Збірник матеріалів 4-ї н-пр. Конф. 2025

Грек І.О.

Резюме Інтерес до історії дослідження Одеських катакомб виразно виявляється у публікаціях останнього часу. Важливу роль у розвитку уявлень про цю підземну систему відіграв клуб «Пошук». Заснований 60 років тому клуб поступово розвивався і нині є колективом, який веде цікаві дослідні проекти не лише в Одесі та Україні, а й в інших країнах. У цій роботі автор зазначає, що це є закономірним розвитком ідей, закладених засновниками клубу. Іншою причиною, на думку автора, є те, що «Пошук» розвивається у тісному зв’язку з виникненням нової галузі знань – спелеології штучних печер.

Вступ.

Одеські катакомби – це складний лабіринт, який сформувався під містом та на його околицях у ХIХ-ХХ століттях. Його основу складають старі гірничі виробки – каменоломні. Дослідження катакомб і сьогодні залишається актуальним завданням. Клуб «Пошук» займається дослідженням старих гірничих виробок з перших днів свого існування, а це ні багато, ні мало – вже 60 років.

Історію «Пошуку» зручно розділити на кілька етапів, пов’язаних з іменами людей, які безпосередньо керували дослідженнями катакомб, але цей поділ дуже умовний, тому що найчастіше паростки наступних періодів вже формуються в попередніх.

Аналізуючи шлях, пройдений клубом за 60 років, автор пропонує вийти за межі окремих подій та спробувати поглянути на феномен «Пошуку», як на закономірний розвиток ідей та принципів, закладених при його створенні.

Отже, 60 років тому, у серпні 1965 року Валерій Якович Юдін[1] заснував «Пошук» у формі комсомольсько-молодіжної експедиції з вивчення катакомб.

Можна припустити, що задум самого Валерія Яковича був дещо ширшим, але для людей першого покоління «Пошуку» дослідження катакомб полягало у подорожах під землю з метою виявити раніше необстежені каменоломні. Дух першопроходьців вів цих людей у невідоме. Артефакти часів Другої світової чи громадянської війни також були предметом пильного інтересу пошуковців. Дводумство властиве радянському часу полягало в тому, що громадська комсомольська та військово-патріотична робота була більшою мірою прикриттям, так би мовити, даниною часу та обставинам.

Дослідження одеських катакомб.

Необхідність створення кадастру і картування катакомб, очевидно, є прямим наслідком первісного задуму творців «Пошуку». Для того щоб дослідити невідомі катакомби, необхідно знати, які ж з них вже відомі. І лише використання мап дозволяє достовірно виділити в підземній системі необстежені ділянки.

Ці ідеї починають реалізовуватися в «Пошуку» наприкінці 1960-х – початку 1970-х років. Звичайно, це були дуже примітивні та неточні аматорські карти, схеми та реєстри (нині ці роботи виробляються на якісно іншому рівні, тому деякі райони катакомб картуються та обстежуються як мінімум тричі!).

Спочатку пошуковці намагаються визначити загальну конфігурацію виробок, і зрозуміти, які підземні системи поєднуються одна з одною. Для цього вони намагаються розсікти трасами топографічної зйомки великі масиви старих гірських виробок. Приблизно у 1970 році виникає ідея виконати повну зйомку, принаймні деяких районів катакомб, і такі роботи проводяться в каменоломнях «Балаган» і «Гідромет» в с. Усатово.

У 1986 році пошуковці розпочинають площадні зйомки районів 11-З «Бабкін виїзд» (керівник І. Георгіца), «Махно» (керівник С. Попенко). Дещо пізніше, у 1987 році на зміну бусольній зйомці (або зйомці гірським компасом) приходить більш простий і швидкісний метод картографії за допомогою рідинного компасу. Площадні зйомки районів 13-З та 14-З на Фоміної балці були виконані І. Греком, М. Семенових, О. Шевченко (координатор І. Грек). У 1994-1997 роках під керівництвом К. Проніна було обстежено та картовано катакомби району К-29, протяжністю близько 110 км [17].

У 1998 році «Пошук» (під загальним керівництвом К. Проніна) розпочинає дослідження районів Нерубайська церква та Дерев’яні ворота, які були завершені до 2005 року. Одночасно відбувається обстеження та внесення до кадастру великої кількості міських каменоломень. У 2005-2008 роках дослідження проводяться в районах Махно (координатор І. Грек), Мореходівські лабіринти, Балаган (координатор О. Букаренко).

У цей час у «Пошуку» формується колектив чудових картографів. Зазначимо О. Букаренко, І. Грека, О. Криська, П. Лавренка, О. Левченка, Н. Молдавську, В. Ощепкова, О. Піщурнікова, Н. Подруцьку, В. Проніна. Появі такої кількості грамотних фахівців чималою мірою сприяють змагання з топозйомки та орієнтування, які проводилися в одеських катакомбах, починаючи з 1996 року щороку.

У наступні роки (2008-2020) зусиллями цих фахівців були проведені зйомки найбільших підземних систем на околицях Одеси: Холодної Балки, Іллінки, Ковалівки (Координатор І. Грек), Кривої Балки (координатор К. Пронін), деяких районів Усатово (координатор О. Букаренко). В даний час у кадастрі, який веде К. Пронін, налічується понад 300 каменоломень, з яких 105 в адміністративній межі міста [17].

Першими пошуковцями було оглянуто безліч стоянок у катакомбах, як партизанів, так і місцевих жителів. Такі роботи, однак, не стали важливими для розуміння історичних подій, за винятком, можливо, обстеження стоянок загону Солдатенка. Та й, скажемо чесно, самі такі історичні дослідження навряд чи могли б бути об’єктивними в той період.

Створення музею «Партизанської слави» у Нерубайських катакомбах, безперечно, важлива заслуга «Пошуку» часів Юдіна. Зазначимо, як виняток, цікаву пошукову роботу, проведену з щоденником А. Широкова, знайденого в катакомбах Молдаванки робітниками ДССУ.

Експедиції «Пошуку».

На початку 1970-х років у «Пошуку» формується ідея експедицій – розуміння того, що дослідження підземних об’єктів за межами Одеси також може бути дуже цікавим. Перші експедиції в Аджимушкайські каменоломні під керівництвом Л. Ашкалуненка були проведені в 1973-1975 роках, під егідою журналу «Навколо світу».

Починаючи з 1981 року, кількість експедицій «Пошуку» починає різко збільшуватися, поступово охоплюючи дедалі ширше коло найрізноманітніших об’єктів.

Особливо важливими для розвитку клубу були Аджимушкайські експедиції, проведені під керівництвом К. Проніна у 1983-1987 роках. Їхнім чудовим результатом стало повне картування Великих і Малих Аджимушкайських каменоломень, досягнуте зусиллями нашого кращого картографа П. Лавренка. У 1987 році при обстеженні стоянок, і розбиранні завалу у Великих Аджимушкайських каменоломнях П. Лавренко і С. Коноваловим було виявлено «архів другого батальйону» – і до сьогоднішнього дня найзначніша знахідка в Аджимушкайських каменоломнях, що проливає світло на історичні події, пов’язані з обороною каменоломень у 1942 році [18].

Згодом пошукові експедиції продовжили дослідження штучних печер на Керченському півострові під проводом І. Грека. Серед важливих результатів цих робіт можна відзначити знахідку схованки Гуссейнова в Булганакських каменоломнях в 1990 [4], знахідку та обстеження партизанського табору в Каралавських каменоломнях в 1994 [3]. При дослідженні катакомб (некрополя) часів Боспорського царства на горі Мітрідат були зроблені цікаві знахідки, такі як невідомі раніше підземні системи, склепи, прикрашені розписами, та не розграбовані поховання [7].

Починаючи з 1988 року «Пошук» організовує далекі експедиції територією колишнього Радянського Союзу, постійно розширюючи географію та типологію досліджуваних об’єктів. Так під керівництвом К. Проніна досліджуються підземелля Калінінграда (1988), Сахаліну та острову Кунашир (1989). І. Грек організував експедиції з дослідження Каргалінських копалень в Оренбурзькій області (1991-1992, 1999 і 2000 рр.) [2]. У 2000 році експедиція під його керівництвом картує Сокські штольні на околицях Самари. Одна з найдальших експедицій в історії «Пошуку», що досліджувала старі гірські копальні Алтаю, була організована 2004 року Н. Подруцькою. Технічно надзвичайно складні експедиції з дослідження старих гірничих виробок Кольського півострова були проведені у 2007-2009 роках. під керівництвом А. Романенко.

Об’єкти далекого зарубіжжя починають досліджуватися експедиціями І. Грека 2005 року. Серед них чотирнадцять експедицій із дослідження штучних печер на території Турецької республіки. Основна увага пошуковців була зосереджена на дослідженні «підземних міст» у Каппадокії. У результаті було сформульовано теорія, що пояснює виникнення та розвитку цих незвичайних об’єктів [1]. Під його керівництвом також вивчалися штучні печери в Молдові, Грузії та Вірменії, Йорданії, Ізраїлі, Угорщині та Іспанії.

Найбільшим досягненням у цьому напрямку, ймовірно, слід вважати здійснене під керівництвом М. Широкова дослідження комплексів штучних печер у Верхньому Мустангу (у Непалі) у 2019 році [8].

Усього за весь час існування «Пошуку» було здійснено 118 великих експедицій. Крім цього, пошуковці беруть участь в експедиціях інших клубів та у вивченні природних печер.

Звіти та публікації.

Для того, щоб зберегти інформацію, отриману в процесі польових досліджень та для того, щоб мати можливість її подати, на початку 1980-х років у «Пошуку» було вирішено оформляти результати робіт у вигляді звітів. Перший звіт був підготовлений К. Проніним за матеріалами пошукової експедиції в Мамайські каменоломні Євпаторії, 1981 року. Другий у 1982 році про дослідження катакомб у районі Аркадії був оформлений С. Ілюшиним (за матеріалами, підготовленими К. Проніним). Така форма використовувалася нами протягом 20 років. Більшість звітів зберіглося та представлено в колекції «Пошуку».

В 1989 за результатами експедиції К. Проніна на острів Зміїний, була підготовлена депонована стаття [16]. Це стало важливим етапом переходу пошукових досліджень на новий, по-справжньому науковий рівень.

Поява спеціалізованих видань (пов’язана з розвитком спелеології штучних печер) призвела до того, що надалі кількість наукових публікацій стрімко зростає і в даний час досягає близько 100 у найактивніших з авторів, і не менше двох десятків у багатьох інших пошуковців. Ці роботи стали визнанням високої якості дослідницьких проектів «Пошуку».

Серед цікавих публікацій відзначимо популярну книгу К.К. Проніна та В.Я. Юдіна [13], яка містить добре вивірену та актуальну для свого часу інформацію, і дві окремі роботи авторства К.К. Проніна, надруковані у 1989 році [14,15]. Останні – дві маленькі брошури – залишалися чудовими підручниками для пошуковців протягом тривалого часу.

«Пошук» та спелеологія штучних печер.

Особливістю геніальних ідей є те, що вони починають жити за своїми законами, непідвладно волі свого творця.

Абсолютно незалежно від подій, що відбуваються в «Пошуку» у 1970-ті роки, паралельно відбувається становлення нової галузі знань – спелестології (цей термін було запропоновано у 1978 році), або, кажучи іншими словами, спелеології штучних печер. Можна зауважити, що надалі розвиток «Пошуку» та спелеології штучних печер відбувається синхронно.

Важливими точками відліку стали участь пошуковців у міжнародній спелеостологічній конференції у Стариці у 1997, а також організація та проведення такої конференції в Одесі у 1998 роках. Починаючи з цього моменту, розвиток дослідницьких проектів «Пошуку» відбувається в тісній взаємодії зі світовим спелестологічним співтовариством. Спелеологи, археологи, історики та інші фахівці з різних міст та країн стали частими учасниками наших проектів як в Одесі, так і в пошукових експедиціях.

Наша участь у спелестологічних конференціях у Каппадокії у 2017, у Добричі (Болгарія) у 2019, у Генуї у 2023 та у Стамбулі у 2024 роках стала тріумфом «Пошуку», і індикатором найвищого дослідницького рівня та технічного майстерності.

Організація.

Цікавою особливістю організації (принаймні до 1975 року, на початковому етапі, за часів Юдіна) було те, що «Пошук» мав самоврядування незважаючи на те, що адміністративно підпорядкований своїм кураторам. У своїх діях у катакомбах пошуковці завжди були дуже незалежними від адміністрації. Тому роль номінальних керівників «Пошуку» періоду 1975-2008 років, таких як І. Ілюхін, С. Мірошниченко, О. Чайка та ін. у дослідженні підземних просторів була абсолютно декоративною.

У 1979 році керівником підземних робіт (другою людиною після директора) у «Пошуку» призначено К. Проніна, і з його ім’ям пов’язаний наступний важливий етап розвитку клубу, докладно описаний у попередніх розділах.

2000 року до «Пошуку» повертається виборний орган – правління, а з 2008 року правління клубу зосереджує у своїх руках всю повноту влади. З 2005 року головами правління «Пошуку» були В. Ощепков, О. Левченко, Є. Міщенко, О. Клімішина, Н. Подруцька, І. Грек.

Очевидно, що найвища кваліфікація пошуковців не залишилася непоміченою для комерційних структур та міської адміністрації і, починаючи з 1980-х років, пошуковці (як приватні особи, що не заборонено нашими внутрішніми правилами) беруть участь у різних комерційних проектах, у галузі маркшейдерських, гірничо-технічних робіт. Втім, комерційна діяльність не є нашою метою. Конфлікт інтересів у цьому питанні, звичайно, можливий, але ми намагаємося уникнути цього настільки, наскільки це можливо.

Безпека завжди була нашим пріоритетом. У клубі було сформовано оригінальну систему контролю пригод та управління дослідницькими проектами. Це дозволило звести кількість небезпечних інцидентів у катакомбах до абсолютного мінімуму.

Люди «Пошуку». Спонсори та підтримка.

Клуб це, звісно, насамперед команда однодумців. Різні люди, об’єднані однією пристрастю – любов до підземних досліджень. Чисельність членів «Пошуку» ніколи не була особливо високою і коливалася в різні періоди від 10 до 50 осіб. Спочатку, в 1960-1990-ті роки він складався з дуже молодих людей, переважно студентів та школярів. Ці люди були членами клубу відносно недовго, у середньому близько 9 місяців. Ситуація змінюється у 2000-х роках, і зараз серед членів клубу більшість має досвід підземних робіт від 10 до 20 років.

Слід зазначити, що зовсім не всі готові поділити клубні принципи дисципліни, відповідальності та спільної діяльності. Деякі з тих, хто розпочинав у «Пошуку», з тих чи інших причин покинув його і продовжують дослідження штучних печер або самостійно, або у складі інших команд.

Більшість колишніх пошуковців на багато років зберігають прихильність до свого клубу. Це сформувало традиції спонсорства, які стали основою незалежності «Пошуку» та його дослідницьких проектів.

Рятувальні операції.

Надзвичайні ситуації, пов’язані з пошуками людей, які заблукали в катакомбах, зазвичай трапляються в Одесі не рідше одного разу на рік. Іноді пошуки продовжуються протягом кількох днів. На рахунку «Пошуку» десятки успішних рятувальних операцій у катакомбах. У 2023 році за мужність та професіоналізм, виявлені в ході спасробіт. відзнаками МВС були нагороджені О.Науменко, Н. Молдавська, Є. Міщенко, К. Романенко, а в 2024 році медаллю ДСНС була нагороджена О. Крисько.

Пошук сьогодні та завтра.

Через війну та окупацію деяких територій «Пошук» змушений був призупинити багато своїх проектів. У вересні 2022 року на фронті загинув один із найкращих пошуковців – Олександр Крисько. Проте дослідження штучних печер тривають як в Одесі, так і за її межами.

В даний час, поряд з традиційними формами вивчення катакомб, такими як топозйомка підземних систем або опис стоянок, у «Пошуку» розвиваються нові напрямки досліджень. Зазначимо статті Міщенко Є. [5,11] та Пельовіної Ю. [10] присвячені епіграфіці, операторські матеріали В. Масленка, роботи Н. Молдавської [9] в галузі фотограмметрії та історії гірничої справи, спелеопідводні занурення О. Піщурнікова [12], а також дослідження технологічних слідів та еволюції підземних систем, здійснені І. Греком [1,6].

«Пошук» пройшов довгий 60-річний шлях. За цей час змінилося кілька поколінь дослідників та керівників клубу. Часи активності та масовості змінювалися періодами затишшя. Проте ідея дослідження штучних печер (катакомб) продовжує розвиватися і залишається живою і актуальною. Вірю у те, що нові покоління пошуковців понесуть її у майбутнє.

Завершуючи свою розповідь про наш клуб, зазначимо, що, ідея дослідження підземних просторів, яка покладена в його основу, самі штучні печери, як незвичайне середовище, сповнене невідомості та відкриттів, традиції дисципліни та відповідальності, які передаються з покоління в покоління, роблять «Пошук» найнезвичайнішим клубом у світі.

P.S. Автор просить вибачення у колег, не згаданих у цій роботі. Вклад багатьох із вас у дослідження катакомб важливий і гідний окремої розповіді. Обсяг цієї публікації на жаль не дозволяє зробити це.

Література.

1. Грек І.О., Долотов Ю.А., Исследования древних рудников в Оренбургской области и Башкирии. Спелестологічний щорічник РОСИ. 2000. М. РОСИ: РОСС. 2001.
2. Грек І.О., Молдавська Н.М., Саморуков О.В., Новые сведения о Каралавских каменоломнях. Матеріали міжнародної конференції зі спелеології та спелеостології. – Набережні Човни, 2013. С.260-265.
3. Грек І.О. Пронін К.К., Тайник Гуссейнова и оборона Булганакских каменоломен в мае-июле 1942 года. Матеріали міжнародної конференції зі спелеології та спелеостології. – Набережні Човни, 2013. С.347-360.
4. Грек І. О., Доброєр Н. В., Масленко В. В., Міщенко Є. Ю., Граффити каменоломен у села Ильинка (Одеська область, Україна) Спелеологія та спелестологія. №1. 2020. С.125-134
5. Молдавська Н.М., Широков М.М., Использование методов лазерного сканирования и фотограмметрии для исследования фиксации и мониторинга памятников в одесских катакомбах. Збірник матеріалів ІІІ науково-практичної конференції. – Одеса, 2021г. – С58-64.
6. Пельовіна Ю. О., Старейшие рисунки и надписи в системе каменоломен К-24 в г. Одесса. Збірник матеріалів ІІІ науково-практичної конференції. – Одеса, 2021. – С.118–125.
7. Печенегова Є.Ю., Феномен крестов-оберегов на стоянках каменоломни С-18. Збірник матеріалів ІІІ науково-практичної конференції. – Одеса, 2021г. – С.140-154.
8. Піщурніков О.І., Изучение затопленной части 412 береговой батареи. Збірник матеріалів ІІІ науково-практичної конференції. – Одесса, 2021г. – С.155-164.
9. Пронін К.К., Юдін В.Я., Одесские катакомбы: краеведческий очерк. – Одеса, Маяк, 1980. – 125с.
10. Пронін К.К., История возникновения Одесских катакомб и их геологическое строение. – Одеса, 1989. – 28с.
11. Пронін К.К., Карстовые пещеры в Одесской области. – Одеса, 1989. – 25с.
12. Пронін К.К., Гроты острова Змеиный. – Деп.№2490-УК.89.5.11.1989.15с.
13. Пронін К.К., Каменоломни города Одесса. Збірник матеріалів ІІІ науково-практичної конференції. – Одесса, 2021. – С45–57.
14. Сімонов В.В., Комплекс документов штаба 2-го батальона гарнизона Центральных Аджимушкайских каменоломен в фондах Керченского заповедника // Наукова збірка Керченського заповідника. Керчь, 2008. Вип. II.
15. Bobrovskyy T., Grek I., THE PATTERNS OF DEVELOPMENT OF CAVE SHELTERS IN CAPPADOCIA.  Proceeding of International Congress of Speleology in Artificial Cavities. Hipogea 2019. Bolgaria. Dobrich. May 20/25-2019. P 12.
16.  Grek I.O., Bystritskaya D.D, Catacombs of Kerch. (Ukraine). Proceeding of International Congress of Speleology in Artificial Cavities.  Cappadocia, Turkey, March 06/10-2017. P 413.
17.  Grek I., Mishchenko Y., Moldavska N., Pelovina Y., Shyrokov M., Exploration of the Quarries of Moldavanka District in Odesa City.Proceeding of IV International Congress of Speleology in Artificial Cavities. Hipogea 2023. Italy. Genoa. September 29th/ October 1st-2023. P 271.
18.  Grek I., Moldavska N., Shyrokov M., Artificial Caves Shelters in Vertical Tuff Escarpments in Cappadocia (Türkiye) and Upper Mustang (Nepal). Proceeding of IV International Congress of Speleology in Artificial Cavities. Hipogea 2023. Italy. Genoa. September 29th/ October 1st-2023. P 373.

---

[1] В.Я. Юдін (1938-2013) – засновник Спелеоекспедиції «ПОШУК», ініціатор створення Музею партизанської слави у с. Нерубайське, автор книг та публікацій. За роки своєї бурхливої діяльності, окрім «Пошуку», В.Я. Юдін став основоположником багатьох молодіжних об’єднань, які успішно діють і понині, зокрема, турклубу «Романтик», СКПП «Горизонт», СТК «Одеса».