“Спелеологія та спелестологія” 2012 р.

Пронін К.К.

Більшість робіт про штучні підземні порожнини Одеси носять описовий характер, де описується, що собою, в даний час являє порожнина. Або історичний характер, де описуються історичні події, пов’язані з цією порожниною або ті, що відбувалися в ній.

У цій статті робиться спроба показати історію розвитку конкретної порожнини від її виникнення до майже повного знищення.

Обрана нами порожнина – район підземних каменоломень, що має регіональний індекс К-18, званий “катакомби Цегельного провулка” або просто “цегельний провулок”. Називається цей район так, тому що розташований він справді під Цегляним провулком і його околицями, і сучасний вхід до району теж розташований у цьому провулку.

Якийсь нетривалий час тут існував невеликий цегельний завод. Було це, мабуть, на початку 20 століття, коли тут будували великий багатий особняк із червоної цегли. У всякому разі, назва провулка збереглася і сліди заводу – печі були знайдені під час земляних будівельних робіт, а ось на планах і в описах, цей заводик не зустрічається.

Колись, наприкінці 19 століття, це була далека міська околиця, район багатих заміських дач, садів, пустирів. І тут, на деяких ділянках, вівся підземний видобуток пильного вапняку.

Район К-18 складається з 4 каменоломень. Найстаріша, розташована в західній частині району. Її відпрацьовували з 1882 по 1885 рік. Каменоломня в центральній частині району розроблялася з 1890 по 1893 рік. Східна каменоломня розроблялася в цей же час (1890-1892 р.). Південну каменоломню розробляли з 1889 до 1892 року. Час розробки каменоломень встановлено за гірничими написами, що збереглися в каменоломнях. Тобто три каменоломні працювали фактично одночасно. Усі 4 каменоломні з’єднувалися між собою, утворюючи єдиний лабіринт.

Цей час і вважатимемо часом виникнення та активного розвитку порожнини. Тобто вона виникла 1882 року й активно збільшувалася до 1894 року 11-12 років. За цей час протяжність виробок сягнула 7200 м, площа та об’єм склали 25200 м2 і 57960 м3 відповідно.

Ці цифри орієнтовні, оскільки під час обстеження і картування виробок, у 18 точках, через завали та з інших причин, дістатися до тупиків не вдалося. Середня ширина виробок прийнята за 3,5 м, а висота – 2,0 м. Але навіть добре збережені виробки раніше були вищими. Дно їх не менше ніж на 30 см засипано відходами каменепиляння, та й вони частково задавлені гірничим тиском. Тому первинну висоту їх можна сміливо прийняти за 2,3 м. За цими параметрами, і вирахували довжину, площу та обсяг виробок на 1894 рік.

За даними зйомки, занесеними до кадастру, морфометричні показники району К-18 дещо інші: протяжність – 7015 м, площа – 24555 м2, об’єм – 49045 м3.

З цього обсягу видобутого вапняку (гірничої маси), при виході блокової продукції 70%, було отримано приблизно 40570 м3 товарного каменю, тобто 1 млн. 501 тис. блоків або штук каменю, як їх називають в Одесі. Враховуючи вартість однієї штуки каменю в Одесі кінця 19 століття, що дорівнювала 5 копійкам (4-7 копійок), отримуємо 75 50 рублів. Гроші на ті часи чималі. Який був дохід власників каменоломень, підрахувати важко. Але, мабуть, хороший, бо цим промислом займалося дуже багато і досить відомих одеситів.

Докладних історичних відомостей про каменоломні цього району нами не знайдено. Шахтні стовбури, позначені примітками № 7, 37 розташовані на ділянці колишнього цегельного заводу (ділянка належала Тработті і Тама). Ці стовбури згадуються І. Сінцовим у його гідрогеологічному описі Одеси. Стовбур, розташований у південній частині району між Т. 20 і Т. 27 теж знаходиться на цій же ділянці, але з роботи І. Сінцова, можна зробити висновок, що він належав Циммерману (йому належала і каменоломня, розташована на південь, яка відноситься зараз до району К-21).

Судячи з усього (відсутність написів і слідів перебування людей після 1893 року), входи в каменоломні були засипані ще в середині 1890-х років. Найімовірніше, перебуваючи в багатому курортному районі, вони були засипані відразу ж після закінчення відпрацювання. Підтвердженням цьому слугує і те, що про ці виробки до моменту їхнього виявлення буровими свердловинами 1965 року, немає ніде згадок. Винятком є дані Т. Грицая. У збережених записах ідеться, що експедиція працювала в сильно завалених виробках у Цегляному провулку. Але оскільки в каменоломнях К-18 не знайдено жодного напису цієї експедиції, а вони (члени експедиції) писали номери точок завжди і скрізь, видається очевидним, що експедиція Грицая працювала в якійсь іншій каменоломні. Можливо, у К-42, а може бути під кіностудією.  

У каменоломнях збереглося досить багато написів, зроблених під час розроблення цих каменоломень. Судячи з написів, та й за конфігурацією деяких каменоломень, що мають чітку систему розроблення, у каменоломнях вівся гірничий нагляд. Написи, зроблені червоною вохрою, трапляються досить часто (прим. № 8,12,17,18,19). У виробках 1880-х років їх немає. З написів видно, що в 1890-1893 роках ці шахти обслуговував М. Павелевич. Чи був він гірничим інженером, чи маркшейдером невідомо. Написи здебільшого такі: “17 грудня 90 р. М. Павелевич”; “№ 12 29 травня 92 р. М. Павелевич”; “Зупинитися 3 січня М. Павелевич”; “7 лютого 92 р. Павелевич”; “Тримати правіше М. Павелевич” тощо.

Розробка вапняку йшла ручними пилами, відкочування було ручними тачками. Коней у цих каменоломнях не використовували.

Цими відомостями, мабуть, і вичерпується наша інформація про активний етап розвитку району каменоломень К-18.

Шахтні стовбури було засипано, доступ до каменоломень припинився, і незабаром вони були забуті людьми. Але каменоломні жили своїм “життям”. Відбувалися обвалення покрівлі, утворювалися завали. Цей процес, найбільш інтенсивно, тривав, звісно, в перші роки після припинення гірничих робіт. Ми не будемо детально зупинятися на цих процесах, оскільки їх докладно висвітлено в підручниках із гірничої справи.

Цей другий етап існування порожнини можна назвати “прихованим етапом”. Тривав він 71 рік.

У шістдесятих роках 20 століття, на ділянці морського узбережжя, де розташовані каменоломні району К-18 (східна їхня частина розташована під бровкою берегового урвища, а деякі виробки навіть поширюються під першу зсувну терасу, нині сплановану), почалися роботи з проходки дренажних галерей. Свердловинами, пробуреними в галерею з поверхні, було виявлено підземні порожнини. 1965 року шахтний ствол № 3, глибиною 44 м, один із входів у дренажну систему, на глибині 38 м, розкрив підземну виробку. Це була одна з каменоломень району К-18.

Почався наступний, третій етап існування підземної порожнини, етап вивчення її (на відміну від “прихованого етапу”, навпаки, відкриття порожнини для людей і зовнішнього впливу). У цей самий час тривало збільшення протяжності виробок за рахунок проходки збійок.

У районі К-18 топознімальні роботи проводилися неодноразово. Після розкриття виробок стовбуром у 1965-1966 роках у них було виконано перше маркшейдерське знімання (ПКГРЕ). Було картовано ділянку до збойок на Т.29, 42,43 і засипаного стовбура на Т.19. Збойку на Т.29 тоді не було знайдено, а решта дві не існували. У 1966 році цю саму ділянку картував П. Лавренко (однолінійна схема, зроблена компасом і кроками).

У 1970 році було виявлено засипану збійку на Т.29 і ПКГРЕ було закартовано більшу частину виробок західної частини району К-18. У 1974 році її картував П. Лавренко.

На якийсь короткий момент, 1979 року, під час розвідки виробок району К-42, розташованого трохи північно-західніше, Київметробуд, збійкою, було розкрито один із вибоїв району К-18, розташований за засипаним шахтним стовбуром, і тому недоступний з боку основних виробок. Але дуже швидко, ці виробки були затампоновані.

У 1981 році було розчищено прохід через засипаний стовбур на Т.19. Частину виробок, розташованих у плямі кріплення проєктованої будівлі УМВС, зняв маркшейдер В. Н. Крохмаль. Інша, більша частина розкритих виробок була картована магнітним способом П. Лавренка.  Того ж року, для зручності ведення робіт, було пройдено збійку від Т.42 до Т.100.

 У 1982-1983 роках центральна ділянка виробок, у районі Т.103-129-140-138-123-121, була затампонована водно-піщаною пульпою і перестала існувати. Почалося зменшення цього району каменоломень, почався 4 етап існування порожнини. Етап її деградації.

Поясню що таке тампонування підземних виробок. Виробки діляться перемичками на невеликі відсіки, в які з поверхні буряться свердловини невеликого діаметра 120-160 мм. За допомогою спеціальної тампонажної установки, а то й просто брандспойтом, у свердловини подають пісок із водою, у пропорції приблизно 1 до 3. Ця рідка маса – водно-піщана пульпа, заповнює тампонований відсік. Оскільки пісок сильно насичений водою, навіть перенасичений, то окремі піщинки укладаються найбільш компактно, з мінімальними зазорами (порами) між ними, утворюючи після фільтрації води через пористий вапняк щільне тіло, обмежене з усіх боків поверхнями виробок і перемичок.  Після усадки, що відбувається за рахунок фільтрації води, проводиться додаткове нагнітання пульпи. Крім того, оскільки нагнітання відбувається з поверхні, 30 метровий стовп пульпи в свердловині має ще й додатковий тиск. Це дає змогу, за правильної постановки роботи, повністю заповнювати відсіки.

Тампонаж проводять, відступаючи від найдальших відсіків до виходу. Оглядові віконця, у верхній частині розділових перемичок, дають змогу контролювати процес тампонажу.

Деталі процесу тампонування виробок я пропускаю. Оскільки пісок у твердому тілі практично не стискається, то виходить ідеальне кріплення. Крім того, воно найбільш технологічне і дешеве, порівняно з іншими способами кріплення. Усе це зумовило використання цього методу кріплення підземних виробок, а точніше їхньої ліквідації, в Одесі починаючи з 1960-х років.

У 1987 році за рекомендацією “Пошуку” ДССУ було пройдено збійку з району К-21 (Т.819) і розкрито ділянку виробок найпівденнішої частини району К-18. “Пошуком” був зроблений маркшейдерський план цієї ділянки, його пов’язано зі зйомкою, зробленою В. Крохмалем. Картовану ділянку було затампоновано.

У 1997 році, на замовлення будівельної організації, що будує житловий комплекс на березі моря, на північ від Т. 43, було пройдено 2 збойки, що дали змогу розкрити відрізану тампонажем східну частину шахтного поля, і пройдений знизу старий шахтний стовбур на Т. 61. Ці збойки, на відміну від збойки на Т. 42, пройденої відбійним молотком, проходили вибуховим способом.

У попередньо пробурений ручним буром шпур діаметром 35 мм, закладали скляну трубку від люмінесцентної лампи, заповнену порошкоподібною вибухівкою типу амоналу. Підрив лампи давав змогу просунутися на 1,3-1,5 м. Після розчищення подрібненого вапняку утворювався лаз діаметром приблизно 70-80 см.  Проходка складалася з декількох циклів. Буріння шпура, закладка і підрив заряду, очікування, поки відбудеться провітрювання забою (найтриваліший етап), виїмка роздробленої породи (найбільш трудомісткий етап).

Північна збійка має довжину 24 м і є найдовшою збійкою в одеських катакомбах, пройденою таким способом.  Маркшейдером П.М. Лавренком виконано маркшейдерське знімання виробок за стовбуром біля Т.61 і на підходах до нього. Крім того, були проведені сполучні зйомки і всі попередні ділянки пов’язані між собою. У цей час було дознято всі доступні виробки району К-18, крім найзахіднішої ділянки. Виробки, розташовані за стовбуром, до цього не були відомі. Збійка на схід від стовбура була пройдена пізніше, як запасний вихід, оскільки лаз через стовбур був ненадійним. Після картування виробок, на перехресті біля Т.6в, був пройдений з поверхні шурф діаметром 720 мм, яким і користувалися під час кріпильних робіт. Наступного, 1998 року, ділянку виробок між Т. 59-18в-25в-11в-63в, було затампоновано.       

У 1999 році під час проведення кріпильних робіт під споруджуваними будинками на вул. Довженка, Проніним К. і Лавренком П. було знайдено і знято кілька ділянок виробок у західній частині району. На цьому зйомку району К-18 було закінчено. Цього ж року виробки південно-західної частини району були затампоновані.

Наприкінці 1990-х років, після отримання досить повної зведеної картини розташування каменоломень на цій ділянці міста, було зроблено коротку збійку між районами К-18 і К-21. І тоді протяжність підземного лабіринту, що простягнувся з півночі на південь на 4 км, склала 38957 м (Т-11, К-18, К-21, К-51).

У наступному 21 столітті будівництво над цими каменоломнями тривало, і виробки продовжували тампонувати. Так у 2001 році було закріплено ділянку північної частини району на Т.28-33-89-68-85.

Через кілька років, у північно-східній частині району, біля збійок на Т.42-100, 43 і найдовшої збійки, було затампоновано ще одну ділянку виробок. І ще через 3 роки, останньою, тампонували ділянку між стовбуром 1965 року, основним входом у цей район, і старим засипаним стовбуром на Т.19.

Таким чином, до поточного 2012 року, на 130 році існування району каменоломень К-18, від нього залишилося 52 % виробок, протяжністю 3665 м. Четвертий етап існування виробок пішов на спад. Основне будівництво на цій ділянці міста згортається, всі основні площі забудовані.

Але мине якийсь час і почнеться реконструкція наявних на цій площі, раніше побудованих будівель, або знесення і будівництво нових. І тоді 4 етап знову активізується.

А можливо, простоявши якийсь час у забутті, виробки будуть розшукуватися, розкриватися і розчищатися. Ніхто не знає, що буде, і що здасться потрібним і доцільним нашим нащадкам. Адже навряд чи люди, які видобували в цих каменоломнях блоки пиляльного каменю для будівництва красуні Одеси, могли собі уявити, що за 80 років, за десятки і сотні кілометрів, возитимуть тисячі кубометрів піску (приблизно 17 тис. кубометрів) і заповнюватимуть порожнини, які утворилися від виїмки каменю.

Ще хотілося б додати, що в цьому районі каменоломень було знайдено досить багато цікавих геологічних об’єктів. Так, у районі Т.36 (примітка №16) у покрівлі виробки знаходиться величезний вивал, що досягає 6,5 м висоти. У вивалі розкрито весь пласт понтичного вапняку. Купол вивалу вийшов у світлі, зеленуваті мергелі, що вкривають у цьому місці вапняки (у відслоненнях зсувних блоків на березі моря ці мергелі видно). У цьому місці починається зсувна тераса і видно місце відколу блоку вапняку від основного масиву. Кут нахилу пласта пиляльного вапняку в бік моря становить тут 40 градусів. Звісно під час розробки цієї ділянки каменоломні, цього відколу (тріщини) не існувало. Взагалі, це, мабуть, єдине місце, де можна спостерігати місце формування відколів блоків вапняку зсувних терас зсередини. 

На схід і захід від центрального ходу в тупиках з точками 10,49,14,16,53,31 (прим. №20), у покрівлі виробок над пиляльним вапняком звичайного буро-жовтого кольору в невеликих вивалах розкривається вапняк буро-червоного кольору. У різних місцях інтенсивність його забарвлення різна. Вапняк більш пухкий, ніж нижчий пильний вапняк.  У глухому куті біля Т.16 (пр.№21) шаруватий пухкіший черепашник, що залягає над пильним вапняком, має помаранчевий колір. Тут же спостерігається червоний вапняк із зеленуватими включеннями. У заваленому ході біля Т.139 (пр.27) у вивалі покрівлі над пильним вапняком видно щільний перекристалізований вапняк коричневого кольору з дуже великими пластинчастими кристалами – до 1,5 см гіпсу або кальциту.

Ці вапняки зустрічаються і в інших місцях, у завалі на захід від Т.131, на Т.143 тощо. Іноді колір перекристалізованих уламків вапняку темно-коричневий, шоколадний.  У крайньому західному тупику (пр. №32) у величезному обвальному куполі заввишки 7 м розкрито відкладення, що перекривають понтичні вапняки. У відслоненні видно такий розріз: пиляльний вапняк, вище плитчасто-уламковий вапняк, що має невелику потужність, вище глина темно-сіра щільна, на сколах блискуча, вище мергель білого кольору з включенням світлої зеленувато-сірої глини.

Ще вище залягає білий мергель із включенням червоно-бурої глини. Над ним залягає червоно-бура глина з включеннями білого мергелю. Висота обвального конуса 4,5 м, над ним зберігся купол заввишки 2,5 м. Близько Т. 15 у верхній частині пласта пиляльного вапняку знаходиться прошарок майже білого кольору. У ньому видно ядра черепашок кардіїд червоного кольору, розмірами до 3 см. Вище видно світлий вапняк із включеннями блискучих шматочків яскраво-червоної та сірої глини. У районі прим. № 47 – білосніжний натічний кальцит, що зустрічається у вигляді лінз потужністю 1-1,5 см у пиляльному вапняку.

На Т.135 (пр. №35) видно закарстовану тріщину завширшки кілька сантиметрів зі стінками, вкритими кіркою з білих кристалів гіпсу. Крім цієї закарстованої тріщини виробками району К-18 розкрито ще кілька невеликих закарстованих тріщин шириною 3-10 см.

Яких-небудь знахідок, що становлять інтерес, у виробках не було. У найстарішій каменоломні було кілька цікавих малюнків, зроблених деревним вугіллям. Здебільшого вони стосувалися подій російсько-турецької війни 1877-1878 року, тоді ще недавньої та актуальної.

Температура повітря в дальній частині каменоломень була 16-17, вологість 98%.        

  Примітка до схеми району каменоломень К-18.

• 1. Вхід у каменоломні, стовбур 1965 року глибиною 39 м. У стовбурі натьоки, печерні перли.
• 2.  Свердловина, забита глиною.
• 3. Дренажна свердловина, темно-червоні лимонітові натьоки.
• 4. Артезіанська свердловина.
• 5. “Низькі” збойки 1997 та інших років.
• 6. “Висока” сбойка 1981 року.
• 7.  Пройдений наскрізь старий шахтний ствол.
• 8.  Нд. “17 грудня 90 р. М. Павелевич” – червона охра.
• 9. Зал “Луна”.
• 10.  Широкі виробки з величезними “коржами”.
• 11.  Задавлена виробка, що набула трикутного перетину.
• 12. Написи 1891 року, що забороняють далі різати камінь. Червона охра.
• 13.  Закарстована тріщина, шириною до 10 см, з якої відчувається тяга.
• 14.  Стовбур-свердловина 1997 року, діаметром 720/630 мм.
• 15.  Суцільні завали на виробках, що йдуть до моря.
• 16.  Величезний вивал заввишки до 6,5 м вийшов у зеленуватий мергель, що перекриває вапняки. У цьому місці пласт вапняку переламаний і падає в бік моря під кутом 40°.
• 17.  Нд. “№12, 29 травня 92 р. М. Павелевич, зупиниться.”; “3 січня М. Павелевич”; “7 лютого 92 р. Павелевич” червона охра; тут же карбонатні натьоки.
• 18. Нд. “Тримати правіше М. Павелевич”. Червона охра.
• 19. Нд. “17 грудня 90 р. М. Павелевич”. Червона охра.
• 20. Червоний пухкий вапняк у покрівлі.
• 21. Помаранчевий вапняк і червоний із зеленими включеннями вапняк.
• 22. Відкрита свердловина діаметром 300 мм.
• 23. Зал “Зелених”.
• 24. Стара збійка.
• 25. Малюнок деревним вугіллям – годинник-ходики, силач.
• 26. Малюнок деревним вугіллям – силач, церква.
• 27. Геологія. Темно-бурий пухкий до стану піску вапняк із включенням шматків щільного перекристалізованого вапняку коричневого кольору з великими кристалами гіпсу або кальциту та лінзами буро-коричневої глини.
• 28. Малюнок: мужик курить; чорт; голова. Деревне вугілля.
• 29. Рис. Кінь із сідлом; чоловік у капелюсі, казанок; чорт; відьма хапає ззаду мужика; чорт; мужик.
• 30. Рис. Турок у фесці з пістолетом; солдат; солдат; солдат; солдат із гвинтівкою з багнетом; млин; вітрильний корабель веде бій із фортецею; колісний корабель.
• 31. Житлові приміщення шахтарів. Маленькі нари, місце, де жили діти?
• 32. Геологія. Обвальний купол, що пройшов через усю вапнякову товщу і вищерозміщену темно-сіру блискучу на відколах глину, білий мергель із включенням зеленувато-сірої глини, білий мергель із включенням червоно-бурої глини і червоно-буру глину із включенням білого мергелю (у самому куполі). Висота конуса обвалення 4,5 м. Висота порожньої частини купола 2,5 м. Загальна висота обвалення 7 м.
• 33. Вузький хід – проходка по пухкому вапняку. Закінчується завалом із глинистого сухого сипучого темно-бурого вапняку. Вище видно сіру глину і мергель.
• 34. Прокоп у землі, нанесеної зі стовбура.
• 35. Закарстована тріщина з білою гіпсовою кіркою на стінах.
• 36. Рис. Чорт.
• 37. Старий стовбур пройдений наскрізь. Сильно тече вода.
• 38.  Повністю забутований хід.
• 39. Повністю засипаний бутом хід.
• 40. Купол завалу, що вийшов у темно-сіру глину.
• 41. Великі завали.
• 42. Зал “Махорка”.
• 43. Зал “Сміливих”.
• 44. Зал “Політех”.
• 45. Вхід свердловина діаметром 530 мм.
• 46. Нд. “Яковъ Фомичъ тяжчикъ”.
• 47. Білосніжні щільні натічні утворення кальциту (лінзи) в пильному вапняку.