“Спелеологія і спелестологія” 2011 р.

Пронін К.К. Ощепков А.С.

Велика кількість старих підземних виробок, у міській межі Одеси, давно відомий факт. Традиційно вони називаються “катакомбами”, хоча фактично є підземними каменоломнями. Але щоб зберегти традицію і одеський колорит, ми назвали статтю “Нова катакомба…”.

Відкриття нових ділянок підземних виробок, розташованих у межах міста, триває весь час. Рідше відбуваються відкриття не відомих раніше, локальних каменоломень. Це і зрозуміло. Відрізані забутовками, завалами і просто, важкопрохідними лазами, ділянки, поступово все ж таки знаходяться і проходяться. В ізольовані ж, локальні каменоломні, без серйозних гірничих робіт потрапити не можна. Входи в них давним-давно засипані, інформація про місцезнаходження забута. А навіть якщо і збереглася, розчистити засипаний стовбур, глибиною 15-35 метрів, досить складне завдання. Тому всі відкриття нових підземних каменоломень в останні десятиліття зроблені виключно під час проведення інженерно-геологічних вишукувань і цілеспрямованого пошуку “катакомб” під майданчиками проєктування і будівництва. Так за останні 2 роки, було знайдено два райони каменоломень. У Кривій Балці, передмісті Одеси, великий район протяжністю біля 10 км (К-28), відома раніше, але недоступна шахта “Крива балка 27”, і абсолютно нова, не відома навіть за архівними даними, каменоломня К-68, у курортному районі міста, Аркадії.

Каменоломня К-68, про якої пропонується увазі читачів, була виявлена так само. Для нас, спелеостологів, представляє великий інтерес те, що ми потрапили до неї першими, побачили й зафіксували все там таким, яким воно було залишене наприкінці 19 століття, людьми, які бували й працювали там.

Отже, виробки були виявлені під час проведення інженерно-геологічних пошуків на майданчику проектування в грудні 2009 року. Цікаво, що оскільки на цій ділянці “катакомби” не передбачалися, пошук їх не проводився. Бурили тільки 2 геологічні свердловини, і одна з них потрапила в порожнечу. Як з’ясувалося потім, за такого невеликого коефіцієнта підробленості 02, це було випадковістю. На глибині 28 м стався провал інструменту. Висота провалу була визначена в 2,5 м. Через кілька днів у свердловину спустили телезонд і побачили на екрані зображення підземної виробки. Знову пощастило, товща над виробками не була обводнена і свердловину не задавило.

Раніше, коли телезонди не застосовували, у таких випадках навколо свердловини, що дала провал, бурили хрестом, на відстані 0,5-1,0 м, контрольні свердловини. Якщо хоча б одна з них потрапляла в порожнечу, то вважалося, що “катакомби” знайдено. Якщо всі 4 свердловини не давали провалів, передбачалося, що було розкрито невелику каверну або вузьку закарстовану тріщину.

Стало зрозуміло, що розкрито нову “катакомбу”, оскільки найближча відома розташована за 400 м. Але потім, майже на півтора року, роботи на цій ділянці припинилися, поки в липні 2011 року, свердловину не розчистили й оглянули повторно. Незабаром по ній було пройдено свердловину діаметром 600 мм, по якій один з авторів спустився вниз. Спуск здійснювався стоячи у цебрі, яку спускала лебідка бурового верстата.

Таким чином, приблизно через 2 години після розкриття порожнини, в неї спустилася людина. Потрапити у виробки було нелегко. З огляду на діаметр свердловини і те, що її проходили коротким шнеком, майже вся роздроблена порода звалилася на дно виробки, утворивши на дні конус, який майже сягав до покрівлі виробки. Буріння проводили послідовно, збільшуючи діаметр шнеків, тому через уже наявний отвір вниз весь час зсипалася роздроблена порода. Оскільки в покрівлі виробок, у цьому місці, міститься потужний пласт перекристалізованого щільного вапняку, обвалення покрівлі під свердловиною не відбулося, що ще більше ускладнило доступ до виробок.

Спустившись, з’ясувалося, що висота просвіту між покрівлею виробки та вершиною насипного конуса становить 30-40 см, та ще й на ньому стоїть металева цебра, в якій здійснювався спуск. Тож перш ніж потрапити у виробки, довелося проробляти різні акробатичні трюки, поступово вилазячи з цебри, відкачуючи її в бік, протискуючись між ним і стінкою свердловини та “просочуючись” вниз по ухилу. Але оскільки конус був складений у верхній частині пухкою породою, це вдалося. Далі було простіше…Вершину конуса була зрита, місця стало більше.

Виявилося, що свердловина потрапила в тупиковий хід, майже в забій (до грудей забою 5 м), і пройшла по самій стінці виробки. Тому й конус був такий високий, з одного боку, породі не давала обсипатися стінка виробки, з іншого боку бутова смуга. Самі ж виробки виявилися в цьому місці високими, приблизно 2,5 м. У забої на стінах були написи часів робіт “29.11.1894 р.”.

У протилежний від забою бік, за кілька метрів від гирла свердловини, починалася деформована виробка. Від стін тут відшарувалися великі брили, утворивши високий уступ. Зопалу, зістрибнувши вниз, автор, маючи невеликий зріст, на зворотному шляху насилу піднявся нагору. Підтягнуться нагору не вистачало зросту, а спиратися на бічні стіни було страшно, та й не можна. Праворуч була видавлена бутовка (“вагітна”), яка може будь-якої миті завалитися, зліва нависала брила, що відшарувалася від стіни, але ще не завалилася. І все це більше 2-х метрів висоти. Сам же прохід до брили, з якої було здійснено стрибок, був завширшки менше 1 м. Але натаскавши каміння, вдалося піднятися.

Пройшовши далі від завалу, було виявлено бічні ходи, тупики, перехрестя і т.д. Загалом визначено, що каменоломня велика. Довго находитися у виробках не вдалося. Повітря було важке, насичене вуглекислотою. З’явилося сильне потовиділення, втома, неприємний присмак на губах, серце сильно стукало. Довелося швидко повертатися, а тут ще пригода з уступом, на який треба підніматися. Потім підйом необсадженою свердловиною на верх і чисте повітря.

Незабаром свердловину обсадили металевою трубою діаметром 530 мм, зварили в ній з арматури драбину, і вона перетворилася на шурф, через яку і проводилися подальші роботи.

До середини серпня повітря у виробках уже очистилося і стало цілком придатним для дихання. Почалися роботи з обстеження та зйомки виробок. Перша робоча група складалася з трьох осіб, автори і Пунько Діма. Діма йшов попереду і виконував функції розвідника, автори займалися топозйомкою. 

Первинну зйомку робили магнітним способом – компасом, так як одеські спелеостологи картують катакомби. Спосіб апробований, дає досить хороші результати при великій швидкості картування, і що головне, дає змогу бачити загальну картину взаєморозташування ділянок лабіринту одразу, у процесі робіт. А це дуже важливо, коли треба картувати конкретну ділянку або вийти під конкретну ділянку.

На наступному етапі, за основними трасами зйомки і до ключових місць, суворо за точками компасної зйомки, протягуються теодолітні ходи. План, побудований за даними первинної зйомки, накладається на теодолітні ходи, виконується корекція і маркшейдерський план готовий.

Звичайно робиться орієнтування і точна прив’язка входу до поверхні. Це, мабуть, найскладніша операція, тому що з огляду на невеликий діаметр і, відповідно, дуже маленький базис, орієнтування підземного плану ускладнене (орієнтування по одному шахтному стовбуру взагалі вважається в маркшейдерії складним завданням). Але сучасні прилади, що застосовуються зараз, дають змогу розв’язати і ці питання. Так маркшейдер Пронін В., який виконував ці роботи, користувався японським лазерним тахеометром-автоматом. Застосовуючи в комплексі спелеологічні та маркшейдерські методи, цей район каменоломень був закартований швидко.

Загалом, почали ми від шурфу, і, спустившись тим, пам’ятним з першого відвідування уступом, незабаром вийшли за межі оглянутої в липні частини каменоломень. І що ми побачили, потрапивши в цю каменоломню, через 110 років після її закриття і, мабуть, останнього відвідування. Практично нічого нового і сенсаційного. Порівняно з іншими, розкритими раніше виробками, ця була “бідною”. Тут не було достатку цікавих знахідок, як у катакомбах під Палацом спорту, не було і численних цікавих малюнків та написів як під пивзаводом. Написів і малюнків було взагалі дуже мало. І майже всі вони були технічні, зроблені гірничим персоналом каменоломні. Найстаріша – 1894 рік, наймолодша – 1900 рік.

Каменоломня К-68, закладена в рівномірно зцементованому раковинно-детритусовому буро-жовтому вапняку-черепашнику новоросійського під’ярусу понта. На півдні України цей різновид вапняку називається пиляльним вапняком, завдяки своїм властивостям, який легко розпилюється на блоки навіть звичайними пилами. За часів розробки каменоломні, пильний вапняк називався “камінь-біляк”.

Потужність пласта пиляльного вапняку досягає на ділянці закладення каменоломні 4-х метрів (загалом промислова потужність пласта, в районі Одеси, змінюється від 2 до 7,5 м).   Нижче і вище пильного вапняку, залягають шари, що складаються з перекристалізованого понтичного вапняку. Потужність нижнього шару – 1 м, ще нижче залягає щільна сіро-зелена меотична глина, що є регіональним водоупором. Верхній шар перекристалізованого вапняку має потужність до 7 м. У нижній частині він являє собою щільну, монолітну, перекристалізовану породу, за місцевою “плиту”. Цей прошарок і дозволив під час видобутку робити тут такі широкі виробки, і їм стільки років простояти і не завалитися повністю. Адже сам пильний вапняк не вирізняється особливою міцністю. Його марка “102”, тобто при навантаженні понад 10 кг/см2, вапняк починає руйнуватися. Вище “плити”, як уже йшлося, залягає шар “жерстви” – плитчасто-уламкового перекристалізованого вапняку, перекритого, своєю чергою, щільною червонобурою водотривкою глиною, потужністю до 6 м. Вище залягає шарувата товща, складена світло-бурими лесовидними суглинками.

Судячи з дат, написаних на стінах вибоїв, розташованих уже на значній відстані від шахтного стовбура, каменоломня почала розроблятися 1893 року. Останні дати, що стоять у найвіддаленіших забоях виробок – 26.06.1900 р. Тобто каменоломня розроблялася приблизно 7 років, до того ж, знову ж таки, судячи з дат, із 1896 до 1898 року, була перерва в роботах (дат 1897 р. немає взагалі, а 1896 р. – поодинокі). Після припинення робіт, каменоломня була закрита і, мабуть, більше ніколи не відвідувалася людьми. У ній не виявлено жодного стороннього предмета, жодного напису. Зазвичай будь-хто, хто відвідує катакомби, намагається що-небудь написати на стінах підземелля, щоб увічнитися. Тут – нічого. Єдині сліди перебування людей, не пов’язані безпосередньо з гірничими роботами, це зламані стінки-перегородки, складені з блоків вапняку на вапняному розчині, що відгороджують від стовбура, два ходи у відпрацьовані ділянки каменоломні. Але найімовірніше, їх зламали на останньому етапі роботи каменоломні.

У виробках було знайдено нечисленні речі, що відносяться до часу робіт шахти. Це розбиті скельця від гасових ламп, з різноманітними красивими клеймами, витравленими на склі; деталі від гасових кілька невеликих бульбашок, обривки барвистих обкладинок від курильного паперу, бляшані лійки для заправки ламп гасом, шкіряні рукавички, кашкет зі шкіряним козирком, металева баночка від шевського крему.

Ось загалом і все. Трохи більше знахідок зроблено в засипці нижньої частини стовбура. Тут знайдено старі пляшки, багато аптекарських пляшечок (є навіть із царським орлом на склі), велика кількість порожніх битих ампул, уламки порцелянових тарілок з орнаментом і клеймами (у тому числі фабрики Кузнєцова), розбитий, красивий скляний винний келих, залишки якогось великого порцелянового предмета, складної форми, англійського виробництва (мабуть, інгалятор), залишки металізованої вузької стрічки з трикутною пряжкою, схожою на деталі військового парадного обмундирування. В одному з пухирців, запечатаному корковою пробкою, навіть зберігся вміст – якась густа біла мазь, схожа на цинкову мазь. На цій бульбашці, на склі, відлита морська символіка – якір в орнаменті.

Знахідки під стовбуром показують, що після закінчення робіт, він не був засипаний, і використовувався як смітник. І що зверху знаходилася або багата дача, або, скоріше, невелика приватна лікарня. Судячи з району знаходження каменоломні, це мабуть так і є. Там і зараз розташовані дачі та санаторії. Можливо, санаторій “Росія” і виник на базі якоїсь націоналізованої лікарні (а зараз знову розділений і перетворений на “круті” дачі, до нового переділу). Вироблення дуже сухі, тут не тільки немає води, але навіть повітря сухе, вільно літає пил.

Колись вода надходила через старий стовбур. Виробки навколо нього замулені, а по верх замулювання збереглося сухе русло струмка, дно якого вкрите кіркою натічного кальциту темно-жовтого кольору. У самому стовбурі збереглися каскадики, вкриті красивими помаранчевими натіканнями (кальцит, забарвлений гідроокислами заліза). Температура повітря 15, що, втім, зазвичай для виробок, розташованих у межах міста, і пояснюється багаторічним, віковим прогріванням.

На залишках дерев’яних кріплень, у рідкісних випадках, видно невеликі білі нарости нижчих грибів. Аналізи деревини відібрано і передано на вивчення біологам Одеського національного університету. В аналогічних пробах із шахти № 27 виділено кліщів та інші дрібні види. Можливо, і тут будуть виявлені споріднені їм види, хоча ці будуть старіші (27 шахту закрито 1954 року, К-68 – 1900 року).

Сама каменоломня типова для міських шахт другої половини 19 століття. Один ствол і від нього кілька довгих звивистих тупиків. Пройдені вони без жодної системи. Єдиним обмеженням, у плані, були межі ділянки землекористування, які не можна було перетинати. За цим здебільшого і стежив маркшейдер або штейгер, який обслуговує шахту. У всіх висунутих кінцевих виробках є написи на кшталт «Стоп», «Не можна», «Чуже», «Повернути праворуч через 8 сажен» і так далі. Усе шахтне поле вписується у фігуру, близьку до прямокутника.

Відкочування готової продукції проводилося вручну, дерев’яними тачками. На дні в багатьох місцях збереглася колія. Підйом здійснювався кінним воротом. Природно, блоки теж різали вручну, спеціальними пилами.

Максимальна ширина виробок 4 м, висота 4,5 м, зазвичай трохи менше. Наймолодші виробки 1898-1900 років мають менші габарити, відповідно 2,5 м і 3 м. Протяжність виробки 2191 м.