Спелеологія та спелестологія 2012.

Пронін К, Обухов А.

«Катакомби під 56-ою школою» – під такою назвою в Одесі відомий один з найбільших у місті районів катакомб. Така незвична назва пояснюється тим, що єдиний вхід у ці виробки розташований буквально за кілька метрів від 56 середньої школи м. Одеси в Приморському районі міста, недалеко від пляжу Аркадія. Так ці катакомби незмінно називаються з 60-х років минулого століття, коли перші учні нової тоді 56-ї школи стали відвідувати район. Катакомби відразу стали користуватися великою популярністю через розташування і легку доступність.

Офіційною назвою цього району в ті роки було «Новоаркадіївський масив катакомб», за назвою найближчої вулиці курортного міста. Ось уже понад 30 років, як вулицю Новоаркадіївську перейменували на проспект Шевченка, забуто і стару офіційну назву катакомб, давно вийшли на пенсію маркшейдери, які нанесли їхній план на карту. Обзавелися своїми дітьми ті хлопці, які першими, незважаючи на заборони дорослих, лазили в ці катакомби, а неофіційну назву передають з вуст в уста від покоління до покоління. Ніхто не знає, що перейде в майбутнє, а що буде віддано забуттю.

Наразі за реєстраційною спелеостологічною номенклатурою район має індекс К-8, називається «56 школа» і є другим за протяжністю з достовірно вивчених районів катакомб, розташованих у межах міста. Протяжність каменоломень 14625 метрів, загальний обсяг – 105300м3. Входом до каменоломень слугує бетонований шахтний ствол прямокутного перерізу завглибшки 19,5 м, пройдений 1962 року. Усі доступні виробки цього району каменоломень зараз закартовано, але за картою видно, що на контурі залишилися два завалені стовбури-входи, за якими, зважаючи на все, розташовані невідомі й дотепер не пройдені виробки, тож білі плями в цих катакомбах ще залишилися, але про них ми розповімо дещо згодом.

Для тих, хто цікавиться більш прозаїчними речами, можна сказати, що каменоломні відпрацьовували понтичний рівномірно зцементований вапняк-черепашник, або, як його ще називають, – пильний вапняк. Як видно з назви, вапняк легко пиляється на блоки навіть простою пилкою для розпилювання деревини. При цьому він має блідо-жовтий або жовтий колір, складений мушлями молюсків та їхніми уламками, пористий, доволі легкий і не надто міцний (пористість 20-30%, густина 1,3-1,5т/м3, Марка «7»-«10»). Потужність пласта пиляльного вапняку становить у середньому 4 м, але, оскільки площа каменоломень доволі велика, то в різних частинах вона різна і змінюється від 6,2 до 1,2 м. Відповідно, там, де товщина пласта більша, виробка вища (до 2,7 м), міцніша, краще збереглася. Там, де пласт тонший – виробка нижча, часті обвали. В обвалах видно вже не пильний вапняк, а плитчасто-уламковий, перекристалізований, глинистий вапняк бурого кольору, так звана «жерства». Взагалі ж більша частина виробок цього району добре збереглася. Обвальних ділянок мало, обвалення в них невеликі. Замулених ділянок також мало, а затоплених водою немає взагалі.

Район К-8 складається із семи збитих між собою каменоломень. Шість із них були з’єднані ще в процесі розроблення, а одна, найпівденніша за картою, та, в якій пройдено сучасний стовбур, збита з основним масивом виробок 1962 року. Старі стовбури засипані найрізноманітнішим матеріалом: деякі чорноземом, інші – уламками вапняку або бурим суглинком. А один стовбур має абсолютно унікальну засипку, яка ніде в Одесі більше не зустрічається – він засипаний битими дореволюційними пляшками упереміш із землею. Хоча цей стовбур і перебуває на обстеженому кількома поколіннями контурі, але за його розташуванням складається враження, що ті, хто засипав його, спеціально намагалися ускладнити роботи з його розчищення. Цікавий і той факт, що до 1969 року в народу, який відвідував ці катакомби, вважали, що це місце являє собою провал із кочегарки розташованої поруч партшколи, засипаний вугіллям. У промені ліхтаря пляшкове скло виглядало темними блискучими шматками. Підходити близько до купи ніхто не хотів, а оскільки в тому напрямку на поверхні справді знаходилася кочегарка партшколи, то подібне твердження про засипаний вугіллям провал було цілком прийнятним. І тільки влітку 1969 року, проводячи обстеження катакомб, ми, на свій подив, побачили, що це не вугілля, а бите скло.

Взагалі, під час того виходу було отримано багато розчарувань. Не знайшли ми ні нижнього ярусу виробок, ні підземних озер, а головне – жодних виробок, у яких штабелями лежали б скелети. Подібні чутки давно розбурхували уми дослідників виробок під 56-ою школою, але зупинимося ми на них пізніше.

Крім стовбура, засипаного склом, інтерес представляє ще один стовбур, у засипанні якого трапляється багато битого посуду іноземного виробництва, електроарматура початку минулого століття, гільзи гвинтівок 1914 і 1916 років і багато інших цікавих штучок початку 20-го століття.

Найбільша замулена ділянка розташована в районі вантажної 300-міліметрової свердловини, через яку у 80-х роках минулого століття стався трагічний випадок. Навколо незатампонованої свердловини утворилася суфозійна порожнина, в яку провалилася поливальна машина, водночас загинули двоє людей, які перебували в кабіні. Наразі в районі свердловини виробки замулені суглинком, в якому зустрічаються шматки асфальту, що потрапили на глибину 25м через цю суфозійну порожнину. Обсяг ґрунту у виробках перевищує 120м3.

Як уже зазначалося, район К-8 складається з 7 каменоломень, які відпрацьовувалися з 1887 по 1917 роки. Час розробки визначено за датами, написаними в забоях гірничим персоналом каменоломень. Найстаріша каменоломня працювала з 1887 по 1892 рік. Велика центральна каменоломня розроблялася в 1899-1903 роках. Наймолодшу каменоломню, розташовану в північно-східній частині масиву, відпрацьовували з 1914 по 1917 роки.

З каменоломнями району «56-ої школи» пов’язано безліч легенд і розповідей. Вони говорять про те, що з цих каменоломень можна пройти в Одесі куди завгодно, і в Аркадію, і в центр міста, і в кочегарку колишньої партшколи. Є нібито в цих виробках і підземні озера та кілька ярусів лабіринтів. Очевидно, подібні розповіді пов’язані зі значними розмірами каменоломень та їхньою великою порізаністю. Розповімо ж і ми дві найцікавіші та найінтригуючі, трохи детективні легенди. Адже чим і хороші легенди – завжди залишається надія, що засновані вони на реальних фактах і завжди залишають можливість пошуку істини.

Отже, все ще вважається, що саме в цих катакомбах захований «Золотий Титанік» – модель знаменитого пароплава, довгою 10-15 см, зроблена з найчистішого золота. У легенді йдеться, що нібито на «Титаніку» плив один одеський магнат, якому пощастило врятуватися під час корабельної аварії. На честь чудесного порятунку він замовив найкращим золотих справ майстрам виготовити точну золоту копію судна. Під час громадянської війни модель була захована в катакомбах. За іншою версією, модель було виготовлено і подаровано комусь із членів екіпажу російського судна, який врятував під час аварії іноземця. Справді, одним із перших суден, що підпливли до «Титаніка», був російський пароплав «Царь», портом приписки якого була Одеса. Письмового підтвердження цієї легенди знайти не вдалося, але в 60-х 70-х роках вона була дуже популярною, і шукали «Золотий Титанік» усі, кому не ліньки було спуститися в катакомби за 56-ою школою. Один з авторів статті спробував докопатися до крихт істини, що містяться в цій історії…

Легенда про «Золотий Титанік» народилася приблизно 1965 року. За розповідями члена клубу «Пошук», Леоніда, у міліцію, де працював його брат, прийшов літній чоловік і розповів наведену вище історію. Він приніс план катакомб, зроблений на шматку якоїсь потертої тканини. Зрозуміти що-небудь на плані було важко, що й зрозуміло – адже план був зроблений непрофесіоналами. Куди план подівся потім – покрито мороком таємниці. Міліціонер розповів історію своєму братові – досліднику катакомб. Потім відомості про макет золотого судна стали відомі жителям околиць катакомб, адже таємниця, яку знає більше однієї людини, швидко перестає такою бути.

«Титанік» так і не знайшли, та серйозно й не шукали. Можливо, це була модель зовсім не «Титаніка», а просто одна з мініатюр, які часто виготовляли в ті часи. Район виробок у минулому був винятково дачним, приморським і досить багатим – усе могло бути. Адже знайшли ж у розташованій поруч каменоломні гаманець із кількома миколаївськими сотенними купюрами, грошима на ті часи великими. Подібних історій Одеса знає безліч, і, хтозна, раптом комусь ще пощастить відшукати «Золотий Титанік».

Ще одна дуже відома легенда, пов’язана з цими каменоломнями, говорить про те, що під час Великої Вітчизняної Війни десь у районі парку Перемоги (колишнього дендропарку ім. Леніна) відбувалися масові розстріли євреїв. Трупи скидали в один із шахтних стволів. Стовбур цей знаходився десь на території парку. За деякими розповідями навіть виходило, що до нього підходили катакомбами «56-ої школи» і бачили у виробках багато людських кісток. Дехто казав, що скелети знаходили складеними в штабелі просто у виробках, інші стверджували, що знаходили кістки під час розчищення шахтних стовбурів. Крім численних усних свідчень, у книжці «Одеса у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу» т. I, II 1947-1949р.» є повідомлення очевидця, що підтверджує цей факт. Але першоджерела цієї інформації – газети, на яку посилається книга, знайти не вдалося. Зазначений номер газети начебто взагалі не існує. Таким чином, факт залишився непідтвердженим, але й не спростованим.

Під час комплексного вивчення каменоломень району К-8, взимку 2001-2002 року, ми ретельно оглянули всі засипані стовбури і виробки біля них. Не вдаючись у зайві подробиці, можна сказати, що нічого схожого на масові поховання знайдено не було. Не було навіть знайдено явних слідів перебування в цих каменоломнях людей під час громадянської та вітчизняної війни. Ба більше, виявилося, що найбільш «підозрілий» стовбур, розташований у центрі парку, який вважався найімовірнішим місцем масового поховання був засипаний на самому початку 20-го століття, мабуть, 1903 року, і не міг вести в ту шахту, яка, за деякими відомостями, працювала наприкінці 30-х років (шахта «Міліції»). Місце, позначене на плані №107, яке вважали шахтним стовбуром, який, імовірно, було засипано в інтервалі з 1930 до 1950 року, виявилося місцем складування породи від розчищення стовбура №36, що з’ясували завдяки роботам члена спелеостологічного клубу «Пошук» Андрія Бороненка, проведених у січні 2003 року. Ним же за матеріальними залишками (осколки посуду, гільзи 1916 року, побутові предмети, залишки архаїчної електротехнічної арматури), про які вже було сказано, було визначено вік засипання стовбура №36. Це 20-ті роки минулого століття. Не було знайдено жодного предмета 30-50 років. Єдиним стовбуром, який безсумнівно існував ще наприкінці 30-го року, але вже був засипаний наприкінці 50-х, був стовбур №58. Засипаний він, принаймні в нижній своїй частині, уламками пиляльного вапняку з рідкісними уламками кісток тварин. Найімовірніше, він був засипаний відразу після закінчення польових робіт експедиції Т.Г. Грицая, восени 1930 року. Таким чином, у всіх обстежених виробках і в нижній частині стовбурів, поховань виявлено не було.

Але повністю віднести історію до розряду легенд, проте не можна. Один з авторів статті 1965 року особисто бачив у парку «Перемоги» біля літнього кінотеатру «Парус» місце, де розкопали одне з поховань розстріляних у війну людей. Не варто скидати з рахунків і той факт, що досі залишилися непройденими два засипані шахтні стовбури, а отже, і ділянки виробок, розташовані за ними. Один із цих стовбурів (№108), теж розташований у дальній частині парку, і тому цілком може виявитися шуканим місцем.

Як уже зазначалося, явних слідів перебування людей у катакомбах «56 школи» у воєнний час не знайдено, однак, деякі неоднозначно трактовані знахідки, тим не менш, існують. Так, 1966 року сапер Філіппов, відряджений до експедиції «Пошук» наказом Одеського військового округу, знайшов тут велику чавунну порохову бомбу з зотлілим гнітом. На жаль, ця бомба, як і належить цікавим знахідкам, згодом зникла. Встановити, де саме вона була знайдена, і що собою являла, вже, на жаль, не вдасться.

Реально, окрім цього ядра, у катакомбах «56 школи» часто знаходили велику кількість скла від гасових ламп із витравленими на них клеймами виробників, за якими з високим ступенем достовірності можна визначити дату проходження ділянки виробок, а також місце, звідки здійснювалося постачання постачання для робітників. Часті також знахідки красивих кольорових непогано збережених упаковок від курильного паперу відомих виробників, що свідчить про матеріальне благополуччя її власників. Знайдено кілька пил для розпилювання вапняку та буртовочних ломів, кілька стріляних пістолетних і гвинтівкових гільз 1914-1916 років. Часто трапляються дати і написи, виконані червоною вохрою або деревним вугіллям, які сміливо можна назвати голосами з минулого, що розповідають те, чого не зафіксували офіційні документи і хроніки того часу. Ці написи являють собою цінний матеріал для істориків і філологів. Так, серед них є підрахунок вартості покупки на суму 1 рубль 74 копійки, який включає в себе: чай, хліб, оселедець, цукор, ковбасу, сало, тютюн. З підрахунку можна дізнатися, скільки коштували в ті часи продукти, а отже, і скільки приблизно заробляли шахтарі.

Подібних написів зустрічається безліч, що різко відрізняє виробку під «56 школою» від більшості заміських виробок. Дати, що зустрічаються на стінах: 1888, 1891, 1896, 1899, 1900, 1903, 1908, 1910, 1915, 1917, 1930. Написи, відповідно, датуються цими ж роками: «Не можна брати, відступити праворуч 1891»; «Тут працює Усатівський домовласник Яким Єременко 1916р.», «Шар праворуч 1910», «Тут були партзбори шахтарів» – 1960-ті роки, «3 саж. Стоп 12.01.1901р.», «Підтягнути майданчик» – 1960-ті роки, «3 саж. Стоп 12.01.1901г. », «Подтянуть площак 26.01.1901р.» (площак – це дерев’яне кріплення покрівлі виробки), «Дальше працювати не можна 12.01.1901р.», «Етот припоръ зайняти мною Фідотъ Лозовой Аліксандръ Нжупенко», «Хто станнит в того духу нисс нистаить», «Іза гнилую картошку. А сало і ковбасу їсти не можна». Знайдено й кілька довгих написів побутового змісту, що відносяться до початку минулого століття, іноді нецензурних.

Деякі написи змушують засумніватися у своїй автентичності. Так, напис «1941 годъ Н.С.» (№49), зроблений графітом недалеко від «наймолодшого» ствола, але в 1941 зі знаком «Ъ» уже не писали. Написи «1945р. Війна» (№69), »Смерть німецьким окупантам. Хай живе Сталін» (№84); ці написи і знайдене ліжко, зроблене зі сталевих смуг, що характерно для довоєнного часу, та деякі інші сумнівні знахідки, на думку залучених спеціалістів (Ю.Довиденко, Є.Гущин), належать, скоріше, до 60-х років минулого століття.

Ще однією цікавою особливістю катакомб «56 школи», точніше її найбільш «молодої» шахти, є наявність безлічі (десятків) житлових приміщень шахтарів часів 1915-1917 років. Зазвичай у каменоломнях подібного розміру їх не більше 1-2. Мабуть, це сліди, які відображають політичну ситуацію того часу. Цілком імовірно, що власник шахти, розташованої в досить глухому на ті часи районі міста, приймав на роботу охочих сховатися від мобілізації на війну. Шахтарі і працювали, і ховалися, живучи безпосередньо у виробках, а отже, їм можна було менше платити. Підтвердженням цієї версії слугує напис домовласника Єрьоменка, адже що йому, досить заможній людині, робити в Аркадіївській шахті за 15 км. від хати, в той час, як найбільші та найчисельніші шахти з видобутку пиляльного вапняку розташовувались саме в селі Усатове? Однак просто біля будинку сховатися від очей сусідів було ймовірно складно.

У загальному вигляді, історія каменоломень району К-8 виглядає так: після початку відпрацювання першої шахти, приблизно 1887 року, поруч почали будувати інші шахти. До 1903 року їхнє будівництво чомусь припинилося. Попри те, що входи в цей масив каменоломень існували, люди ці катакомби відвідували дуже рідко, про що свідчить практично повна відсутність матеріальних залишків того періоду часу. Потім, у 1908-1910 роках було проведене обстеження каменоломень якимось Чумаченком (мабуть, гірничим інженером), і розпочато незначне дорізання масиву. Імовірно, до того ж періоду належать спроби вирощування печериць у катакомбах. У 1914 або 1915 році було пройдено ще один стовбур, через який видобуток каменю тривав до 1917 року. Під час революції шахта була покинута, але в 1917-1920 роках власник гільз, а, можливо, – шукач або переховувач «Золотого Титаніка», обійшов практично всі виробки, залишивши або загубивши однакові гільзи зразка 1916 року і кокарду того ж періоду. Після революції і громадянської війни, каменоломні, розташовані в досить глухому районі, не маючи легкодоступних входів, не відвідували. І тільки восени 1930 року в них працювала (робила буссольну зйомку) експедиція Т.Г. Грицая. Тут теж не все зрозуміло. У наявних у нашому розпорядженні документах немає згадки про роботи Т.Г. Грицая в цьому районі. Його експедиція закінчила свою роботу в березні 1930 року, а зйомки району К-8 велися восени 1930 року, але один з учасників експедиції – Хайкін – у зйомках брав участь. Крім того, знімальні точки відмічені знаками, які традиційно приписують експедиції Грицая, – трикутником із колом або крапкою всередині. Як пояснити невідповідність термінів експедиції і зйомки – не ясно. Зйомку вели Мазуренко і Супрунович (у постійному складі експедиції їх не було). Від цієї експедиції збереглося кілька написів – «1930.19.10. У цій шахті захворів Т.Хайкін. Хайкін захворів об’ївся м’яса з Госпітальної» (Госпітальна – вулиця на Молдаванці). Поруч малюнок людини, що рве людину – мабуть, того самого Хайкіна. Недалеко – напис великими літерами, на кшталт транспаранта: «Даєш сюди бюрократів!» – цілком ймовірно – відгомони якихось непорозумінь того часу. Потім, мабуть, використовуючи інформацію експедиції, вхід у каменоломні було засипано. До осені 1930 року в цей район існував тільки один вхід (№58). У 1960 році почали будувати житловий масив по вул. Черняховського, бурінням знайшли порожнечу, а в 1961 році пройшли стовбур (№1) і розкрили найпівденнішу каменоломню району. Потім 1963 року з неї, користуючись інформацією 1930 року, пройшли збійку в основний масив виробок і приступили до його маркшейдерської зйомки. Таким чином, імовірно з 1930-31 року по 1962-63 роки район К-8 виходів на поверхню не мав.

Заглиблюючись у геологічні подробиці, за даними виробками можна додати, що вода в них трапляється тільки у вигляді крапелю, зрідка, щоправда, досить інтенсивного, який може утворювати невеликі калюжі. Однак останні не варто плутати з «підземними озерами», які приписують цьому району. Температура повітря у виробках аномально висока, і становить 15,8°С – 14,2°С проти звичайних 9 – 12°С в інших каменоломнях. Рух повітря досить млявий. На бетонному кріпленні 1960-х років часто трапляються вторинні утворення, представлені натічними кірками кальциту білого кольору завтовшки не більше 0,5 см; на самому вапняку їх немає. На згнилій деревині, як і в багатьох інших виробках, трапляються білосніжні ватоподібні нарости цвілевого грибка, які іноді розростаються на відстань до 1 метра від залишків деревного кріплення. В одному місці (№63) на покрівлі виробки видно велику, схожу на гілку корала, колонію чорної плісняви, розміром 40-50 см.

Перші, після експедиції Грицая, спелеостологічні обстеження виробок під 56-ю школою зроблено членами експедиції «Пошук» у 1966 р. (Фролов, Нікулін, Борисевич, Панкін та інші). У червні 1969 року контур виробок оглядався К.Проніним, В. Пучковським, Мироновим. Згодом у цьому районі неодноразово бували члени клубу «Пошук», туристи, спелеологи, члени товариства «Меморіал», усілякі інші аматори та рятувальники цих аматорів (з огляду на близькість житлового кварталу та школи любителів побродити в темряві завжди вистачало). У грудні 2001 року в каменоломнях почалися комплексні роботи, які були закінчені 31 січня 2002 року. У процесі цих робіт було складено зведений план виробок усього району, супроводжуваний 112 приміткою і детальний стандартний опис каменоломень.