Збірник матеріалів 4-ї н-пр. Конф. 2025

Міщенко Є Ю., Пельовіна Ю.О.

Резюме. Ця стаття присвячена дослідженню системи каменоломень К-35. Автори, спелеологи клубу «Пошук», провели польове дослідження у липні 2025 року, склали власну картографію, простежили технологічні сліди робіт з видобутку вапняку та подальшого переобладнання відпрацьованих каменоломень на інженерну споруду, зафіксували численні написи та дати різного часу. У ході польових робіт було розкрито 2 раніше недоступні ділянки каменоломень. На основі отриманих даних автори спростовують попередні уявлення про еволюцію К-35. Робота з історичними джерелами дозволяє співвіднести цей об’єкт із каменоломнями кінця ХІХ століття, що належали князю Ю. Гагаріну. Лабораторний аналіз зразків вапняного розчину та побілки, взятих зі стіни, побудованої в каменоломнях, дозволяє зробити деякі висновки про період будівельних робіт, що проводилися в системі.

Вступ. Система каменоломень К-35 розташована в скельному масиві Аркадійського (до 2024 р. Гагарінського) плато, в районі популярної ділянки одеського узбережжя, відомої як Аркадія. Ця невелика система – одна із 105 відомих підземних систем міських катакомб м. Одеси [11]. Лопотан В.І. у своїй книзі [7] наводить опис К-35 як каменоломні, що розроблялася в період з 1910 по 1925-26 роки, яка дорізалася численними галереями із серпня 1941 року для спорудження запасного командного пункту Одеського оборонного району [12]. В статті Проніна К.К. від 1994 р. [10] взагалі пишеться, що К-35 це не каменоломня, а спеціальна військова споруда – бункер штабу берегової оборони Одеського району, побудований в 1930-х роках. Але в обліковій картці К-35, люб’язно наданій Проніним К.К. задля досліджень в 2025 році, є вже більш сучасна, хоча і загальна інформація, що бункер було побудовано в каменоломнях розробки початку ХХ століття. Щодо бункера, то в картці зібрано відомості про споруди 1930-х і 1941 року з посиланням на джерело, але не має ніяких стверджень, обґрунтованих знахідками безпосередньо в підземній системі. У липні 2025 року автори провели польові роботи у К-35. Дані, отримані нами, і знахідки, зроблені в каменоломнях, спростовують прийнятий погляд щодо еволюції цієї системи і дозволяють віднести її до більш раннього часу, а будівництво інженерної споруди всередині каменоломень, навпаки, до пізнішого. У цій статті ми наводимо результати наших досліджень та висновки, зроблені на їх основі.

Методологія. Дослідження будь-якого підземного об’єкта, до якого застосовується поняття протяжність, неможливо провести повноцінно без картографічного матеріалу. У нас було 2 плани для початку робіт. До облікової картки додавався зведений план, виконаний Проніним К.К. за матеріалами різних зйомок. На плані було зазначено напрямок півночі та масштаб, але не було масштабної лінійки. На плані, опублікованому в книзі Лопотана В.І., навпаки, була лише масштабна лінійка, але без зазначення масштабу та цифр. Обидва плани переважно являли собою дещо спотворений план спорудження командного пункту і давали мало інформації про конфігурацію безпосередньо каменоломень. У ході робіт було прийнято рішення перезняти систему К-35. Новий план (мал. 1) був виконаний Міщенко Є. Ю. рідинним компасом з побудовою на планшет, у тому числі здійснена прив’язка входів по поверхні знімальною трасою. Мал. 1 – План системи К-35 (картографія Міщенко Є.Ю.).

Вивчення технологічних слідів на стінах дозволило розділити систему на різні за часом ділянки видобутку, а фіксація напрямку різання на плані дозволила визначити потенційне розташування 2 невеликих ділянок каменоломень, невідомих раніше, і згодом розібрати прохід до них.

Епіграфічний матеріал, виявлений нами, було сфотографовано, прив’язано до плану та проаналізовано. Велика кількість дат дозволила зробити деякі висновки про час розробки різних ділянок, а також про періоди робіт та відвідувань К-35.

Робота з історичними джерелами дозволила визначити, кому належали каменоломні та пов’язати їхню історію з відомими особистостями м. Одеси ХІХ-ХХ століть. Безумовною інновацією у підземних дослідженнях став відбір зразків вапняного розчину зі слідами багатошарової побілки зі стіни, побудованої в глибині каменоломень, для подальшого аналізу в лабораторії з метою визначення складу будівельних сумішей та їх датування.

Загальні відомості. К-35 це система протяжністю 510 м1, що складається з 3-х ділянок каменоломень. На сьогоднішній день вона має 3 входи. Два з них – це старі штольні каменоломень, що виходять на борт Аркадійського плато. Одна з них обладнана сучасними залізними дверима, зачиненими на замок (ШТ1 на плані), інша штольня була закладена кладкою на розчині, але в 2024 році була частково розібрана і зараз доступна (ШТ2). Третій вхід це ствол глибиною 20 м, пройдений з плато.

У 50-х роках ХХ століття всередині цієї системи було збудовано електрифікований інженерний об’єкт, у зв’язку з чим конфігурація системи зазнала значних змін. Більшість стін каменоломні та деякі її ділянки виявилися відрізані кам’яною кладкою на розчині. З 1960-х років об’єкт використовувався як склад [10]. Це підтверджується усними оповіданнями деяких ветеранів спелеоклубу «Пошук».

Каменоломні та технологічні сліди. У червні 2025 року ми потрапили у систему через вхід ШТ2. Буквально через 10 метрів ми побачили невелику ділянку каменоломень, вільну від кам’яної кладки. Ця штольня була пройдена архаїчним способом різання, який називають «турецький косяк» [8] (мал.2-А), з відривом блоку від стелі, без буртування. Цей спосіб застосовувався в одеських каменоломнях, як правило, до 1880-х років, що вже вказувало на те, що К-35 розроблялася, ймовірно, ще в ХІХ столітті. Ще дивнішим виявився той факт, що штольню пройдено не з борту плато вглиб скельного масиву, що є типовим для раніше відомих в Одесі та на її околицях виробок, а, навпаки, різка вийшла з глибини каменоломень на схил.

Мал. 2 – Ділянки різної технології видобутку: А – турецький косяк; Б – класична різка (фото Міщенко Є.Ю.)

Ми, звісно, припустили, що виробка почалася з іншого входу ШТ1. Там ми виявили штольню технологічно ідентичну першій, що збігалося з нашими очікуваннями, проте різка в ній також була спрямована до виходу на схил. Залишався ствол. Стволові шахти в Одесі існують, як мінімум, з 1840-х років [13], і в прилеглих до Аркадії районах міста відомо багато таких виробок [11]. Але ретельний огляд стін біля ствола показав, що він був пройдений з поверхні плато у вже існуючий хід каменоломні.

Таким чином, у нас було 2 виходи з системи, ствол, пізніший, ніж сама виробка, і жодного входу. Безумовно, відповіді ховалися десь за зведеними у каменоломнях стінами командного пункту. Такий стан речей став ідправною точкою для створення точнішої, ніж у нас була, картографії та ретельного вивчення напрямку різання.

В результаті проведених нами робіт ми виявили 3 незалежні ділянки каменоломень. Дві з них (ділянки 1 та 2 на плані) – це ділянки архаїчної різки. Між ними знаходилася ще одна ділянка (3) з класичною різкою: прямокутна форма забоїв (мал. 2-Б), вилучення центрального косяка, буртовка вузьким ломом [6] та дірочки в покрівлі, призначення яких досі залишається загадкою. Слід зазначити, що ділянка 3, незважаючи на перепади висоти, як підлоги, так і стель, уся виконана єдиним фронтом, в одному напрямку і, як ми вважаємо, в один і той же час. Тобто немає абсолютно ніяких помітних слідів зміни технології видобутку. Перепади висот пов’язані, на нашу думку, з незвичайною геологічною структурою місцевого каменю, що є ділянками дрібношарового пласта вапняку, який простежується в стельовій частині деяких приміщень. Аналогічну структуру Пронін К.К. виявив неподалік входу до К-35 в 2001 році (мал. 3).

Мал. 3 – Цікава структура у вапняку неподалік від входу в К-35 (фото Проніна К.К.).

Ділянка 3 не мала свого входу з поверхні і проходилася з 1-ї ділянки до 2-ї. Відстеживши за напрямком точку виходу різки, ми обережно розкрили відрізану стіною частину системи, протяжністю 37 м, за якою виявили штольню, звідки прийшла виробка ділянки 1. Зараз штольня закінчується непрохідним провалом з поверхні, викликаним зсувними процесами.

Відкриття нової частини системи дозволило нам відновити її початкову конфігурацію та виявити місце перспективного продовження ділянки 1. Ми розкрили це місце та виявили великий тупиковий зал, розмірами ~10*12 м, засипаний штибом та дрібними уламками. Таким чином, у тому числі завдяки отворам, що залишилися від металоконструкцій, ми максимально простежили початкову конфігурацію цієї ділянки.

Ділянка 2 значно перевищує по протяжності 1-у ділянку, та її конфігурація простежується краще. За частково розібраними стінами ми знайшли хід, перекритий непрохідним обвалом покрівлі, з якого прийшла ця виробка. Від обвалу до борту плато приблизно 50 м у східному напрямку. Але напрямок ходу йде дещо убік, на південний схід. Не можна виключати, що ця ділянка прийшла від однієї зі штолень далі по схилу. На сьогоднішній день усі сусідні виробки заселені бездомними та оточені наметовим містечком, тому нам не вдалося туди потрапити під час робіт.

Епіграфіка та датування. Звичайно, найцікавішим та найактуальнішим питанням стало датування різних ділянок каменоломень К-35. Ми виявили безліч дат та написів відвідувачів різного часу, що суттєво полегшило нам роботу. Всі вони були ретельно зафіксовані, і далі ми наводимо найзначніші та найцікавіші з них, що допомагають розібратися в різних етапах еволюції системи.

Насамперед слід зазначити, що жодної однозначно шахтарської дати періоду розробок ми не виявили. Більшість написів є прізвищами і датами, іноді з припискою «тут були». Тобто це типові дати відвідувачів. У цій групі можна виділити 3 блоки: написи 1890-1916, 1924-1943 та 1949-1958 років. У ці  періоди каменоломні відвідуються найактивніше. Групи написів відвідувачів різних років зосереджені в тупиках далекої частини системи навіть щільніше, ніж у привходовій (мал. 1). Вони виконані різним приладдям: подряпані, написані вугіллям, крейдою, олівцем або тонким графітом, хімічними олівцями та кольоровими грифелями. Часто поверх один одного.

Окремо слід виділити групу написів 1954-56 років, які належать будівельникам інженерної споруди. Ці дати часто супроводжуються написом «тут працював», у кількох випадках вказується не тільки число і місяць, а ще й час.

Також слід зазначити, що ділянка 1, де була пожежа, закопчена настільки, що розгледіти написи неможливо. Ми відносимо її до періоду розробки ділянки 2 на підставі ідентичних технологій видобутку. На ділянці 3 стіни каменоломень практично повністю перекриті кладкою на розчині,  виштукатурені та побілені. У пізнішому тупику цієї ділянки нам вдалося виявити штукатурку, нанесену просто на стіни каменоломень, без кладки. Штукатурка погано тримається на сирому вапняку і в деяких місцях вона трохи відлупилася. У невеликих отворах проглядалися лінії, нанесені угіллям.

Ми припустили, що це можуть бути букви. Вже відшарована штукатурка відпадала легко, і ми розчистили великий напис «Князь Оттонъ 19 IX/XII 16 р . » 2 (мал. 4).Також ми зафіксували в К-35 ще 3 дати цього дня, розкидані по всій системі.

Мал. 4 – Очищення стіни від шару штукатурки (фото Міщенко Є.Ю.).

Надалі за 2 робочі виходи ми повністю почистили стіни тупику довжиною 14 м від штукатурки, яка піддавалася. Деякі стіни були вкриті дрібними аписами від стелі до підлоги (мал. 5).

Таке щільне нанесення дозволяє зробити висновок про те, що в каменоломнях здійснювалася діяльність на кшталт екскурсійної. Сліди аналогічної діяльності на початку ХХ століття збереглися в каменоломні 57-З Наті [1]. Очевидно, ця діяльність у К-35 перервалася у неспокійні часи (дати періоду 1917-1923 рр. відсутні), а в 1920-х роках відвідування відновилися і продовжувалися до початку Другої світової війни. Перша, вже післявоєнна дата – 1949 рік. Найчисленніші написи належать відвідувачам 1950-52 років та будівельникам 1954-56 років.

На основі дат відвідувачів підіб’ємо деякі попередні підсумки. Ділянку 2 було повністю відпрацьовано не пізніше 1890 року, а ділянку 3 не пізніше 1916 (мал.1).

У двох далеких тупиках ділянки 2 були виявлені точки, схожі на точки експедиції Т.Г. Грицая 1929 року. Але через їхній поганий стан неможливо зробити однозначних висновків. Позначенням топознімальної точки в вигляді маленького кола в трикутнику користувалися і згодом, у період 1930-37 рр. Особисту позначку Грицая чи людини, яка підписувала точки експедиції, нам виявити не вдалося. Про те, що група Грицая у складі 3-х осіб побувала в каменоломнях в Аркадії, нам відомо з газетної публікації [3]. У матеріалах експедиції є «Сводка №39» про роботи 29-31 жовтня 1929, де пишеться «…при підготовчих роботах в Аркадії під час спуску в колодязь по мотузці тов. Грицая, обвалився камінь, який пошкодив обидві руки. Колодязь на глибині 18 саж.» [2]. Однак у фінальному звіті експедиції жоден об’єкт у цьому районі не фігурує. Найімовірніше, зйомка цієї системи здійснювалася трохи згодом, вже після того, як Експедиція Грицая завершила свою роботу та її функції були делеговані Міськкомунвідділу.

Мал. 5 – Нашарування написів на частково очищених від штукатурки стінах (фото Міщенко Є.Ю.).

У книзі Лопотана В.І. є інформація про те, що в К-35 у серпні 1941 року почалося обладнання запасного командного пункту Одеського Оборонного району [7]. Однак, єдина дата цього періоду, яку вдалося виявити, це «7/V 1941», довоєнна. Можливо, тут справді було обладнано КП, але всі галереї та приміщення К-35 на той момент уже існували. Більше того, стіни споруди (кладка на розчині) зводилися пізніше, у 1954-56 роках, про що збереглися численні написи робітників у таких місцях, де їх було б неможливо зробити після зведення стіни. Ми вважаємо, що запасний Командний пункт, ймовірно, було влаштовано просто у каменоломні і це не супроводжувалося великими будівельними роботами.

Деякі наші знахідки були дуже неоднозначними. Наприклад, виявлена тонко продряпана дата «3/ІІІ 1842 р.». Під нею надряпано перелік прізвищ «Богуждан, Юсупов, Берсов, Рукавишин, Єлізаров», ще нижче «прощавайте, гинемо, але не здаємося!». Найімовірніше, це помилка і правильна дата 1942 р. Тим паче, що на стіні напроти ми виявили інші цікаві написи – «тут був штаб загону баті» (також надряпана), і ще одну, написану олівцем «Тут жив із 1942 по 1943 р. Костя». На ділянці 1 у великій залі ми знайшли напис графітом «Тут жив з 18 по 2/Х 42 Семенін Віктор та Ігнатьєв І» (мал. 6-Б). З огляду на доступність та незначну протяжність системи ми вважаємо вкрай малоймовірною наявність тут під час окупації Одеси якогось організованого загону опору. У той же час, припущення, що мирні жителі провели в К-35 приблизно рік, причому, в зовсім нехарактерний період3, також досить сумнівно. Подальше переобладнання системи знищило всі сліди стоянок, які могли б підтвердити тривале перебування групи людей у цьому місці та прояснити причини та цілі їх знаходження тут. Не виключено, що ці написи можуть виявитися фейковими аналогічно відомим в системі К-24 [9].

Мал. 6 – Написи: А – будівників 1954 р.; Б – людей, які ховалися в К-35 у 1942 р. (фото Міщенко Є.Ю.).

Ще однією несподіваною знахідкою було виявлення дати, яку ми спочатку інтерпретували як 23/ІІІ 1854 р. Дата вирізана у підлоги і дуже схожа зовні на стару шахтарську дату (мал.6-А). Ми ретельно розчистили напис і в результаті дійшли висновку, що цифра 23 має відношення до абревіатури над датою: «ОЖС РС-23 18/ІІІ/54г», де ОЖС – це «ОдесЖилСтрой» або щось на зразок, а сама дата – це, звичайно, 18 березня 1954 року.

У К-35 ми виявили всього 3 старі малюнки, схожі за стилем виконання на шахтарські. Два з них, що зображують чоловіків у капелюхах, швидше, схожі на малюнки 1950-х років у системі К-24. Третій малюнок сильно затертий. Він знаходиться у тупику, серед численних написів відвідувачів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Зважаючи на те, що написи шахтарів у системі не виявлені, ми вважаємо, що цей малюнок також був зроблений відвідувачами.

Лабораторне датування. У статті Проніна К.К. міститься інформація, що в К-35 був бункер штабу берегової оборони, побудований наприкінці 1930-х [10] (за відомостями Древіна М.Г. 1971 р.). Це нас зацікавило, оскільки в системі є багато написів 1930-38 років, а також у далекому тупику ділянки 2 ми помітили на одній з побудованих стін два шари штукатурки. Нижній шар був схожий на яскраво- блакитну побілку, традиційну для старих сільських будинків одеського регіону та печерних житл Шкодової гори [15]. Ми взяли 4 зразки з різних ділянок цієї стіни, по шматочку вапняку з усіма нашаруваннями, і відправили їх до лабораторії для встановлення складу будівельних сумішей та їх датування.

Лабораторний аналіз показав шар патини та пилу, який свідчить про те, що ця стіна, побудована в каменоломні, якийсь час стояла відкрита. Згодом на неї був нанесений товстий шар штукатурки, що складається з вапна та піску (1:1), далі шар клейово-крейдяної (на основі казеїну) фарби яскраво-блакитного кольору. Надалі зверх був нанесений ще один шар білої піщано-вапняної суміші («побілки») товщиною 1 мм [4]. Всі шари були датовані кінцем ХІХ – початком ХХ ст. На одному із зразків виявлено сліди пізнішого ремонту, із застосуванням сумішей на основі цементу та водоемульсійної фарби.

Оскільки ця стіна знаходиться в тупику, в якому є численні написи відвідувачів 1890-1916 років, ми вважаємо, що її спорудження могло відноситися до періоду екскурсійної діяльності, або ще більш раннього часу. Слідів будівництва 1930-х років у системі виявити не вдалося.

Інженерні споруди К-35. І все ж у К-35 було зведено масштабну інженерну споруду, яка, ймовірно, була задумана як бункер. Усередині відпрацьованих каменоломень побудували стіни із блоків вапняку на розчині. Простір між кладкою та стіною засипали дрібними уламками, штибом та землею.

За винятком однієї стіни в дальній частині системи, решта стін споруди зводилася з використанням одних і тих же будівельних технологій і сумішей у 1954-56 роках. Судячи з отворів, демонтовані металоконструкції, труби та балки, що підтримують склепіння, безумовно, були частиною проекту даної споруди.

За нашими приблизними оцінками довжина зведених стін становить 480 м, при середній висоті 2,75 м. Оскільки каменоломні К-35 були відпрацьовані ще наприкінці XIX – на початку XX століття, весь камінь, а це понад 13200 штук4, був здобутий в іншому місці. Найбільш логічним видається рішення, що здобутий він десь неподалік, в інших штольнях бортів Аркадійського плато або Аркадійської балки у 1950-х.

Деякі питання також викликає ствол, обсаджений бетонним тюбінгом. Вважається, що його було створено під час спорудження бункера. Внизу під тюбінгом отвір укріплений цегляною кладкою, яка нині є частково зруйнованою. За збереженими у Проніна К.К. фотографіями видно, що у ствол виходили масивні труби бункера, що, безумовно, є частиною споруди. Але огляд примикання ствола до тюбінгу показав, що вапняк у стволі сильно патинований і еродований, однаково з навколишніми стінами каменоломні. По візуальному огляду складається враження, що ствол був відкритим досить задовго до того, як його обсадили тюбінгом в 1950-х роках.

Історичні відомості. Каменоломні К-35 розташовані у берегових урвищах Аркадійського плато. Обриви тягнуться від Аркадійської балки до Французького бульвару. Земельна ділянка, відповідна плато, спочатку належала О.С. Стурдзе, а згодом його дочці, княгині М.А. Гагаріній5. Надалі, аж до революції 1917 року, ця ділянка ділиться на дрібніші, але завжди належить лише членам сім’ї князів Гагаріних.

У питаннях щодо будівництва сім’ю Гагріних-Стурдза багато що пов’язує з архітекторами батьком і сином Оттонами, прізвище яких фігурує в написі на ділянці 3. Найвідоміший плід цієї співпраці – пам’ятка історії місцевого значення, палац П. Гагаріна – зараз Одеський літературний музей 6.

У довіднику «Одеса та її околиці» від 1892 року є кілька статей, присвячених різній діяльності князів Гагаріних, в тому числі, опубліковано фотографію узбережжя під їхньою земельною ділянкою та рекламу Торгового дому «Князь Юрій Гагарін і Ко», в якій пропонується до продажу «камінь з власних каменоломень» [5] (мал. 7). На підставі того, що К-35 розташована на ділянці, що належала родині Гагаріних у часи відповідні періоду розробки, ми вважаємо, що дана система, як і інші виробки цієї ділянки і того ж періоду, є власними каменоломнями князя Гагаріна, про які йдеться в даному рекламному оголошенні.

Мал. 7 – Рекламна об’ява з путівнику «Одеса та її околиці» 1892 р.

Висновки. Проведені нами дослідження та польові роботи дозволили простежити контури початкових каменоломень системи К-35 та зрозуміти, як взагалі розвивалася система. Було встановлено наявність 2-х різних технологій на різних ділянках: класичного способу видобутку та раннього, «турецьким косяком».

Дві ділянки (1, 2) більш ранніх виробок, приблизно одного періоду створення, були пройдені незалежно одна від одної не цілком типовим для Одеського регіону чином: вхідна штольня прорізалася з борту скелі вглиб масиву, потім хід розвертався і прорізався назовні у зворотному напрямку. У глибині каменоломні були нарізані великі зали, практично без «устоїв»7 (ціликів). Ділянку (3) з класичною різкою в К-35 було пройдено з однієї старої виробки в іншу, з’єднавши їх в єдину систему.

Написи на стінах свідчать про значну відвідуваність об’єкту, на нашу думку, тут проводилися екскурсії для відпочиваючих. Нами були виділені тимчасові рамки етапів цієї діяльності 1890-1916, 1924-41 та 1949-53 роки. Також було виявлено написи 1942-43 років, що свідчать про перебування людей у К-35 в період окупації Одеси.

Вивчення епіграфіки допомогло побічно датувати окремі ділянки каменоломень та визначити, що вся система була відпрацьована та об’єднана не пізніше 1916 року, а можливо ще до 1890 року, оскільки малоймовірно, що екскурсійна діяльність проводилася в період розробки ділянки 3.

Сліди спорудження бункерів 1930 і 1941 років у наші дні у системі не простежуються. Лабораторний аналіз зразків будівельних сумішей з однієї зі стін у глибині системи показав, що вона була побудована наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття, у період, що приблизно відповідає першому періоду масових відвідувань. Всі інші споруди К-35 відносяться до будівництва бункера в 1954-56 роки. Значний обсяг блоків вапняку для цих робіт видобуто в іншому місці та завезено до системи.

Робота з історичними джерелами дозволяє віднести всі виробки берегових урвищ Аркадійського плато, пройдені до 1916 року до каменоломень князя Ю. Гагаріна. Ми знаходимо систему К-35 вкрай цікавою пам’яткою історії гірничої справи, а саму місцевість перспективною для пошуку, вивчення, датування та ідентифікації інших штолень цих каменоломень.

Автори, спелеологи клубу «Пошук», висловлюють подяку молодим «пошуковцям» Михайлу Ходакову та Іллі Шевчуку за допомогу у важких роботах з розкриття, очищення і обстеження відрізаних та важкодоступних ділянок системи. Ми вважаємо це дослідження однім з цікавих та успішних проектів спелелоклубу «Пошук» 2025 року.

1 Актуальна протяжність за виконаним нами планом, з урахуванням 2-х ділянок, невідомих раніше.

2 Найімовірніше, йдеться про одного з князів Гагаріних, які володіли цією земельною ділянкою, і про одного з представників відомої в Одесі родини Оттонів.

3 Стоянки мирних жителів у катакомбах, як правило, відносяться до 1941 та 1944 років, до періодів оборони та звільнення Одеси.

4 Ми не враховували суцільну закладку деяких ділянок усередині стін. Визначити та виміряти такі ділянки, не розбираючи стіни, неможливо.

5 URL: https://odessa-memory.info/ru/index.php?id=758 (автор О.І. Губар)

6 Будівлі палацу та господарського корпусу є національною пам’яткою архітектури та містобудування № 1460 під назвою «Палац Гагаріна» (роки побудови: 1842 – 1850, арх. Оттон Л. Ц.) (Постанова Ради Міністрів України № 442 від 06.09.1985 р.).

7 Шахтарський сленг ХІХ ст., «устой» відповідає сучасному поняттю «цілик», що позначує масив видобуткового пласту, який залишають незайманим під час видобутку задля підтримки гірничої виробки.

Література

1. Грек І.О., Масленко В.В., Печенегова Є.Ю. Графитти каменоломен 57-З в окрестностях Одессы. – Спелеологія та спелестологія. Набережні Човни.  2021. №2. C.59–70.

2. ДАОО, Ф. Р-1234, оп. 1, од. 976б.

3. Захаров Г. С экспедицией в катакомбы. «Вечерние известия» №2028. 13.08.1929 р.

4. Звіт за результатами лабораторного дослідження будівельних матеріалів та оздоблення в об’ємі катакомби К-35 м. Одеса. – Київ, 2025.

5. Коханський В.C. Одесса и ея окрестности. Путеводитель и справочная книга. – Одеса: тип. Л. Нітче, 1892. С.40.

6. Коцовський В. Одесские каменоломни. Горный журнал, 1(2), 1888. – С.169-188.

7. Лопотан В.І., Лопотан Д.В. Подземная Одесса. 2 том Одесские каменоломни. – Одеса: «Конфетка», 2024. С.311-313.

8. Молдавська Н.М., Широков М.М. Использование методов лазерного сканирования и фотограмметрии для исследования фиксации и мониторинга памятников в одесских катакомбах. Збірник матеріалів ІІІ науково-практичної конференції. – Одеса, 2021 р. – С.58-64.

9. Пельовіна Ю. О., Старейшие рисунки и надписи в системе каменоломен К-24 в г. Одесса. Збірник матеріалів ІІІ науково-практичної конференції. – Одеса, 2021. – С.118–125.

10. Пронін К.К. Искусственные подземные полости Одессы. – Одеса: ГНТБ України, 1994.

11. Пронін К. К. Каменоломни города Одесса. – Збірник матеріалів ІІІ науково-практичної конференції. – Одеса, 2021. – С45–57.

12. Ружанський Ю., Щегленко В. Рубежи бессмертия и славы. Путеводитель. – Одеса: «Маяк», 1988. С.168.

13. Скальковський А. Каменоломни, добыча асфальта, нефти, и другія меньшія отрасли общественнаго хозяйства в Новороссийском крае. Журнал министерства внутренних дел. – Санкт-Петербург: друкарня Міністерства внутрішніх справ, 1854. С.131-132.

14. Grek I., Mishchenko Y., Moldavska N., Pelovina Y., Shyrokov M. Exploration of the Quarries of Moldavanka District in Odesa City. // Proceeding of IV International Congress of Speleology in Artificial Cavities. Hypogea 2023. – Italy. Genoa, 2023. – Р.271.

15. Grek I., Pechenehova Y., Krysko O. Artificial Cave Dwellings in Odesa. // Abstracts. Rocky landscapes at the intersection of people and rocks. Orient-Institute, Istanbul, 2024.