Альманах “Південний захід. Одесика” 2024 р.

Пронін К.К., Пронін В.К., Букаренко-Васильєва А.

Цією статтею ми продовжуємо ознайомлювати читачів із дослідженням одеських катакомб [5,6,7]. Розмова піде про Усатівські катакомби, конкретно про один з їх регіонів – район “Абрикосовий колодязь”, відомий також як “Кешкін проспект” за кадастровою таблицею ЗК-1. Цей район відзначається тим, що він старіший, ніж ті, про які раніше розповідалось; він розташований під великим сільським селищем Усатово; і є частиною великого лабіринту відомих Усатово-Нерубайських катакомб. Весною 1944 року в цьому районі базувалася одна з радянських партизанських груп [9].

Район каменоломень ЗК-1 – “Абрикосовий колодязь” розташований у центральній частині селища Усатово. Головним входом до нього до середини 1970-х років була шахта, яка розташовувалася в огороді приватного будинку. Її називали “Вихід Лапчатого” (на сьогодні вона засипана). Другим входом був водяний колодязь, який перетинає катакомби і обладнаний залізними сходами – “Абрикосовий колодязь”. Він зберігся і знаходиться у дворі житлового будинку на вулиці Грушевського. Сходи, що ведуть у катакомби, обвалилися, і колодязь більше не використовується.

У цьому районі є інші входи через шурфи, прокладені під час кріпильних робіт 1990-2000-х років, і ще збереглись прохідні водяні колодці (які вже не використовуються за призначенням і в більшості випадків не мають сходів). Усі колодці і шурфи неглибокі, 5-10 метрів.

Потрапити до району катакомб “Абрикосовий колодязь” можна також через райони катакомб “Гідромет” (ЗК-20) та “Другий магазин” (ЗК-17). “Абрикосовий колодязь” з’єднаний з цими районами не окремими проходами, а групами ходів на певних ділянках. Межі району катакомб “Абрикосовий колодязь” умовні, але традиційні. Вважається, що цей район катакомб розташований безпосередньо під селищем Усатово, між вулицею Грушевського і західним схилом Усатівської балки.

Район ЗК-1 – останній район в Усатовських катакомбах, відкритий під час обстеження, і його виявили лише влітку 1968 року. Група “лівих” аматорів, тобто не “пошуковців”, а людей, які незаконно ходили в катакомби з точки зору радянських часів, знайшла його. Ймовірно, це були колишні “пошуковці”, які з різних причин вийшли з офіційного “Пошуку”. Схоже, ця група могла називатися “ПОК” – “Привиди одеських катакомб” або “Гном”. Назви змінювалися часто, групи розпадалися, з’являлися, переформовувалися. Ймовірно, вони підійшли з боку “Гідромета”.

Старі маркування 1968 року зустрічаються і на головних ходах у Південно-Західній частині району, але туди, напевно, виходили вже пізніше, з боку “Абрикосового колодця”. З часом було відкрито і виїзд на поверхню (вихід “Лапчатого” за однією з кличок Григорія Соколова, який першим знайшов цей вихід).

Для відвідування катакомб частіше користувалися “Абрикосовим колодцем”, який виводив в центр району. Колодець розташовувався біля паркану, складеного з бута, висотою трохи вище пояса, що відокремлював ділянку від вулиці. Коли в першій половині 70-х років почали активно “ходити” через цей вихід, господиня ділянки закопала колодець.

Група, яка відкрила район, не займалася систематичним вивченням катакомб. Автор статті вперше відвідав район, спустившись через “Абрикосовий колодець” 12 жовтня 1968 року в складі великої групи, до якої входили і “першовідкривачі”: Л. Лагутін, В. Головченко. Глибина колодця становила 25 метрів, і ми спустилися до системи катакомб на глибину 10 метрів. Пізніше в цьому районі в 1969 році, 1971-75 роках, у 2005 році під керівництвом автора “Пошуком” періодично проводилися дослідження: складалися однолінійні схеми, оброблялися постоянки. Докладніше про ці виходи написано в щоденних записах і звітах, списку знахідок.

У роботах брали участь: Голощапов О., Васильєв В., Сидоров О., Нестеренко Н., Головченко В., Дімерлі О., Троян О.

 Наступний етап вивчення цього району розпочався у грудні 2017 року, коли було зроблено цільовий вихід через вхід “Гідромет”. Після цього виходу роботи в районі ЗК-1 стали проводитися регулярно. У грудні 2018 року, завдяки допомозі голови Усатівської сільської ради Ю.І. Маковейчука дослідники отримали згоду господарів ділянки на тимчасове використання входу через водяний колодязь по вул. Грушевського. Першим у колодязь, зі страховкою, спустився Піщурніков О. Привели гирло колодязя в безпечний стан і на початку січня 2019 року, через цей вхід вже проводився перший 3-добовий дослідницький вихід у катакомби. Потім роботи почали проводити регулярно, раз на рік, у січні, зазвичай спускаючись у катакомби на три доби.

Такі виходи виявилися ефективнішими, ніж через інші входи, оскільки виходило 2,5 повноцінних робочих дня. Можна було працювати, якщо були сили, до пізнього вечора, знаючи, що база одразу під землею, дістався і відпочивай, не треба їхати до міста.

Брало участь у них зазвичай 10 і більше людей. Приїжджали в Усатове, розвантажувалися на подвір’ї біля колодязя, там же ставили машини, спускали вантаж і людей. В одному із забоїв було обладнано підземну базу. Там відпочивали, їли, спали, зберігали речі та продовольство, звідти розходилися дільницями робіт. Працювали зазвичай двійками та трійками. Увечері поверталися на базу, вечеряли, відпочивали. Підходящий час з виробок, до ділянок робіт, було, 15-30 хвилин. Якщо групи працювали недалеко один від одного, робили проміжну базу, (наприклад “Тир”, “Партизанський”) і там, в певний час збиралися, обідали і, якщо виникала необхідність, переукомплектовували групи та змінювали ділянки робіт. Всім групам давався контрольний термін повернення на базу чи проміжні точки. Роботи проходили без “НП” (надзвичайних подій). Переважно брали участь Проніни В. і К., Васильєва О.,В.,Л., Ашкалуненко Л., Ощепкова О., Є., Владов В., Миколаїв Ф. та періодично інші.

Основних напрямів досліджень було два: суцільна комплексна обробка стоянок (військова археологія) та складання для забезпечення цього, схеми катакомб. Крім того, велися геологічні спостереження, фіксувалися старі написи та малюнки, проводилися найпростіші мікрокліматичні спостереження. Завершальний вихід у цей район було зроблено з ініціативи В.Васильєвої, на початку червня 2023 року.

За результатами робіт складено облікову картку по цьому району катакомб, до якої додаються матеріали фото (483 знімків) та відеофіксації (3); архівні записи, схеми та інше. Так як основою на яку наноситься вся інформація, є схема, а в підземних лабіринтах тільки вона показує, що обстежувалося, що ні, що взагалі недоступне, відрізане завалами або відбутовано (закладено камінням) і як взагалі вийти до дільниць робіт та повернутися звідти, ми в першу чергу торкнемося схем виробок цього району.

Тут знайдено всього одна-дві типові штейгерські написи червоною охрою, обидві біля “Абрикосового” колодязя. Очевидно, це були громадські каменоломні і чи робилася взагалі зйомка в каменоломнях цього району в часи їх розробки, невідомо. У 1969-75 роках, по цьому району було складено окомірну однолінійну схему, яка збереглася. У 1970-2000-х роках, зйомки окремих ходів та ділянок шахти, проводив П. Лавренко. Згодом, після початку комплексних робіт наприкінці 2018 року, всі наявні схеми були зведені докупи і поповнені компасною зйомкою, що дозволило отримати схему виробок всього району. Нехай не точну, з погляду маркшейдерії, але цілком придатну для досліджень (схема додається до статті).

Район каменоломни типовий для усатівських катакомб. Це густа мережа виробок, кільцевих та тупикових. Зараз протяжність обстеженої частини виробок становить 8800 метрів, об’єм 61500 м3. Реальна довжина виробок набагато більша, оскільки велика кількість виробок забутована і завалена. Таких відгалужень десятки, а може й сотні. Частина їх тупики, частина кільцеві виробки, що проглядається за планами. Цей район каменоломень повністю не пройдено і не картовано.

Район ЗК-1 складається з кількох каменоломень, що розроблялися протягом ста, ста двадцяти років. Входами до каменоломні служили штольні та виїзди. Штольні з південного боку збереглися, але відрізані суцільними непрохідними завалами. Входів-виїздів, до району ЗК-1, відомо два. Один це вихід “Лапчатого”, що існував до середини 1970-х років. Це був типовий неглибокий виїзд на приватній ділянці. Від покрівлі виробітку, у нижній частині виїзду до поверхні землі було метра 2-3. Другий виїзд був засипаний раніше. Мабуть, він був трохи глибшим, бо знаходився далі від схилу балки. Можливо, що існував і третій похилий вхід (примітки 18/77-19/77). На цьому місці, на виробках, що сходяться, знаходяться 4 суцільних завала. Схоже, тут сходяться централки. Видобуток через вертикальні колодязі навряд чи проводився, оскільки існували зручніші входи-виїзди, через які нарізаний камінь можна було вивозити на конях. Жодної системи у видобувних роботах не було. Різали камінь, виключно в ручну, хто як хотів, відкатка була переважно кінна.

Каменоломні цього району відпрацьовувалися у два етапи (це за технологією, за часом це було розтягнуто на десятки років). Спочатку проходили нижні виробки, у нижній частині пласта пильного вапняку. Потім ці виробки почали дорізати зверху, в покрівлі. Це фіксується майже скрізь. При цьому нижні виробки, що вже існували, завалювалися бутом. Вони залишалися порожнечі лише у деяких місцях на невеликих ділянках. Підошва існуючих виробок, піднята порівняно з первинною на 1,5 – 2,0 м. Старі, дореволюційні написи часто зрізані. Тоді ж дорізалися цілики, і бутом завалювалися виробки, що вже існували, як нижнього рівня так і верхнього. Залишалися тільки ходи відкату. Якщо (гіпотетично) прибрати весь бут, то тут виявиться найгустіша сітка виробок, з коефіцієнтом підробленості 0,6-0,7 і більше, з’єднаних між собою на різних рівнях, з перепадом висот 1,5-2,0 м. Тобто висота очищених виробок буде 3,5-4,0 м.

Виробітки закладені на глибині 5-15 м від поверхні землі. Гірничо-технічний стан виробок по-різному. Зустрічаються ділянки обвальних виробок, але більше ділянок виробок, що добре збереглися. Пояснюється це малою потужністю розтину – 5-10 метрів і, відповідно, невеликим гірським тиском. Обвалення переважно глибові, рідше з дрібних уламків, типу жерства. Крім суцільних завалів, у виробках багато засипаних наскрізних провалів із поверхні.

Багато ділянок сильно замулені чорним ґрунтом, висота їх зменшилася до 0,4-0,8 м. Ці ділянки розташовані біля входів, провалів та біля з’єднання з районом “Гідромет”, який у цьому місці дуже сильно замулений. Іноді зустрічаються засипані землею ділянки виробок, зазвичай ближчі до “Гідромету”. Габарити виробок різні і за висотою і шириною. Найчастіше вони мають висоту 1,6-1,8 метрів ходу. Виробітки висотою понад 2 метри, зустрічаються рідкісно, лише окремі зали, наприклад «Партизанський». Ширина видобутку шахти становила 3,5 – 5 метрів і більше. У виробках багато буту, камінь був тріщинуватий, було багато відходів, тому тут багато бутових стінок і багато другорядних виробок завалених бутом, їх висота зменшувалася до 0,4 – 0,9 м.

У виробках знайдено 6 водяних колодязів – два засипані та 4 існуючі. Усі колодязі мають круглий переріз, діаметри їх близько 2 м. Сходів немає, глибина невелика до 10 м. Є і підземний водяний колодязь, без виходу на поверхню, пройдений з дна виробітку, він мабуть сучасний. Цікавий колодязь на пр. 11/14. Біля нього є напис “Абрикосовий” колодязь. Але це не той класичний “Абрикосовий колодязь”, яким користувалися в 1968-71 роках. Цей колодязь має круглий переріз, невеликі розміри, діаметр до 1,5 м, у ньому не було сходів. У нижній частині, на рівні виробітку, він квадратного перерізу. Дно його, приблизно на 0,5 м. вище дна виробітку. так що швидше, це якийсь технологічний шурф. Окрім водяних колодязів, у виробках є кілька колодязів-шурфів, пройдених після 1970-х років для будівельних цілей і використовуваних у цей час. Форми та розміри їх найрізноманітніші. У виробки пробурено багато каналізаційних свердловин якими скидаються стоки і нечистоти, сміття. Таких свердловин є десятки. Крім каналізаційних свердловин є артезіанські свердловини для подачі нагору води та розвідувальні свердловини малого діаметра.

Старовинні свердловини початку ХХ століття проходили знизу вгору. Їх робили перед проходкою водяних колодязів, щоб точно знати, де буде колодязь. Біля таких свердловин завжди є в стінці зарубки-ніші, куди вставлялася наполеглива дошка, якою чавили бур. Кріплення виробок проводилося під час розробки і потім. В основному це були бутові смуги (стінки) і будь-як викладені колони. Акуратно викладені колони, мабуть зроблені після закінчення видобуткових робіт, оскільки стоять по центру виробітку.

 У 1990-2000-х роках, під час будівельних робіт над цим районом катакомб, у виробках проводилися роботи по кріпленню, ставилися численні, різноманітні конструкції, підпірні колони, деякі ділянки стін бетонувалися, ніші в стінках закладалися великим бутом на цементному розчині. Встановлювалися монолітні бетонні колони квадратного перерізу, колони круглого перерізу, використовуючи як опалубку металеві 200-літрові бочки з вирізаними днищами, колони з блоків вапняку на цементному розчині. Виробки не підтоплені, вода зустрічається лише у колодязях. За вимірами, зробленими психрометром на початку 1980-х року, температура повітря у виробках була 11,8 °, на стоянках (4Ю) -11,3 °, вологість скрізь була 100%. За вимірами взимку 2022-23 років, зроблених звичайним термометром, температура була від 15° до 12,5°, залежно від місця виміру. На стоянках температура була 13,5°. Тяга повітря скрізь була слабка.

З геологічних особливостей можна відзначити, що пласт пильного вапняку має на цій ділянці потужність до 5 метрів. Вапняк має смугасте забарвлення, особливо добре виражену у верхній частині пласта. Це чергування майже білих прошарків до бурих, через різні переходи жовтого та світло-бурого кольору. Зрідка, окремі прошарки мають хвилясту форму, з товщиною, що змінюється, наприклад білий прошарок на світло-бурому тлі. Природні тріщини у вапняку зустрічаються досить рідко, їх набагато менше ніж у сусідньому районі ЗК-17. Вони розкидані по всьому району, не утворюючи видимих ​​згущень. Тріщини не широкі, зазвичай 1-4 см, часто заповнені темним червонувато-бурим суглинком, зустрічаються тріщини із закарстованою поверхнею.

У покрівлі виробок, у деяких місцях, розкрито щільний бурий, четвертинний суглинок. Таких місць 17. Мабуть, це розкриті з дна (в покрівлі виробок), стародавні карстові воронки, заповнені бурим суглинком, іноді з закарстованими тріщинами в днищі. Днища їх, розкриті виробками, залягають на невеликій глибині від сучасної поверхні 4,6 – 8 м. Напевно, це аналоги заповнених суглинком карстових порожнин, де знайдено кістки копалин тварин, описаних у районах «2-й магазин» та «Балаган». Контакт суглинку з пиляльним вапняком дуже різкий, у вапняку не видно вивітреної зони. Можливо, на дні воронок вапняк і був вивітреним, але він, будучи рихлим, випав під час обвалів і похований під суглинком. А в стінках вивітрювання було меншим. У масі суглинку, видно включення невеликих, обкатаних  уламків вапняку. Шаруватість у суглинці не помітна. На великоплановому знімку видно, що суглинок рясніє чорними точками та ризиками, мабуть каналами ходів черв’яків або залишками коренів рослин. Вік цих вирв, кілька десятків тисяч років. В одному з таких куполів у суглинці була зроблена цікава знахідка. Це були маленькі живі молюски (равлики) синього кольору з плоскими раковинами. Фахівці визначили, що це Oxychilis transkucidus (Stylommatophora, Zonitidae). На поверхні вони ведуть прихований спосіб життя і живуть переважно під камінням. Давно відомо, що більшість істот, що живуть у печерах, є “живими копалинами”, що пішли в далекі часи з поверхні в підземелля і там збереглися від вимирання. Може і ці равлики живуть у карстових порожнинах із льодовикового періоду і є живими копалинами? Другою знахідкою була жива ящірка, зустрінута у вересні 2022 р. у глибині катакомб, у районі зали “Партизанський”. Може вона якось потрапила у вироблення через щілину між обсадною трубою та породою, однією із свердловин.

У 2022 році, в плиті пильного вапняку, що обвалилася з покрівлі, було знайдено уламок кістки. Кістка була щільна, важка, з поверхні була жовтуватого кольору, всередині чорна. Якій тварині належала ця кістка віком 5 млн. років, поки не встановлено.

Розробка підземних виробок цього району почалася, мабуть, у середині ХІХ століття, не пізніше 1870-х років. Найстаріша дата знайдена у виробках – 1871 рік. Згодом, починаючи з кінця ХІХ століття і особливо на початку ХХ століття, тут проводилася дорізка виробок, що вже існували, по покрівлі та ціликів. Останні дорізки-розробки проводились у 1930-х роках. Написи цього періоду, у виробках, знайдено. Старих, первинних виробок, ми не бачимо, всі вони завалені бутом.

Камнеломні знаходяться під самим селом, а не на приватних землях. Мабуть, це були громадські каменоломні, і в них добували камінь місцеве населення. Каменоломні великі, а входів було лише кілька. Зазвичай, кожен власник влаштовував свій вхід. Друге, у виробках немає штейгерських написів – знімальних точок, вказівок, написів про межі ділянок. Третє, у виробках збереглося безліч написів людей, які працювали тут, що показували їх взаємовідносини і по них видно, що це не наймані робітники. Та четверте, відпрацювання тут велося взагалі без будь-якої системи протягом десятків років. Виробітки, які ми бачимо, це останній етап розробки, коли фактично йшло дорізання вже відпрацьованих раніше виробок, що не характерне для приватних каменоломень.

Історія, саме цього району катакомб, як та інших районів усатівських катакомб, відома слабо. Нами архівних розвідок не велося, все побудовано тільки на польових археологічних методах та їх інтерпретації [1]. Винятком є ​​лише вивчення архівних матеріалів за партизанською групою Сербула. Під час наших робіт 2005 та 2018-2023 років обробка стоянок (житлових приміщень) велася за допомогою металошукачів та візуально. Металошукачами працювали Пронін В., Ашкалуненко Л., Миколаїв Ф.

Знахідок, що заслуговують на увагу, в цьому районі, було зроблено не багато. Зі старовинних знахідок, можна відзначити кольорові обкладинки від курильного паперу фабрики Конельського. Обкладинки були 2-х видів, що добре збереглися. До того ж періоду відносяться бите тавроване скло від гасових ламп, у тому числі з клеймом із зображенням двоголового орла.

Хоча район мав велику кількість входів і виходів за старих часів, нами не було знайдено підтвердження перебування людей під землею після революції 1917 р., що зазвичай характерно для Усатівських каменоломень. Можливо, це з тим, що у 1920 – 30-х рр., у цьому районі йшла масова розробка каменю і сліди могли бути засипані і знищені. Єдина знахідка, що відноситься до періоду військово-політичної боротьби 1917-20-х років, два гвинтівкові патрони до гвинтівки системи Мосіна, англійського виробництва 1917 (є інформація, що в румунській армії в 1941 р.), були на озброєнні гвинтівки системи Мосіна. Патрони було знайдено на центральному ході, що веде до входу «Лапчатого».

Цікава знахідка була зроблена В. Васильєвою у 2023 році. Це була велика пила, що добре збереглася, для розпилювання каменю, захована в безвиході недалеко від централки. Якого часу пила і коли її ховали, невідомо, мабуть, ще до 1941 року. У 2023 році на головному ході, що веде до виходу «Лапчатого», на глибині 40 см, за допомогою металошукача було знайдено сокиру з ручкою, судячи з усього, вона була втрачена ще при розробці шахти.

У ЗК-1 багато стоянок (житлових приміщень) часів Другої світової війни. Немає сумніву, що цей район катакомб активно використовувався як укриття під час оборони Одеси. У районі виділяються два комплекси стоянок та окремі житлові приміщення (див. план). Стоянки, безсумнівно, двох вікових груп: літа-осені 1941 року та весни 1944 року. Стоянки 1944 розташовані зазвичай поверх стоянок 1941 Це добре видно в районі входу “Лапчастого”. Стоянки в районі «Партизанського» залу мабуть двошарові (за знахідками). 1941 року тут ховалися дезертири. Зрозуміло, що це були місцеві жителі чи їхні дуже близькі родичі та знайомі. Слід зазначити, що в ті часи підземні виробки цього району катакомб були доступніші, прохідніші, ніж зараз. Важкопрохідних ділянок із завалами та навалами було небагато. Ну а центральні ходи були в хорошому стані – високі та широкі. По них можна було їздити на візку запряженим конем (биндюжці). І пройти від входу (виходу “Лапчастого”) до 1-го комплексу стоянок, можна було за кілька хвилин (відстань 50 м), до другого комплексу стоянок 200 метрів. Від нього до таємного входу з барикадою – 120 м.

Перший комплекс стоянок розташований біля виходу “Лапчастого”, у північно-східній частині району. Житлові приміщення розташовані поблизу виходу. Вони двошарові, 1941 та 1944-х років. Безперечно, на них знаходилися мирні жителі, які рятувалися від обстрілів у 1941 році та ховалися перед відходом окупаційних військ, у 1944 році. Стоянки являють собою окремі приміщення, розташовані в глухих кутах і невеликих запилах вздовж головного ходу. В основному це “кімнати” на 3-4 особи, що мають перегородки з каменю. Скрізь видно сліди згнилої соломи та гною. Це говорить, що під землею знаходилася дрібна худоба та птах. Ще одне підтвердження, що тут ховалося місцеве населення. На стоянках присутнє побутове сміття: битий посуд, пляшки, банки, глиняні горщики, уривки газет, папери, складані ножі, уламки ложок і виделок, дві круглі картонні освітлювальні миски – парафінові свічки в картонних оболонках; дріт, цвяхи. У кімнатах знайшли радянські довоєнні монети різного намінала (15 прим.); нікельована бензинова запальничка, виготовлена ​​з німецької гвинтівкової гільзи. Такі запальнички часто трапляються на стоянках 1944 року. Зважаючи на все в Одесі, в період окупації, було налагоджено їх серійне виробництво. На виході з комплексу стоянок, який відгороджений масивною стінкою з каменю з лазом, у бік виходу, було знайдено піонерську значок зразка 1944 р.

З протилежного боку табору, на одному з головних перехресть, знайшли стріляні гвинтівкові радянські та іноземні гільзи (47 шт). Причому гільзи від гвинтівки Маузер були різних країн (Німеччина, Польща, Чехословаччина, Румунія). Вони були латунні, сталеві мідні, та рідкісні, сталеві, без покриття. На головному ході було знайдено уламки корпусу німецької граніти М 39 «яйце» та уламки обіймів до гвинтівки Мосіна.

На початку 1970-х років на цьому місці було знайдено до 100 стріляних гільз до гвинтівки Маузера, різних виробників, 4 порожні обойми до гвинтівки Маузера, 5 обойм до гвинтівки Мосіна, детонатор від гранати РГД-33. Стінка на перехресті сильно побита кулями, схожа на тир. Мабуть, це сліди перших повоєнних років, тут могло розважатися місцеве населення, що має з війни зброю та боєприпаси.

На стоянці, розташованій ближче до входу, було знайдено цілу газету «Більшовицький Прапор» за 1.10. 1941 р. Тут же, неподалік, на стіні виробітку, був намальований вугіллям календар на квітень 1944 р. Фотографія малюнка збереглася, а сам він у 1975 р., з ініціативи В. Головченка, був випиляний зі стіни співробітниками Нерубайського музею катакомб, Кужелем Г.І. та Юдіної З.Я. та перевезений до музею.

За грубими розрахунками на цьому комплексі стоянок могло бути до 30 осіб. За записами, в одній із виробок, осторонь стоянок, було знайдено пару румунських нікельованих шпор зі шкіряними ремінцями. Коли їх взяли до рук, вони почали ламатися і розсипалися на дрібні шматочки. Нікель, що покривав шпори, був цілий, але під нікелевою плівкою, залізо повністю проіржавіло і перетворилося на пухку іржу.

Другий комплекс стоянок знаходиться на південному заході від першого комплексу (опорні точки Ю 45). Стоянки відносяться до 1944 р, хоча не виключено, що окремі кімнати належать до 1941 р. Другий район стоянок більше площі займаних житлових приміщень, ніж перший, біля входу «Лапчатого». Так само як і в першому таборі, багато житлових кімнат відгороджено капітальними стінками, складеними з вапняку. Можна сміливо сказати, місце базування готувалося заздалегідь. У західній частині табору є кілька масивних, добре складених стінок-перегородок з маленькими, акуратно зробленими лазами в них. Ці лази виводили на іншу централку, що йде до інших виходів з катакомб. Такі лази є типовими для дезертирських стоянок. Якщо це, то частина стоянок цього комплексу належить до 1941 р., і жили ними дезертири. Дуже схожі споруди знайдено нами на «дезертирських» стоянках у катакомбах Великої Балки [7].

При обробці житлових приміщень цього табору, за період (2017-23 рр.), було знайдено незначну кількість знахідок: 14 радянських довоєнних монет, 7 куль, 17 радянських гільз від гвинтівки системи Мосіна, запчастини до гасових ламп, уривки газет, бита порцелянова та глиняний посуд, биті пляшки та банки, розбита скляна пробка від графину; запальничка з німецької гільзи (друга зі знайдених у цьому районі), частини від м’ясорубки, побутове сміття. За архівно-щоденниковими записами «пошуківців» 1968-69 рр. у цьому таборі, в залі “Партизанський” (одна з досить високих залів у цих місцях), і біля нього, були цікавіші знахідки: кілька патронів, тол, залишки книжок. Пізніше тут знаходили: гвинтівку системи Мосіна, зразка 1938; шматок ствола від такої ж гвинтівки; 20-30 шт. патронів до гвинтівки системи Мосіна, гільзи 13 шт.; обойми від гвинтівкових патронів 2 шт.; підсумки для гвинтівкових патронів 7 шт.; маслянка до російської гвинтівки; кришки від патронних ящиків («цинків») 2 шт., уривки металевих кулеметних стрічок (кулеметні стрічки згадуються у звітах групи Сербулова) [9], патрони до гвинтівки Маузера 20 шт.; 2 обойми до гвинтівки цієї системи; алюмінієва гільза від ракетниці; радянський протигаз у збиранні; ремінь військовий матроський; стремена; клаптики російських, німецьких та румунських газет, значок ГТО, скло від ліхтарика, скло від годинника, годинник кишеньковий, уламки порцелянового посуду; кулі 10 шт. За попередніми підрахунками у другому комплексі стоянок, 1944 р., могло перебувати до 45 осіб. Імовірно, у катакомбах цього району базувалася підпільна група К.М. Сербулова (чи Сербула).

У привходовій частині виробок, близько календаря за квітень 1944 р, був глибоко подряпаний на стіні напис «перша партизанська група». Так називалася група Сербулова, точніше це одна з її назв. Ця група, чи, за іншими джерелами, партизанський загін, згадується у літературі, що стосується партизанського руху на одеських катакомбах [2,3,4,8].

Крім двох великих підземних житлових таборів (район «Абрикосового колодязя») тут були виявлені окремі житлові кімнати, що розташовувалися на великій відстані друг від друга. Окремі стоянки належать до 1941 р. і зважаючи на все, вони належали дезертирам. Загалом у цьому районі зафіксовано 8 окремих житлових кімнат та 2 місця, де люди прибували короткий період. Розташовані такі невеликі стоянки (“лежбища”) в районі Ю.1. На них було знайдено 5 радянських довоєнних монет, патрони від пістолета ТТ, кілька таких гільз, гільзи від гвинтівки Мосіна, уламок складаного ножа, уламок столової ложки, залишки шкіряних ремінців.

Забої-кімнати виглядають як обжиті приміщення. Вони відгороджені капітальними кам’яними стінами. Але всі вони розташовуються у віддалених місцях від основних ходів та проходи до них замасковані. Це наводить на думку, що мешканці цих стоянок не хотіли, щоби про їхнє перебування під землею, знали. Так одиночна стоянка знаходиться на півночі району «Абрикосового колодязя», біля водяної криниці, недалеко від Ю.13. Підходи до стоянки та вхід до неї ретельно замасковані кам’яними простінками, що перегороджують проходи шахти. На стоянці була зроблена з каміння, капітальна лежанка на 3 особи, кам’яний стіл. У 1974 р. у цій кімнаті було знайдено два радянські протигази, значок ГТО, пізніше, погнута столова ложка, 4 радянські монети, биті пляшки, розбита гранована склянка, коробка від сірників, 3 гільзи від гвинтівки Мосіна, велика кількість «бичків» від самокруток. У кутку видні залишки побутового сміття (смітник). На підходах до цієї стоянки було знайдено 5 німецьких монет, номіналом 5 та 10 пфеніг (“чорний сплав”). На одній монеті вдалося розглянути дату випуску – 1942 р. Судячи з розташування знахідки, монети потрапили під землю в кінці війни або після неї. Можна припустити, що ті ж люди, що ховалися тут і в 1944 р. Друга одиночна стоянка, знаходиться на південь від попередньої в звивистому глухому куті з водяним колодязем і похилим лазом. Цікаво те, що цей похилий лаз був прокопаний з каменоломні до поверхні і закінчується невеликою квадратною криницею, перекритою зверху грубо складеною кам’яною кладкою, покладеною на залізні, ковані прути прямокутного перерізу.

На початку лаза, на поверхню, побудована барикада з бійницею, що «дивиться» на вихід. За барикадою лежанка на одну людину. А в сусідньому глухому куті – житлове приміщення з невеликою лежанкою. Весь цей комплекс схожий на пост біля входу. Хтось охороняв вхід у каменоломні. За архівними даними, у загону Сербулова-Голубенка, що базувалися в цих місцях, було обладнано таємний вихід у катакомби. Цей вихід і піст дуже схожий на описи таємного виходу партизанського загону. На стоянці було знайдено 2 гільзи від гвинтівки Мосіна, розряджений патрон до гвинтівки Маузера, німецького виробництва, 3 радянські монети, половинка порцелянової тарілки, бита пляшка, уламок від граненої склянки, побутове сміття. Чи ця стоянка є «дезертирською» або належала групі Сербула, сказати не можна. Швидше за все вона також двошарова і належить до двох періодів. В решті одиночних кімнат було знайдено: 3 радянські монети, гільзи від пістолета ТТ. За швидкими підрахунками (виходячи з місць для ночівлі в кімнатах), в 1941 р. під землею знаходилося 20-30 чол., а навесні 1944 р. – 80-100 чол. Ці підрахунки є приблизними.

У районі «Абрикосовий колодязь», далеко від стоянок, так само були зроблені знахідки. Біля засипаного колодязя, неподалік Ю.7, було знайдено розчавлену румунську каску. В основних ходах району було виявлено 6 гільз від гвинтівки Мосіна, сталева обойма до неї, 12 радянських довоєнних та повоєнних монет, частини до гасових ламп, биті пляшки довоєнного випуску, біля свердловини, обріз, зроблений з мисливської двоствольної рушниці. Список зроблених знахідок, у тому числі зроблених раніше, та місця знахідок на схемах, знаходяться у матеріалах облікової картки по району ЗК-1.

Виробітки району становлять інтерес з погляду збереження у них старих написів. За спогадами автора, на численні старі дореволюційні написи зроблені червоною охрою та вугіллям, дослідники звернули увагу ще 1974 р. Перша фото-фіксація написів відбулася лише 2006 р., мабуть за вказівкою А. Красножона. Нижче наводиться опис епіграфіки цього району з фото-фіксації різних років. Описи згруповані за типами (періодами) написів. Розташування написів та малюнків вказується в описі фотографій (в обліковій картці), іноді на плані виробок.

I тип (етап) – «шахтарські» написи та написи зроблені під час розробки каменоломень. Виробничий напис вугіллям «прошу васъ соцэда выходить потому если ты ны  выйдышъ то я вывыду съ полицiю прама» – мабуть, що стосується незаконного різання каменю на чужій ділянці. Інші написи зроблені червоною охрою або вугіллям: «выходи соцэда»; «Кто это крыло возметъ и тому голова будетъ долой»; «Кто это крыло (крышу) взялъ тотъ Дуракъ»; «прошу не заилазить Скалу потому что очень…», «Ростокрады мошелники не влежитъ ни кусокъ вырха», «Ни шту(ки) скоро камня въ хати ны буде», «Ны имiъшъ право каминь забирать у вочастокъ Василий Самборский». Хто то крав камінь, дорізаючи його, там, де не годилося.

У виробках часто зустрічаються малюнки зроблені охрою, але немає штейгерських написів, ні вказівок. ні знімальних точок.

Нижче ми наводимо найбільш цікаві та значущі написи та малюнки. Насамперед це прізвища людей, які тут працювали. “Василь Самбірський”. Прізвища кількох Самбірських згадуються у списках партизанської групи Сербула, яка базувалась у цьому районі катакомб. Багато разів зустрічається прізвище Шевченка: «Мi…ля Андр Шевченко», «Михаилъ Грiпоровичъ Шевченко»,  «Шевченко…»(декілька разів). Красномовні написи вугіллям: «пошол петя Павленко» (поряд малюнок людини пиляє блок каменю); «Здесъ режетъ евгений вовченко. А тихонъ поза и соби хоче пориза дыры А в…». На стінах катакомбів можна знайти прізвища, які фігурують у списку партизанської групи, так «Панченко» був комендантом підземного табору, «Вирнидубову…» – Вернидуб мешканець с. Усатово, мабуть родич шахтаря, став 1944 року Героєм Радянського Союзу. Інші прізвища – “Сои(ц)кий хто… писавъ и тотъ дуракъ”; “Щмелько Скабилевъ”;  “Аникси(м?) и “Василия скала” написані вугіллям, а “Емельян Сефлецкий”; “Ефтеевъ Т…” – червоною охрою, так само як і користується особливою популярністю в цьому районі напис “Василий Евтеевъ”. Все це були місцеві жителі, які мешкали в найближчих околицях цих катакомб.

З інших написів найчастіше зустрічаються підрахунки нарізаного каменю “Узя(то) пятирику 302 ш”; підрахунки каменю в стовпчик “70 штукъ”; “аршинчикъ… жерства… стоитъ” та цифри у стовпчик;  “17 20 37 буц 320 петер”;  “Шесу /браку/ наруже /и/ у скалiъ мелочi /нар/ у скали”; підрахунки нарізаного каменю у два стовпчики, з поясненням “100-25, 40-9, 90-3 шестер, 93-5 буц, 97-10 четверик…”; подсчёты  денег “…р 45 к”. Є виробничі написи: «А васка укравъ лома у марко»; «Шукавъ кручокъ (название пилы) изказавъ вредны непас… бляди» – вугілля. Серед інших написів: «Спетербурхъ», «Купив дуни дра…»; «1904». Єдиний у цьому районі штейгерський напис “4/05, перекреслене коло 4/ і погано помітна дата”.

Серед малюнків можна відзначити малюнок курця і нд. ” василь ефтеев го…” – охра і схожий малюнок вугіллям з написом “9 пятирика … буца 9 шестирика 9 трояка”. Малюнки парусно-парового судна та 2-х щоглового вітрила вугіллям; малюнок коня, собаки, голови людини їдуть на коні дві людини, чи то з гвинтівкою, чи то з мотузкою, попереду, ще одна людина; чоловік, що курить трубку в кепці, з піднятими руками, за ним курить людина у високому капелюсі.

ІІ тип (етап). Мабуть після 1918 року, тому що немає Ъ після закінчення. Всі написи та малюнки зроблені деревним вугіллям. Цікавим є напис “Красная метла”. Знаходиться вона у місці, де наприкінці 1920-х, на початку 1930-х рр., проводилася дорізка каменю. Можливо, напис пов’язана з “новими” віяннями того часу, на кшталт ” Выметим красной метлой всё старое”. Примітивний малюнок людей, що цілуються, і напис “виду на …”; простенький малюнок людей – чоловік та жінка тримаються за руки, “Лека”; годинник-ходик, поїзд, собака, людина; квітка з написом “вазон”; еротичний малюнок, двоє у ліжку, у вікно дивиться третій…

ІІІ тип (етап) написи воєнного часу. Всі вони зроблені або вугіллям або кіптявою свічки на покрівлі виробок. Малюнки датовані в основному за своїм місцем розташування на стоянках. “1941 10/IX”; чоловік, що курить, у капелюсі і ще два примітивні малюнки; “Хто є фесенком Котя (або Катя?)” і малюнок мужика у кашкеті; група людей (5), все з піднятими руками, у шапках схожих на буденівки. Біля кожного напису, але читаються лише дві “мошко” та “цвелик”.

Малюнок голови людини зі свастикою на лобі. Написи кіптявою на покрівлі, на стоянках, “Валя бока(?)”; “дом”; “Оля”; “Женя 1944”; “Клава Гобче (н) ко”; малюнок – велосипед і кола. “Тут живе Таня Катя Люда. Вони хороші дівчата”, написана коричневою гнилячкою. І найцікавіший малюнок – календар за квітень 1944 р. Дати починаються з 8 квітня та до 30 квітня. Згори написано “19/44 IV”. Ліворуч і нижче, написано вугіллям, великими великими літерами “Здес был Шевченко 23 XII 1951 р.”.

IV тип (етап) написи та маркування часів обстеження району катакомб. Усі старі написи зроблені графітом, молодші, іноді кольоровою крейдою та фарбою. “GNOM” 21.VII 68 р.”, мабуть дата відкриття цього району групою “Гном”, куди входив В. Головченко, його маркування “НТЕ”. Тут же маркування першопрохідників цього району катакомб “LS”, “LVA”, “BS”, “Яцек”, “Жлоб”, “SU”, “3.VIII.68 г” – графіт. Групове маркування “ПОК” – логотип групи “Привиди одеських катакомб”, загалом, це вони ж. Маркування “ДДК” – Г. Соколов, член цієї групи. “Кєшкін проспект” – напис великими літерами на згадку Н. Салюка – Кеші. Зал “Партизанський” – перша назва зроблена першовідкривачами в цьому районі. І маркування пізнішого часу: “ОВИ 1970” (пошуковець Обідченко В.); “НАМ” маркування пошуківки Наташі Музики; “НТЛ” – маркування Наташі Гольденберг, її подруги; “NON” загальне маркування трьох подруг, двох Наташ та Оксани Петрусенко та дата “12.09.1971 року”; “KV”, “Князь” – маркування відомого пошуковця В.Васильєва (Васі). Робочі написи тих часів: “Пошли на базу”, “SS 9.09.73 р.”; “на выход”; “по правой 1.II.73”; “13 Ю” – номер опорної точки і дата з маркуванням “19.I.1974 р. S.V.D.”; “Толя не забудь гильзы”, напис 1974-75 рр., Що стосується обробки стоянок; затерте “Поиск”; “OS Ъ” та стрілка – умовний знак, що стоянку оглянуто, та маркування оглядаючого – О. Голощапова; пошукові маркування маршрутним листом “СС-4”, “СС2”; квадрат з діагоналями та стріла – умовне позначення глухого кута; “S.V.D. 1969 р.” – найстаріше зі знайдених у цьому районі маркувань одного з авторів статті.

Іноді маркування 1968-70-х років. написані поверх старіших написів. Тоді ще не розуміли історичної цінності підземної епіграфіки, це прийшло пізніше. Є у катакомбах цього району та загадкові написи. Що б вони не бентежили майбутніх дослідників, пояснимо їх: “Командир Грицай” – це фейк 1973 р. Стрілка, позначення глухого кута і маркування К. Проніна використовувалася в 1967-68 рр.., Червоною охрою. Це теж жарт просто з графітового кар’єру в Заваллі привезли червону охру.

Закінчивши польові роботи у районі ЗК-1, наша команда продовжує вивчати інші райони одеських катакомб. Ми сподіваємося отримати цікаві результати досліджень і, звичайно, інформуємо про них читачів альманаху.

Література:

1. Добролюбський А.О., Пронін К, К., Баранецький М.Г. “Підземна археологія Одеси” Підземні простори Одеси та Одеської області”. Збірник матеріалів III-ї науково-практичної конференції. Одеса 2021, с.5-10.
2. Єгоров В., Зотов Н. “907 днів у тилу ворога” Одеса, Маяк, 1969. с. 186.
3. “Одеса у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу”, том II 17/X 1941 – 9/IV 1944, Одеса, 1949. с. 96-97.
4. “Одеська область у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.” документи та матеріали. с.387. Одеса, маяк 1970. № 144 “Про партизанську групу К.Н. Сербула та Н.Д. Голубенко”. стор 273-275,
5. Пронін К., Пронін В. Катакомби села Велика Балка. альманах Південний захід Одесика. Випуск 29, 2020, с.80-99.
6. Пронін К. Продовження пошуку у катакомбах села Велика Балка (сектор ЗК-12). альманах Південний захід Одесика. Випуск 30, 2021, с.46-68.
7. Пронін К.К., Пронін В.К., Васильєва В.В. Підземна археологія катакомб Фоміної Балки (район ЗК-13). Альманах Південний захід Одесика. Випуск 33, 2023, с.173-188.
8. Юдін В., Пронін К. “Одеські катакомби” с.125, Одеса, Маяк 1985. с.127.
9. Документи та матеріали з історії Великої Вітчизняної війни на території Одеської області (1941-1945). ДАОО.Ф92.Оп.1.Спр.51.