Спелеологія и карстологія 2009.

Рідуш Б, Пронін К.

З 3 по 8 лютого 2009 р. УІСК, Чернівецький національний університет ім.Ю.Федьковича та Одеський національний університет ім.І.І.Мечнікова проводили палеонтологічну експедицію у карстових печерах Одеси. Метою експедиції було з’ясування стану збереження та перспективи подальшого дослідження відомих спелеопалеонтологічних пам’яток Одеси та виявлення нових пам’яток. В експедиції брали участь: Б. Рідуш (Чернівці) та К.Пронін (Одеса) (керівники експедиції), К. Ковбаснюк, О. Левицька, І. Драгомирецький, О. Звенигородський, А. Руснак (студенти Чернівецького НУ). У визначенні палеонтологічних решток брав участь М. Синиця (Палеонтологічний відділ Науково[1]природничого музею НАН України).

Польові дослідження передбачали вибіркове шурфування відкладів заповнювача карстових порожнин; промивку, по можливості повну, вибраного ґрунту з метою виявлення дрібних решток (зубів тощо) великих та решток дрібних хребетних; стратиграфічний та петрографічний опис відкладів карстових порожнин; відбір проб на палеопалінологічний аналіз.

Дослідження проводились на двох місцезнаходженнях: Шевчишина печера (с. Усатово у передмісті Одеси) та печера Стеля (поблизу Палеонтологічного заповідника, р-н Молдаванка, м. Одеса).

Печера Шевчишина¹ знайдена К.К. Проніним у 1974 р. Тоді ж у заповненні простежувались включення кісткових решток неідентифікованих ссавців.

Це карстова порожнина, розкрита підземними виробками пильного вапняку (катакомбами). Відслонена у бічній стінці виробки, у профіль виглядає як пісочний годинник, що вказує на її гіпогенне походження. Закладена у понтичних детритусових вапняках (пильний шар), цілковито заповнена плейстоценовими палевими суглинками і супісками, в яких подекуди простежується тонка верствуватість. Окремі проверстки, зокрема заповнення під стелею, мають темніше забарвлення (гумусованість). У суглинистому заповненні – численні включення вапняково-детритусової жорстви (до 10%).

Видимий розмір порожнини 2,25 м завширшки та 2, 2 м заввишки. Ні вгору, ні вниз заповнення не простежене на повну потужність.

Остеологічні знахідки минулих років на сьогодні втрачені. У відвалах суглинку, що висипаний на підлогу виробки, нами знайдені уламки молочних зубів Ursus spelaeus Ros. та дрібні уламки трубчастих костей поганої збереженості.

Нами було здійснене шурфування заповнювача у латеральному напрямку, приблизно на 0,5 м. При шурфуванні у верхній частині розрізу (верхня «колба пісочного годинника») виявлені два костеносні шари. У нижньому виявлені окремі корінні зуби Ursus spelaeus Ros., а у верхньому – ліва гілка нижньої щелепи Ursus spelaeus Ros. з молочним іклом, проксимальна частина стегнової кістки (femur) зі слідами розколювання (розгризання) та хребець Bison priscus Boj., розрізнені уламки костей птахів. Усі кості на зламі – білого кольору, поганої збереженості, легко розвалюються на крупні та дрібні фрагменти. Після просушування стають значно міцнішими. Крім того, зустрічаються уламки костей дуже поганої збереженості, що не піддаються вилученню, або потребують викопування з монолітом. На хребці бізона простежуються паралельні подряпини, що схожі на штучні нарізки кременевим знаряддям.

Печера Стеля відслонюється у стелі вапнякової виробки, яка переобладнана під бомбосховище. Вхід до бомбосховища знаходиться по вул. Скісній (Косвенная – рос.).

Місцезнаходження виявлене у 2006 р. Б. Рідушем і К. Проніним при рекогносцирувальному обстеженні цього району катакомб. Тоді в стелі виробки виднілась невелика пляма (0,5х0,6 м) червоно-бурих глин з видимими включеннями кісток дрібних хребетних. Тоді ж була зроблена промивка ґрунту, а виявлені рештки надіслані в Інститут палеонтології Віденського університету, проте можливо були втрачені, оскільки результати досі не отримані.

На сьогодні місцезнаходження виглядає як купол розміром 1,0х0,6 м та висотою 0,5 м від рівня стелі. Карстова порожнина у склепінні катакомби заповнена вапняковою костеносною брекчією на глинисто[1]суглинистому цементі (глина, важкий суглинок бурувато-червоного кольору, з включенням жорстви глини зеленкувато-сірої, монтморилонітової (?). У підошві заповнювача – супісок вохристо-жовтий, тонковерствуватий, потужністю від 5 до 15 см. Видима ширина карстової порожнини – 110 см, за азимутом 300°. Нижче порожнини в стінці виробки простежується закарстована тріщина з кавернами до 10 см, заповнена бурувато-червоною глиною.

Частина заповнювача з нечисленними уламками великих кісток випала з купола на підлогу виробки. Нами здійснена часткова розчистка заповнювача in situ. У заповненні зустрічаються виключно розколоті вздовж кістки, а також розрізненні зуби великих ссавців (травоїдних), щелепи дрібних хижаків. Кістки на зламі – білого кольору, поганої збереженості, жодної цілої, у кращому випадку епіфізи, але у більшості фрагменти діафізів з поздовжніми тріщинами, по яких вони розколюються при розкопках, що свідчить про їх тривале відкрите залягання на підлозі печери до поховання у наносах. Кості часто погризені, ймовірно гієновими. Проте копроліти що зустрічаються, належать дрібним хижакам (лисицям?). Іноді трапляються кості та уламки костей птахів. Детальний опис буде наданий після обробки, реставрації та консервації отриманого матеріалу.

Увесь видобутий рихлий ґрунт відібраний на промивку для виявлення решток дрібних хребетних.

Обидва печерних місцезнаходження є перспективними щодо продуктивного подальшого комплексного дослідження печерних відкладів. Рідуш Б.Т. (Чернівці), Пронін К.К. (Одеса).

¹ Назва печери походить від місцевої назви найближчого входу до катакомб (Шевчишин вхід), що, своєю чергою, ймовірно походить від імені власника ділянки кін. ХІХ – поч. ХХ ст.