно ходити в катакомби в другій половині 1950-х років, але відвідували вони всього кілька відомих ним і популярних районів. У Нерубайському це були так звані екскурсійні катакомби. Нині це район ЗК-3, “Музей”. В інші нерубайські катакомби вони не ходили. До кінця 1950-х років, а може навіть до 1960 року. працювала шахта “Нерубайська 4а”. “Пошук” здійснив свій перший вихід у ці катакомби “Махно” та “Лаптія” лише у травні 1967 року. Мабуть, як це відбувалося раніше і зараз відбувається, дізнавшись про існування цих катакомб, туди почали ходити й інші (так звані “ліві”, з колишніх пошукачів, виключених за всякі провини з “Пошуку”). Вони й залишили написи грудня 1967 – січня 1968 рр. Але район їх не привабив. Взагалі, така публіка воліє ходити туди, де ходять інші, так веселіше та цікавіше. Тож район був мало відвідуваним.

Після осені 1971 року район привернув увагу “Пошуку”, і, отже, відразу почав відвідуватися любителями. Входи-штольні до нього забетонували, судячи з дат 1980-1981 рік, залишених любителями у глибині виробок, наприкінці 1970-х, оскільки потім слідує великий інтервал, доки пробили нові входи. Найзнаменніші події 4 періоду, пов’язані з цим районом, проведення тут “Пошуком” двох меморіальних походів, присвячених пам’яті В.А. Молодцова-Бадаєва, у 1971 та 1973 роках. Більше, у жодному районі катакомб, меморіали не проводилися двічі. Перший – V, проходив з 3 по 6 грудня 1971 року. Другий – VII, на початку грудня 1973 року. Але роботи, у самому ЗК-4, не велися, на робочі виходи йшли на “Махно” та у Фоміну Балку. Це був великий, організований, підземний захід, де зустрічалися однодумці. Усім подібні заходи подобалися. Десь у глибині цього району, на стику з “Махно”, у першій половині 1970-х років, проводилися рятувальні роботи. Шукали Ігоря Сухобаєвського та його товариша, подробиці не запам’яталися, але написи у виробках, які можна пов’язати із цими подіями збереглися.

Знахідок цього періоду багато, але вони зараз не цікаві, це справи майбутнього. Але в одному з житлових приміщень (баз) 1970-х років, а може й пізнішого часу (пр.9), було знайдено срібну запонку з натуральним каменем, типу опала. Вона була виробництва Уральського ювелірного заводу, 1962 р., але в ній був “схованка” (?), тобто вона відкривалася і під каменем була невелика порожнина. Потрапила ця запонка до катакомб, звичайно, випадково. Її знайшли у відгородженій кімнаті, на кам’яному столі, де гуляла та розпивала спиртне місцева молодь. Але що то за виріб, незрозуміло. Чи це спецвироб, пов’язаний із спецслужбами СРСР, чи щось технологічне (просто така конструкція запонки).

Більшість написів і малюнків, виявлених у районі ЗК-4 – шахтарські. Це зв’язано з тим, що розробка каменоломень та інші гірничі роботи періодично здійснювалися тут, як мінімум, з 1870-х по 1959 рік.

Виявлені нами шахтарські написи можна поділити на 2 групи. Насамперед, це виробничі написи. Вони дозволяють нам простежити розвиток системи, періоди та характер робіт. Друга група – невиробничі. Ці написи та малюнки цікаві тим, що вони відображають побут шахтарів, їх світогляд, події та новини свого часу. Існує також третя окрема група – написи відвідувачів каменоломень. У цій групі найбільший інтерес представляють написи неспокійних історичних періодів, таких як революції, війни та інше. Також ця група дає нам розуміння того, коли каменоломні були доступні і роботи в них не велися.

Написи виробничої групи району ЗК-4 виконані переважно вугіллям, охра зустрічається рідко (охрой, як правило, залишали вказівки керівні працівники каменоломні – штейгери, гірські майстри та ін.). У 1930-х роках з’являється м’який графіт і поступово витісняє охру. Звичайні шахтарі переважно пишуть вугіллям, графіт починають використовувати з 1940-х. Вкрай рідко зустрічаються подряпані та вибиті написи. Потрібно враховувати, що в 1950-х було масштабно зроблено дорізання старих каменоломень і, ймовірно, значна частина ранніх написів була в результаті зрізана та втрачена.

У районі ЗК-4 виявлено понад 70 дат з 1876 по 1959 роки. Всі ці дати шахтарські, крім двох. Одна з дат 1941 і 1943, ймовірно, зроблено під час відвідувань. Можливо, їх залишили люди, які раніше працювали в цій каменоломні, а у воєнні роки просто ховалися там. Така щільність дат і досить багато шахтарських написів дозволила нам досить точно простежити поетапний розвиток системи ЗК-4, описаний вище.

Масово на «Лаптії» написи з’являються після 1888 року. Це пов’язано з утворенням в Одесі Південно-Західного гірничого округу та відповідає загальній тенденції. На жаль, найстаріша привходова ділянка найбільше постраждала від дорізки 1950-х років і вивезення буту. Написи і малюнки, які збереглися, були сильно затерті та майже не читаються. Зберігся напис охрою: «7/XII/90 Стеля бухти», далі рядок нерозбірливо. У деяких місцях збереглися підрахунки каменю, які становлять більшу частину виробничих написів цієї ділянки.

Найбільша кількість старих написів і дат зберіглася в північно-західних районах ЗК-4, де розробка каменоломень йшла через стовбури: «Іванъ 1891», «1893 року брали бутъ на ледник», «1895 року», нецензурна лексика та підрахунки каменю, ще підрахунки каменю з датою 1898 рік, «Поступилъ работать Андрей белоусовъ 1904 г 26 февраля въ суботу рана».

Умови роботи були важкі, той самий Андрій Білоусов залишив напис: «Здесь рабочіє народъ работаютъ в дряне». Інший напис: «ризал в жолезе…» теж говорить про важку працю. Працювали в каменоломнях найбідніші шари населення: «в старомъ припоре работалъ одинъ батракъ пришолъ суда…» далі нерозбірливо. Дуже цікавий напис, який підтверджує, що жителі сіл працювали в каменоломнях сезонно, в холодну пору року, а в решту часу займалися сільськогосподарською діяльністю: «Прошай скала иду на жнива када приду тада работать Буду», це район “Махно”, але зовсім поруч з “Лаптія”. А на самой “Лаптії” є цільний напис “Скала прошла Христосъ Воскресъ “, яка дає нам уточнення за часом, на ломці каменю працювали до Великодня.

У той час як одні каменоломи скаржаться на якість каменю «дранна скала», мається на увазі тріщинуватий, поганий камінь, інші, навпаки, хвалять «припоръ харош. Ну крепки». Все це відбувається в межах однієї ділянки приблизно в один і той же час. Можливо, справді камінь різний, але, швидше за все, такі написи відображають суб’єктивне ставлення шахтарів до своєї роботи. Когось все влаштовує, а хтось завжди буде незадоволений – якістю каменю, важкою роботою, поганими умовами та низькою оплатою.

У північній частині ІІІ ділянки, можливо, існувала громадська каменоломня. Ми виявили написи, які можуть ставитися до цього: «Здесь Нистой Потому Что припоръ занятъ» і поруч великий малюнок шахтаря з пилами і гасовой лампою, напис на цілику «Здесь работаютъ Сирожи».

До 1910 року північна і привходова ділянки з’єднуються в єдину систему ходом, в наші дні званим «Зигзаг удачі», пройденим з глибини каменоломні для кінної відкатки. На цій відкатковій централці зустрічаються дати 1908 і 1909 року, а також своєрідні покажчики для навігації, повторювані написи “на дворъ”, “в шахту”, іноді зі стрілками. Останній датований напис цього періоду робіт знаходиться на стику ділянок: «1911 году здес трудилься тяжолих роботъ рески камні Соловіів» (у всіх цитованих в цей статті написах збережена мова та орфографія оригіналу).

Написи 1930-х років виконані як графітом «Нельзя брать 20/ІХ/32», так і червоною охрою «Спустить потолок 26/ІІІ/32». Інші написи 1931 і 1933 років є датами з підписами, і відносяться до ревізійних позначок.

Відновлюється розробка лише 1941 року, локально на одній ділянці. Про це є напис графітом: «хот одкрився 1941 год 2 дня». Хід щільно покритий написами та малюнками, але серед них немає нічого, пов’язаного з роботою у шахті. Невмілі, як дитячі, малюнки, помилки та груба мова характеризують їх авторів як малограмотних. Судячи з написів, там працювали лише 2 особи. Написи виконані впереміш вугіллям і графітом, в основному це якісь карикатури, нецензурна лексика та інші дурниці. Цим же «авторам» належить серія нових навігаційних написів зі стрілками: «ход на двор», «выход на двор», «входв хату», «виход» тощо.

На північно-західній ділянці зустрічаються написи “22.V.41 р.” із підписами. Це дати останніх довоєнних маркшейдерських вимірів, про що згадувалося вище.

У районі також знайдено ще  декiлька лат 1941 року. Одна з них, виконана графітом на «Зигзагу удачі», швидше за все зроблена прохідниками і знаходиться серед  їхніх навігаційних написів. Інша дата та відповідні їй написи зроблені рожевим грифелем, мабуть, уже під час війни та з роботою не пов’язані. Крім дати ми виявили намальовані цим же грифелем стрілки і написи для навігації, та напис «Зайнято». Такі написи часто зустрічаються і в інших районах катакомб у місцях, де ховалися місцеві жителі. Таким чином вони позначали на майбутнє і як би бронювали обране місце. У районах стоянок зустрічаються дати «1941», викопчені на стелі. На централці ділянки ІІІ знайдено ще один напис рожевим грифелем  «1941 года 22/VII началась война», а майже напроти великий напис вугіллям «1945 года Война кончилась победой Советских войск».

Далі слідує блок написів періоду 1946-48 гг. Що цікаво, у цей час продовжують використовуватися старі одиниці виміру: «Подпира аршин 31/Х 47», «Оставить 2 аршина пройти 4 аршинами 3/IV 48». Мабуть, після війни дається взнаки нестача робочих рук і до роботи залучаються старі гірники. Робітники цього періоду називають каменоломню «скала», «в скале», ці написи часто зустрічаються в підрахунках каменю.

Найбільша кількість написів зроблена з 1951 по 1960 роки, відсутні лише 1952 р. Особливо багато написів цього часу стосується вибірки та вивезення буту на поверхню. Роботи ці проводилися там, де було закінчено видобуток каменю, тобто у старих виробках. Працювали, мабуть, поодинці і без контролю (так було й у 1970-х роках, коли зі старих виробок вивозили бут старі чоловіки на конях). Ось у них і був час писати на стінках: «1955 г. выбирал бут Степаненко», «Здесь выбрал бут Андреев Л.И. в 21/VI 1956г». Є й цікавіші написи: «1954 года Артель обедіний горняк витянув бутъ 7/VIII 54», наприкінці підпис. Назва організації, яка проводила роботи, дещо спотворена і слово «бут», як до мовної реформи 1918 написано з «ъ» на кінці. Мабуть, писав хтось із старого керівництва каменоломні, але не за звичкою, а скоріше жартома. «Здес вибраль Бута Голищенко И.И. много тон на построение комунизма тяжолая каторжна робота», «Голищенко начал вибирать бут тружсьдни и ночи для построения коммунизма». Про комунізм це, звісно, ​​сарказм. «Начшахты т. Дяченко … хороший начальник»; «Стипаненко хорош человек, но токонемногонервный». «И.И. Голищенко Гирой социалистического труда» – це теж сарказм. За іншими написами 1950-х років нам відомо, що Голіщенко І.І. працював у каменоломні протягом усього цього періоду. Голіщенко – це відома шахтарська династія з Нерубайського [9]. Прізвища представників цієї сім’ї зустрічаються у різних районах катакомб села з кінця ХІХ століття. Втім, висловлення невдоволення та скарги на важку роботу, як ми бачимо, теж зустрічаються протягом усього періоду робіт у районі ЗК-4.

Інші виробничі написи 1950-х років численні та різноманітні. Значна частина присвячена плановому видобутку та соцзмаганням: «план на 10 днейавгуста 800 шт.» (це означає по 80 шт. на день, значить у кожному забої була своя норма вирізки), «План  до концагода 1357  210% 14/ХІІ выполнено 37%», «Задание до 25 августа 780 шт.=150% в день 60 шт. Бабиенко соревнуется с Лебедевыми», «План обязательно июн м-ц 9 челов. 1300 шт.» та підпис, «План по соревнованию до конца года Нестурху 1600 шт.». Нестурх – прізвище, знайоме по каменоломнях Фоміної Балки. Може, це та людина, яка писала там цікаві написи для нащадків у 1925 році чи його родич. Ще одне знайоме прізвище – Панченко – зустрічається вже у складі керівництва шахти. Це прізвище часто бачимо в каменоломнях Фоміної Балки, Нерубайського, Усатово. Можливо, це учасник підпілля в катакомбах у 1918-20-х роках та у 1944 році (за записами В. Юдіна, він учасник революційного руху у 1902-1920-х роках) [9], а, може, це хтось із його родичів. За датами можливі обидва варіанти. «План на декабрь м-ц по выборам в местную власть» – теж цікавий напис, що приурочує підвищення планового завдання до виборів до місцевих органів влади. Ще слід зазначити, що, судячи з написів, керівництво шахти було малограмотними людьми, що, втім, не дивно.

Велика кількість написів відображає стандартні робочі моменти: «Ход проверен 9-ІV-55», «Запрет Под хатой Бутенко», «закрепить кровлю 6/ІІ 58», «Т. Бабиеко припора не забивай. Кислов», «Здесь припор не работа…», «Кто позволил продолжат резат маломерниками», «…ачей (ймовірно, казначей) будет в субботу утром нажимай», «Запретна зона», «Подв. колона 20/V 55», «Пускалъ потолок Дяченко, …» і друге прізвище нерозбірливо, «Т. Бабиеко исправь драпак», «Подвесть колону и закрепить», «Здесь можно 14/VI 51», «оборвать кровлю 19/VI», «подложить колону 9-ІV-55» тощо. Як правило такі вказівки даються керівництвом і тут бачимо, що охра вже не зустрічається, хоча зрідка все ще пишуть вугіллям.

Для періоду 1950-х років характерно також більше написів, пов’язаних з роботою, але не завжди мають пряме відношення безпосередньо до видобутку. Їх можна поділити на кілька груп. Часто зустрічаються стандартні пам’ятні написи, хто тут працював: «Здесь работали труженики Заминский Е.Ф.», «19-4-57 г. здесь работал резал камень  Г.Г. Дяченко с Заминским», «Пресман, Михайлов Фёдор, Степаненко, Андреев Л.И., Романчук М.Г., Голищенко И.И.». Листування робітників між собою, типу: «прыпор Занят просим – очистить немедленн окаминь».

Написи про кількість вирізаного каменю, облік «пятерик 200 2 марта. 180 – 3 марта, 20 буцов  6″, “464 шт.  1 марта, 204  184 чист …взято 210 взято 26 брака». У підрахунках каменю часто фігурують «в скале» та «тяжка» (так називали одну ходку воза з каменем на поверхню). Зустрічаються написи незадоволених самою роботою, у яких багато нецензурної лексики:«у цему припори х.. заробыш три по рублю и на х.. мелочи», «в єтом припоре я заробив 2 по рублю і нах.. мелочи припор для еб..» і поряд малюнок голих жінок. Зрозуміло, якщо начальство було малограмотним, то робітники теж.

Наприкінці роботи шахти тут було погано з дисципліною, процвітало пияцтво. Можливо, шахта була вже другорядною, і персонал тут збирався відповідний. «Прекратить пьянку на первом номере шахты И.И. Галищенко», «Маруся  Последний рас предупреждаю прекратите пьянку зам. председателя …», «и с сильным похмельем надо похмелится тётя Фрося» (Фрося, судячи з написів, завідувала харчуванням шахтарів у цій шахті). «Та…  против Алкоголизма лекцию читает старший доцент Заминский», «Дяченко  неправильно носит вино надо взят 2 л, а он взял 4 л,  неправильно», «25/II 57 г (у рамці) Закопёрщик алкоголизма рабочих нашей шахты 4б нач…Еф…», «Дед-наляй», нижче під межею «Вите», «Долой пянку» та приписка «Ни, вси проти». Ніде більше в каменоломнях немає такої кількості написів про пияцтво, та ще й з суперечкою з начальством.

Є і, скажімо так, санітарні написи, дуже актуальні для закритих приміщень, які теж показують низьку дисципліну та відсутність авторитету у начальства. «Товарищи не сирите под ногами», «Товарищи если я узнаю кто серит и не закрывает заберу на лопату и принесу в забой», «кто писал тому х.. у хату». Великий малюнок чорта, що палить і гадить. Це явно має відношення до санітарії. Начальник загрожує знайти тих, хто серить у недозволених місцях, а робітники малюють чорта, мовляв, це він. Малюнок моряка в безкозирці та напис «товарищи не лейтепод ноги воду» (можливо також стосується санітарії в шахті).

Декілька розрізнених написів відображають облаштування побуту роботи в шахті та специфічний гумор. «Кладовая закрыта …» далі кілька слів нерозбірливо, поверх нанесені підрахунки каменю, «столова криси не ходит», «опшая столо… повар тотя фрося…» вже згадувалася, мабуть, робітників годували. «Квартал проверен мин нет» у фігурній рамочці та під цим написом, інша «Привет Панченко». Саме тут ми в 1971 році знайшли розряджену румунську міну. Мабуть, це відлуння якихось подій кінця 1940-х років, лякали чи сміялися з свого начальника Панченка.

Релігійні написи та символи в цих каменоломнях не такі поширені, як в інших районах катакомб. На стінах ми виявили понад десяток хрестів-оберегів.[4] Два з них намальовані вугіллям, великі, з орнаментами, досить типові, відносяться до ділянки 1880-90 років. Причому один з них неканонічний, з дивною косою поперечиною. Можливо, незважаючи на те, що він намальований вугіллям, це сучасний малюнок, підробка. Тому що поруч таким же вугіллям нанесена сучасна марка у вигляді літери Z. Ще один великий, але примітивніше намальований хрест і один простий подряпаний теж знаходяться на другій ділянці, але в західній його частині. Один маленький, але добре виконаний хрест стоїть на написі 1947 і ще один, схематично намальований тонким графітом, поруч з підрахунками каменю 1930-50-х років. Це знову ж таки говорить на користь того, в даній каменоломні працюють старі шахтарі, які починали працювати ще до революції.

На ІІ та ІІІ ділянках є близько десятка релігійних написів: «Паска», «Воскресъ», «ХристосъВоскресъ», «с нами Бог», «Рождество». Останній напис прикрашений хрестиками.На І ділянці знайдено 2 старі затерті малюнки споруди з куполом, схожим на церкву та 4 місця з хрестами-оберегами, викопченими на стелі, вони вказують на близькість стоянок.

Політичних написів на «Лаптії» дуже мало, але все ж таки зустрічаються. Найраніша з таких написів – це зображення царя, виконане настільки невмілою рукою, що важко зрозуміти, що на малюнку зображено у профіль людину з вусами у якомусь головному уборі. Внизу такий самий невмілий напис «Э царъ мыкол».

Другий напис, більш цікавий, судячи з почерку, належить згаданому вище Андрію Білоусову, який працював у каменоломні в 1904 році. Це перші рядки «Робітничої Марсельєзи»: «вставай Подимайся рабочий народъ». Цей гімн робочих був популярний під час революцій 1905 і 1917 років, а в березні 1917 навіть був затверджений Тимчасовим урядом як державний гімн. Є ще один напис цього періоду «да здравствует октябрьская революция», звичайно, йдеться про революцію 1917 року.

Є малюнок «серп і молот», що досить типове для виробок 1930-50-х років. Ніхто не змушував шахтарів малювати на стінах державну символіку, це було відображення їхнього суб’єктивного світогляду, підтримки існуючого устрою, як, наприклад, хрести у шахтах ХІХ – початку ХХ століть відображують релігійність шахтарів цього часу.

Зустрічаються гасла: «все как один подпишемся на заём!!!» і нижче малюнок облігації з написом “500р 1948”. Декілька написів 1940-50-х років: «хто не робе, той не їсть», «Кто не работает тот и не кушает», «учится, учится и учится», поруч приписка «и дурний умрёш» тим же почерком, а нижче іншим почерком нецензурна лексика. Є жартівливі, розважальні написи на всю стіну: «Звуковое оформление припора Главный сценарист киностудии Бабиенко – зам – Голищенко  Директор – Замкин. В главн… Бабиенко С. Рижанчук П. Овчаренко». Не обійшлося і без вульгарностей, без них, напевно, каменоломень не буває.

Як згадувалося, безліч найстаріших написів, зокрема великих, на всю стіну, не зберіглося, точніше, не читаються. Вони затерті або частково обрізані і те, що ще якось можна розібрати ніякої смислової картини не становить. Часто, особливо на ранніх ділянках, написи та малюнки являють собою єдине ціле – напис у кілька рядків ніби обтікає малюнок або короткий напис на самому малюнку, як, наприклад, зображення голови у профіль з «козлиною» борідкою і на щоці написано «пылыпъ» ». Це ім’я Пилип, щоб було відомо, хто саме був намальований. Художній талант у цих каменоломнях явно ніхто не мав, тому малюнки доводилося підписувати. Втім, таке примітивне виконання малюнків для шахтарів э типовим.

З ранніх малюнків є і ті, що непогано збереглися. Декілька великих малюнків коней; 3 зображення вершників, один із них з шаблею наголо і в головному уборі, ймовірно, військовий; типові голови у профіль, 6-8 малюнків пар (чоловік та жінка); будинки, дерева, примітивні малюнки кози. Інші, схожі, як би схематичні, малюнки худоби, людей і якоїсь рослинності зображені навколо великого хреста-оберега. Є й малюнок дивної істоти з тростиною та “ірокезом” на голові, якесь чудовисько, але тростина швидше вказує на те, що це все-таки намагалися зобразити людину, просто вийшло не дуже. Цікавим є малюнок корабля зі скошеним носом. Він намальований вугіллям у виробках 1880-х років, але вигляд судна якийсь “сучасний”. Форштевень скошений, як у сучасних кораблів, щогли та димова труба, нахилені назад до корми. Тобто весь він якийсь швидкісний.

Узагальнюючи можна сказати, що всі ранні малюнки привходового району носять виключно побутовий характер. Цікавий дореволюційний малюнок шахтаря знаходиться у глибині, у північно-західній частині. Шахтар зображений на повний зріст, у чоботях і кепці з козирком, в одній руці він несе гасову лампу, а в іншій інструменти – велику пилу, пилку «щучку» та лом. У роті в нього димиться цигарка. Ще один малюнок тієї самої ділянки та часу на всю стіну – великий будинок, критий соломою, поруч колодязь, дерева і менший будиночок, у небі птиці. Велика, вище будинку фігура людини, швидше за все, намальована пізніше кимось іншим.

У найстаріших каменоломнях ІІІ ділянки багато малюнків людей. Ймовірно, шахтарі зображували себе, на деяких малюнках у них у руках щось схоже на пилу і лом. Але ці малюнки настільки примітивні, схематичні та позбавлені деталей, що їм важко дати однозначну оцінку.

В порівнянні з привходовим районом, у глибинній частині малюнків дуже мало. Можливо, це пояснюється тим, що каменоломні там невеликі та розроблялися, відповідно, нетривалий час. А можливо, це пов’язано з доступністю привходового району для відвідувань сторонніми людьми, не шахтарями.

Наступна серія малюнків зроблена під час проходки 1941 року або можливо трохи згодом, коли під час війни там хтось ховався. Усі малюнки примітивні. На малюнках часто фігурує матрос у профіль, іноді з написом “Толя кацап”. В основному це профілі, але є невеликі малюнки матроса в човні, 4-5 штук. Є малюнок людини на повний зріст з натягнутимлуком в руках, що прицілюється у схематично намальованих птахів. Часто малюють котів, незрозуміло чому, іноді дивних звірят, мишей, птахів. Є малюнки машини, рушниці за підписом «ванино ружо», людини в головному уборі, схожим на берет або кашкет з підписом «ударнець». Малюнок двох чоловіків та 2 жінок біля будинку та зверху написано «пішли калядувать хлопці». В одному з бокових забоїв є ціла серія зображень чоловіків з рушницями, а трохи далі 2 малюнки вусатого чоловіка в буденівці з кулеметом, один з них підписаний «Чапаєв».

Малюнок 1930-50-х років небагато, але вони різноманітні. Незрозуміло, чим надихалися автори і чому такі малюнки. Силует чоловіка в капелюхі, а поверх напис «хто не працює, той і не їсть»; невеликий малюнок воза поруч із підрахунками каменю; дивний краєвид, де на передньому плані стовпи з ліхтарями, один із них із якимись підпорами, підписано внизу «рисунок Кислова Анатолия» та дата 1948 року.

 Тварина, схожа на собаку, що сидить, і напис «ай ай ай слої виганяють». «Слоямі» шахтарі називали тріщини. Незвичайні малюнки з написами про «Слої» знаходили й в інших районах катакомб. Мабуть, це відображення якихось шахтарських забобонів, поки не вивчених і не до кінця зрозумілих.

Це практично все, що вдалося зафіксувати на сьогоднішній день зі старої епіграфіки та малюнків.

Сучасної епіграфіки (з 1960-х і до наших днів) теж не так багато, як у популярніших районах. Малюнків мало, більше написів та маркувань. Здебільшого це все з’явилося у 1970-80-х, коли цей район більш-менш активно відвідувався. Найцікавіші об’єкти – це “меморіальні” зали, де збереглися прізвища учасників, їхнє листування між собою, кілька малюнків; і ще один невеликий зал, з вирізаними в вапняку рельєфними фігурами на повний зріст, такими як Ісус, лицар з мечем, жіночі та чоловічі профілі, і кажан – символ спелеології.

З інших, цікавих знахідок і спостережень, зроблених у цьому районі катакомб, можна відзначити знахідки печерних перлів, білого кольору, в невеликій ванночці під старою свердловиною. Поверхні самої ванни і гирло свердловини над нею, вкриті кіркою натічного кальциту білого, жовтого, сірого і бурого кольору, такого ж, як у природних печерах. Крім печерних перлів, у привходових виробках зафіксовано скупчення голчастих кристалів мірабіліту – цікавого сезонного мінералу, що зустрічається в печерах та підземеллях. Він утворює довгі, тонкі сріблясті кристали, схожі на іній або сніг. Довжина таких найтонших, тонших за волосся, кристалів, досягає, тут, кількох сантиметрів.

Інші спостереження можуть становити інтерес для біологів. Це цікаві, незвичайні сліди тварин і коріння дерев, що проросли на велику глибину по свердловинах у камені, і утворили у виробках незвичайну бахрому. Спостерігати таке, поза підземеллями, неможливо.

У виробках проводилися найпростіші мікрокліматичні спостереження. Замірялася температура повітря та за допомогою диму, визначався напрямок руху повітря. Температура повітря у виробках, у жовтні 2023 року була 13,4 ° – 14 °. У січні 2024 р., при зовнішній температурі 7 °, біля входу у виробках було 8 °, а в 40 метрах 10 °. Що стосується напрямку руху повітря (тяги), то і в цьому районі катакомб спростовується книжкове твердження, що тяга повітря, протяг, завжди спрямована у бік виходу. Багато книжкових героїв рятувалися, знаходячи вихід із підземного лабіринту, прямуючи туди, куди показував язичок полум’я свічки чи лампи. Повітря під землею рухається в різних напрямках і з різною швидкістю, часто змінюючи свій напрямок на 180 °. Це реверс, так зване печерне дихання. Тому язичок полум’я може показувати як у бік виходу, так і в протилежний бік, причому в тому самому місці. так на центральному ході “Лаптії”, під час спостережень у жовтні 2023 року, повітря йшло з глухого кута (зал “Колотун”) до централки і далі до виходу – лазу. Але під час інших спостережень повітря (дим) тягнуло в глибину виробок, у бік шурфу. Загалом, циркуляція повітря в катакомбах, складна та окрема тема, хоча саме в районі “Лаптія”, тяга повітря, все ж таки частіше спрямована у бік виходів у балці.

Така сама складна тема підтоплення катакомб. Коли в цьому районі йшла підземна розробка каменю, виробки, зрозуміло, що були сухими. Так було до середини 1980-х років. Потім, під час аномальних літніх злив, ці катакомби затопило поверхневими водами, так само, як і багато навколишніх катакомб, включаючи діючі шахти у Фоминій Балці. Вода несла із собою масу землі. У цей час багато ділянок катакомб були замулені – дно і стіни були вкриті шаром чорного бруду (чорнозему). Вода та мул (ґрунт) прийшли з боку балки, де із заходу від дороги існувало велике зниження із засипаною воронкою (вона показана на старих планах). Мабуть, засипку прорвало, і вода зі змитим ґрунтом ринула у виробки. Вода із брудом доходила до Меморіальних залів і далі (це приблизно 120 метрів по прямій, від місця її надходження під землю). У знижених виробках зараз фіксуються рівні затоплення, на висоті 1 м над дном. У Меморіальних залах вода підтопила дно залу “Бадаєва”, на висоту приблизно 20 см (дно залу підняте). Інша, недалеко і нижче розташована зала, була затоплена і замулена на висоту 0,8 -1,0 м над дном. Стіл там покритий товстим шаром мулу. Інтенсивне і більш тривале підтоплення поверхневими водами, відбувалося в 2008-12 роках, коли це спостерігалося Є.Міщенко, яка бувала в цей період на “Лаптії”. Максимальний рівень затоплення було зафіксовано у 2018 році. У 2008-12 роках вода надходила періодично, сезонно. Вода текла влітку і не текла взимку. А восени і навесні вона то текла, то не текла, залежно від дощів і швидкості фільтрування через вапняк.

Крім інтенсивних, можна сказати “катастрофічних” затоплень, що відбуваються досить рідко, у виробках набагато частіше, але теж періодично, спостерігається інтенсивний капіжчистої води з покрівлі.Загалом це схоже на дощ, тільки на локальній ділянці, площею не більше кількох квадратних метрів. Через якийсь час це припиняється. Іноді капіж відновлюється, але частіше припиняється зовсім. Ділянки, де колись був капіж, видно по безлічі глибоких лунок на дні, які добре зберігаються десятиліттями.

Очевидно з цим явищем пов’язано періодичне, різної інтенсивності, надходження води з усть старих свердловин, що відкриваються в покрівлі виробок. Наприклад тій, під якою знайдено печерні перли.Весною і до грудня 2023 року вона була суха.Потім з неї почався сильний капіж і під нею навіть утворилася невелика калюжа. У цей же час відновився капіж у високих залах на Махно, на трасі до «Лаптії». У квітні він був, потім його не стало, а в грудні з’явився. Його поява, напевно, збіглася з випаданням снігу та його швидким таненням 26-28.11.23 року.

Вода понтичного водоносного горизонту, зустрічається лише у водяних колодязях та у 2-х виробках, у північній частині району. Глибина води, у пониженнях забоїв, трохи більше 10 см.

Примiтки.

1. Стоянка – пост.
2. Овальнийколодязь.
3. Виробка пройдена в 1941 р. ударним інструментом.
4. “Зигзаг удачі”.
5. “Меморіальнізали”.
6. Збережений шурф.
7. Місце основного надходження води у виробки.
8. Написи 1904 року.
9. Тут знайшли запонку.
10. Тут знайшли 2 гвинтівки.
11. Стовпи каменоломень 1880-х років.
12. Велике обвалення на центральному ході.
13. База “притулок “Кісточка”, водяний колодязь.
14. Найширша виробка району – 6 м; тут же знайшли уламок кристалічної породи.
15. Гарний малюнок шахтаря.

Література:

1.Добролюбський А.О., Пронин К.К.Баранецкий М.Г., “Подземная археология Одессы” Подземные пространства Одессы и Одесской области”. Збірник матеріалів III-ї науково-практичної конференції. Одеса 2021, с.5-10.

2. Красножён А. “ПодземнаяэпиграфикаОдессы” газ. «Юг». 24.01.2008.

3. “Одесса 1794-1894”, издание городского общественного управления к столетию города. Выпуск І.– Одесса, тип. А. Шульце, – 1894.- С 51.

4. Печенегова Е.Ю. Феномен крестов-оберегов на стоянках каменоломни С-18. Сборник материалов ІІI научно-практической конференции.- 2021.- Одесса.- С140-154.

5. Пронін К.К., Пронін В.К., Васильєва В.В. «Подземнаяархеология катакомб Фоминой Балки (район ЗК-13)». Альманах Південний захід Одесика. Випуск 33, 2023, с.173-188.  

6.Пронiн К., Пронiн В., Васiльєва О. Новiсторiнкиiсторiї катакомб села Нерубайського.  Вiсник Одеського iсторико-краєзнавчого музею. Выпуск20, с.36-48. 2023 г.

7.Пронiн К., Пронiн В., ВасiльєваA. Легендарний “Абрикосовий колодязь” (Усатівскі катакомби) розкриває свої таємниці.  Альманах ПiвденнийзахидОдесика. Выпуск 35, с.76-95. 2024 г.

8.Пронiн К., Пронiн В., ВасiльєваA. Усатовськi катакомби  “Лошадкiнвиїзд” (ЗК-17); деталі дослідження.  Альманах ПiвденнийзахидОдесика. Выпуск 36, с.108-136. 2024 г.

9. Юдин В. “В катакомбах Одессы” 2008, С. 253

10. GrekI, Pechenehova Y. “Artificial Cave Dwellings in Odessa” //Rocky landscapes at the intersection of people and rocks Orient-Institut Istanbul 23-25 May 2024// URL:https://www.ifea-istanbul.net/images/stories/Aynur/FINAL_IRAAR-2024_abstracts-livret__compressed.pdf

11.Филиппео Е.М. Отчёт о детальной геологической разведке пильных известняков у с. Нерубайское, Пригородного райфона г. Одессы. 1959 г. УГТФ. № 20069.

12. Робочий журналекспедиції “Поиск” 1966-1968 г., рукопис: masltnica@ ukr.net