“Світло” 2015 р.

Букаренко-Васильєва А.

Для багатьох не секрет, що Одеса, за образним висловом її мешканців, “виростала з-під себе”. Дійсно, легкий у видобутку й обробці, прекрасний будівельний матеріал, камінь-черепашник залягав повсюдно. З нього в Одесі будували все: убогі халупи бідняків і чудові палаци аристократів, громадські будівлі та портові споруди, ним намагалися замащувати вулиці. Добували черепашник, в основному, шахтним способом: берегли землю. І з плином років під Одесою та її околицями утворився величезний, заплутаний підземний лабіринт протяжністю в кілька тисяч погонних кілометрів.

Ці таємничі, овіяні безліччю легенд підземелля нестримно вабили молодь, яка полює на все загадкове і невідоме, і до кінця 1950-х років катакомби стають справжньою туристською “Меккою”. Тоді ж перший вихід, долучаючись до катакомб, здійснив Валерій Якович Юдін.

До 1960-го у вихідні дні в катакомби одночасно спускалися кілька сотень людей. У підземних умовах туристи набували навичок ночівель, польової дисципліни, освоювали туристське спорядження. Катакомби стали улюбленим місцем проведення в осінньо-зимовий період походів вихідного дня. Крім того, катакомби, в яких залишив слід кожен період бурхливої історії міста, давав допитливій молоді можливість доторкнутися до цієї історії.

У 1963 з ініціативи Валерія Яковича створено туристський клуб “Романтик”. Серед цих туристів склалася група людей, які бачили в підземних лабіринтах об’єкт, багатий подіями одеської історії, гідний ретельного вивчення. Поступово до цих людей потягнулася молодь і підлітки, чий інтерес переріс рамки розважальних походів.  Тоді Валерій Якович, на той час досвідчений турист, звернувся до Одеського обкому комсомолу з пропозицією створити комсомольсько-молодіжну експедицію з дослідження катакомб. Згодом в організації з’явилася назва – “ПОШУК” і сталося це наприкінці серпня 1965 року.

За свою 50-річну історію в “Пошуку” змінювалися люди, структура, напрямки робіт. Найбільш “виразні” повороти життя клубу наведемо нижче.

Уже в перші роки існування в клубі почали проходити заняття з гірничої справи, геології, маркшейдерської зйомки, з саперної підготовки, техніки туризму, організації харчування в поході, лекції з історії. Були створені різні секції – історична, народно-господарська. До Пошуку приходили колишні підпільники і партизани (М.Г. Древін, І.Г. Ілюхін, І.М. Щерба і його син Олександр). Після закінчення занять усі пошуковці складали спеціальній комісії дуже суворий іспит на право роботи в катакомбах. В експедиції було створено контрольно-рятувальну службу, яка здійснювала суворий контроль над суворим дотриманням пошуковцями під час роботи в катакомбах правил техніки безпеки та покликана надавати їм екстрену допомогу в позаштатних ситуаціях. Пошуковці досліджували все нові райони катакомб, вели пошук військових реліквій. Члени клубу зробили в катакомбах найцінніші історичні знахідки, серед яких були партизанські листівки і документи, бойова зброя, з якої партизани знищували ворога.

У повоєнні роки легендарні одеські катакомби, неприступний для фашистів “підземний партизанський край”, стали викликати величезний інтерес як у жителів міста, так і в сотень тисяч відпочивальників і туристів, які приїжджали до Одеси. Однак Одеське екскурсійне бюро могло запропонувати їхній увазі лише крихітну, абсолютно необладнану ділянку Нерубайських катакомб, що, природно, викликало здивування і невдоволення екскурсантів. Пошуковці стали будівельниками. У свої вихідні дні вони споруджували в призначених під музей катакомбах кам’яні барикади, столи і нари-лежанки, обладнали житлові приміщення, штаб, кухню, лазарет, стрілецький тир і різні майстерні. Хлопці намагалися якомога достовірніше відтворити в майбутньому музеї все, що бачили в справжніх таборах і підземних стоянках. Пошуковці напружено працювали над вдосконаленням підземної експозиції.  Наприкінці квітня 1967 року в селі Нерубайському, у привходовій, доступній для масового відвідування ділянці катакомб шахти №1, відбулося його урочисте відкриття, і музей прийняв перших відвідувачів.

У листопаді 1967 року штаб експедиції “Пошук” ухвалив рішення провести чотириденний підземний меморіальний похід пам’яті Героя Радянського Союзу В.А. Молодцова (Бадаєва). Згодом ці меморіальні походи стали традиційними, проводилися на початку грудня, аж до 1973 року (список меморіалів наведено в Таблиці 1).  У них поряд із пошуковцями брали участь ветерани і воїни Одеського гарнізону, туристи і члени військово-патріотичних клубів із Зеленограда, Керчі, Липецька, Москви, Тули та інших міст Радянського Союзу. На меморіалах облаштовували підземну базу, звідки проводили пошукові роботи, розвідку околиць, маркшейдерську зйомку. Часом налічувалося учасників понад 100 осіб. На другий підземний меморіал “Пошуку”, у 15-річному віці потрапив Костянтин Костянтинович Пронін. У наступні роки він почав відпрацьовувати комплексний метод дослідження підземних виробок району “Балаган”, створивши перший повний попланшетний буссольний план району.

ТАБЛИЦЯ 1

№	год	Район проведення	Населен. пункт
1	1967	«Бригантина»	с. Нерубайське
2	1968	«Крестові зали»	с. Усатово
3	1969	«Бригантина»	с. Нерубайське
4	1970	«Церква»	с. Усатово
5	1971	«Лаптія»	с. Нерубайське
6	1972	«Мореходівський лабиринт»	с. Нерубайське
7	1973	«Лаптія»	с. Нерубайське

У 1972 році відбулася подія, що поклала початок абсолютно новому напряму в роботі експедиції “Пошук”. Проведено розвідку в каменоломні Керченського півострова. Виявилося, що місцеві катакомби мало чим відрізняються від Одеських, хіба що протяжність їх набагато менша. І що, на відміну від одеських, катакомби ці все ще чекають своїх дослідників. З 1972 до 1975 року проведено низку дослідницьких експедицій у Великих і Малих Аджимушкайських катакомбах під керівництвом Леоніда Ашкалуненка.

У 1971 р. В.Головченко, В.Недайвода, Л.Кирницький, А.Демерлі та Н.Мєшкова працювали в катакомбах на Молдаванці. У кутку одного з високих вибоїв вони знайшли печеру, що за формою нагадує кокон шовкопряда, її так і назвали “Кокон”. Строго кажучи, це була проста каверна, шахтарі-каменеломи називають такі “раками”. Але “Кокон” був першою карстовою порожниною, виявленою і повністю дослідженою пошуковцями. 1972 р. – знайдено печери “Пошукова” (751 м), “Мудрості” (413), “Одеська-1” (41 м). 1973 р. Відкрито другу за протяжністю печеру Одеси – “Наталіна” (1292 м.).

Починаючи з 1971 року, в “Пошуку” почав вестися облік підземних порожнин – катакомб на території Одеської області – кадастр.

У наступні роки експедиція неодноразово змінювала свою юридичну особу, номінальних і фактичних керівників, але зберегла свою структуру і традиції. 1979 року починається новий етап розвитку клубу, і на перше місце стає питання збереження інформації про підземні системи і події, що в них відбуваються. Поповнення кадастру стає одним із найважливіших завдань “Пошуку”.

У 1980-х роках настає активна фаза дослідження печер. Цим напрямком почав займатися співробітник Одеського Університету Костянтин Пронін спільно з пошуковцями Павлом Лавренком та Олегом Бобровим. У 1981 р. ними досліджено найбільшу за протяжністю на сьогоднішній день печеру Півдня України – “Новоросійську” 1470 м. Описано як спелеологічний об’єкт печеру “Заповідна” (380 м), що містить кісткові рештки пліоценової фауни (45 видів тварин). Відкрито і досліджено печери “Листопадова”, “Трьохкамінна”, “Сталактитова”, “Фуфайна”, “Метробудівська”. На сьогодні до регіонального кадастру внесено 151 печеру, загальною протяжністю 9935 м.

Концентруються зусилля на повному комплексному дослідженні окремих районів катакомб. Так, у цей період вивчається серія невеликих старих гірничих виробок у районі Аркадії. Пізніше це великі райони К-21 “Французький бульвар” і К-18 “Цегляний провулок”. Одночасно роботи ведуться в катакомбах села Фоміна балка (11, 12, 13, 14 – ЗК). За результатами робіт підготовлено звіти, в яких подано картографічні матеріали, описано історію вивчення та особливості геологічної будови, зафіксовано закарстовані ділянки, шахтарські малюнки, партизанські “стоянки” та зроблені під час їх обстеження знахідки.

У 1985 році починається більш динамічна фаза в історії “Пошуку”, що досягла максимуму в 1988-1991 роках. Чисельність особового складу збільшується до 50 осіб, організовано централізоване навчання учасників підземних робіт. Починаючи з 1987 року, відбувається повсюдне використання напівінструментальних методів топознімання (переважно це метод знімання рідинним компасом із побудовою на планшет). Так само в середовищі пошуковців розвивається уявлення про старі гірничі виробки, як про пам’ятки історії та гірничої справи. Для роботи в обводнених районах використовують гідрокостюми, для спуску у вертикальні стовбури спеціальне спелеологічне спорядження. Для розчищення засипаних стовбурів використовують кріплення. Практикується пошук невідомих виробок горизонтальним ручним бурінням і проходка збійок для з’єднання різних районів.

Експедиції

Накопичений певний практичний та організаційний досвід став об’єктивним підґрунтям для проведення дослідницьких робіт за межами Одеси.

Крим

Важливим етапом у розвитку цього напряму стала експедиція до Євпаторії 1981 року. У результаті експедиції вдалося оглянути чотири райони каменоломень. В одному з них було виявлено сліди базування партизанського загону “Червоні каски”. В іншому районі каменоломень зроблено знахідки воєнного часу.

Учасники експедиції вперше успішно аналізують ситуацію, ґрунтуючись на знаннях про структуру старих гірничих виробок і виявлені сліди подій минулого. Пізніше подібний метод “історичної реконструкції” буде успішно застосовано і під час дослідження інших об’єктів, наприклад в Аджимушкайських каменоломнях. Результати експедиції були високо оцінені всіма, включно з “комсомольським начальством”, зазвичай вельми байдужим до досліджень підземних просторів. За результатами робіт було підготовлено звіт. Це так само стає “правилом хорошого тону” для наступних дослідників. Цікаво зазначити, що обстежену пошуковцями виробку, де базувався наприкінці 1918 – на початку 1919 року партизанський загін “Червоні шоломи”, за деякий час знищив кар’єр, і матеріали експедиції залишилися єдиним об’єктивним джерелом відомостей про події минулого.

У 1983 році стартує проєкт Аджимушкайських експедицій, який багато в чому визначив характер всієї експедиційної діяльності “Пошуку” на багато років вперед. На відміну від Одеських катакомб дослідники мали тут справу з місцем дислокації та загибелі значних військових підрозділів. Аджимушкайські каменоломні багатошарова пам’ятка.   Партизанські загони базувалися в них у 1941 і в 1943 роках, а так само в далеких 1919 – 1920-х роках.  Частина виробок була сильно зруйнована вибухами з поверхні, і для пошуку історичних свідчень доводилося застосовувати спелеоархеологічні та гірничопрохідницькі методи. Для пошуку та опрацювання історичної інформації були залучені фахівці-пошуковці В.М. Соколов і В.Г. Васильєв, а також налагоджено взаємодію з адміністрацією Аджимушкайського музею. У 1986 році Аджимушкайська експедиція виходить за рамки “Пошуку”, об’єднуючи навколо себе представників різних клубів і фахівців різних напрямків. Так, цього року в експедиції взяли участь спелеологи Одеського медінституту під керівництвом А. Гайваненка. Вони привнесли в практику “Пошуку” надзвичайно ефективну для горизонтальних лабіринтів зйомку рідинним компасом з побудовою на планшет. Використанню цього методу “Пошук” зобов’язаний багатьма своїми успіхами в катакомбах Одеси і за її межами, ось уже протягом 25 років. У результаті, на підставі аналізу історичної інформації, нанесеної на план виробок, було виділено перспективні напрямки пошуків і розкопок. У процесі робіт зроблено численні знахідки. Крім цього, під час експедицій було виявлено й обстежено багато інших старих гірничих виробок Керченського півострова. Створено їхній кадастр, який ведеться і до сьогоднішнього дня.

У 1988 – 1997 роках було картовано найбільші штучні підземні системи східного Криму.

У 1988 році експедиція до Ак-монайських каменоломень виконала топозйомку кількох районів (А-6 – А-10) загальною протяжністю близько 11000 м. У процесі робіт було зроблено цікаві знахідки часів Великої вітчизняної війни.

У 1989 році роботи проводилися в Багерівських каменоломнях. У результаті вдалося визначити і нанести на план місце базування партизанського загону, що діяв у каменоломнях у 1943-1944 роках.

1992 – 1995 рр. виконано повну топозйомку Старокарантинських каменоломень. Цей триярусний лабіринт, протяжністю близько 37000м, і до сьогоднішнього дня залишається чи не найпротяжнішим, серед повністю відзнятих за межами Одеси та її околиць штучних печер на території СНД.

Прикладом ефективної взаємодії спелеологів та археологів стали експедиції з дослідження боспорських склепів, розташованих на північному схилі гори Мітрідат у Керчі. Ці цікаві об’єкти, створені в 4-7 століттях нашої ери, були вперше оглянуті пошуковцями в травні 1993 року. У 1994 році, заручившись підтримкою партнерів – археологів, експедиція під керівництвом І.Грека виконала топозйомку єдиної відомої на той час, великої підземної системи – 55 склепів, що були з’єднані грабіжницькими лазами в єдину підземну порожнину протяжністю 306 метрів. Слід зазначити, що експедиції з вивчення керченських склепів стали чудовим прикладом універсальності застосовуваних членами клубу методик дослідження штучних печер. Розроблені для старих гірничих виробок Одеси, вони були успішно застосовані в зовсім інших типах порожнин.

У 1988 р. Проводилася комплексна (археологічна) експедиція під керівництвом Ігоря Мельника на острів “Зміїний”. Начальником спелеовідряду експедиції, до якого входили Л. Суховей та І. Грек, був Костянтин Пронін.  Спелеовідряд провів топозйомку восьми печер і гротів у кварцитових конгломератах, зокрема печери “Блакитна ущелина” – найбільшої на острові (42 метри).

У 1988 році, під керівництвом Проніна К.К. відбулася перша “далека” експедиція клубу “Пошук” до Калінінграда. Було оглянуто безліч невеликих підземних об’єктів, фортів, бункерів, підземних заводів.

Наступна “далека” експедиція, на Сахалін і Курили 1989 року (керівник Пронін К.К.), унікальна за тривалістю, протяжністю маршруту і віддаленістю, була досить скромною за результатами. У пошуках японських оборонних споруд експедиція зробила спробу перетнути острів Сахалін по 50 паралелі, а також відвідала найпівденніший із Курильських островів, острів Кунашир.  У підсумку було оглянуто кілька дзотів і невелике складське приміщення.  Ця територія і зараз майже повністю позбавлена інфраструктури, яка дала б змогу зводити значні інженерні споруди, тому існування тут великих укріпрайонів із розвиненою мережею підземних споруд у роки війни було навіть теоретично неможливим.

Наступна “далека” експедиція, що відбулася в серпні 1990 року (керівник Грек І.О.), досліджувала каменоломні у Тверській і Тульській області. Вона виявила і виконала топозйомку кількох цікавих порожнин в околицях міста Стариця.  Так само були оглянуті Бяковські каменоломні, мабуть, одні з найбільших у Росії.

Чудовим прикладом зрослого потенціалу “Пошуку” в галузі далеких розвідок стала Оренбурзька експедиція 1991 року.  У грудні 1990 року в журналі “Турист” було опубліковано статтю, присвячену ролі відомого вченого і письменника-фантаста І. Єфремова в дослідженні підземних просторів Каргалінських рудників. З наведеного опису стало зрозуміло, що йдеться про дуже цікаві та протяжні підземні порожнини. Через деякий час, а точніше, 16 вересня, четверо учасників експедиції спустилися з трапа літака в аеропорту Оренбурга. У десятиденний термін експедиція виявила, а також виконала топозйомку та опис окремих ділянок старих мідних копалень не тільки на Каргалах (в Оренбурзькій області), а й у Башкирії, відпрацювавши маршрут загальною протяжністю понад 400 км. Наступна експедиція, 1992 року, почалася розвідками на території Башкирії, де в районі села Айдаралі було виявлено велике поле покинутих мідних копалень.

1995 року експедиція під керівництвом Є. Кучми розпочала дослідження нового невідомого для нас раніше класу підземних об’єктів – печерних монастирів. Кучми приступила до дослідження нового, невідомого для нас раніше, класу підземних об’єктів – печерних монастирів. У басейні р. Оскіл четверо учасників експедиції виконали топозйомки й описи комплексів підземних монастирів.

До 1994-1995 років складається парадоксальна ситуація, коли загальна протяжність картованих пошуковцями підземних порожнин, за межами Одеської області, стає порівнянною з протяжністю знятих “Пошуком” ділянок у катакомбах Одеси. Ця ситуація змінилася тільки після проведення в 1995-1998 роках масштабних топозйомок району К-29.

1998 року відбулася перша спільна, російсько-українська експедиція з дослідження штучних печер на території Росії.  Цього ж року на Україні (Київ – Одеса) проводиться міжнародний симпозіум з вивчення штучних печер.

Змагання

Починаючи з 1994 року, в Одесі щорічно відбуваються відкриті змагання з топозйомки та орієнтування, що так само стало важливим фактором в обміні інформацією та в підготовці кадрів для майбутніх дослідницьких проєктів. Розвиток концепції змагань відбувався разом із розвитком дослідницьких робіт у різних регіонах. Як види змагань було обрано завдання, з якими часто зустрічалися в реальних умовах. У 1995 році в змаганнях беруть участь перші гості – команди Тернополя, Львова та Харкова. Такою подією завдячуємо з’їздам УСА, які дали поштовх до розвитку зв’язків між спелеологами. У 2000-му році оргкомітет запровадив схему “загальний залік”, що заохочувало “універсалів” і сприяло організованості учасників – спелеолог має вдосконалюватися в усьому (топозйомці, камералці, орієнтуванні). У 2003 році були виділені команди у “вищу лігу” (“ліга 4-х”), або “монстри”. Вони змагаються між собою за місяць до загальних змагань, а також готують їх. Щорічно в останні вихідні березня в каменоломнях Одеси збираються команди з різних міст України (Київ, Харків, Сімферополь, Тернопіль) і ближнього зарубіжжя (Молдова, Росія) загальною чисельністю від 100 до 150 осіб і змагаються в підземних здібностях. У 2016 році відбудуться ювілейні 25 підземні змагання, запрошуємо і чекаємо гостей!

У 1998 році розпочато зйомки в Нерубайських каменоломнях, а згодом і повномасштабне картування Нерубайсько-Усатівського лабіринту (за оцінкою фахівців, протяжність може сягати 900 км). Це вже більш точні картографічні роботи. На теодолітну трасу одного з основних ходів, прив’язану до поверхневих координат, наноситься план, складений рідинним компасом. Роботу ведуть за планшетами 270*40 см, у масштабі 1:1000. Першочергову роль відіграє повне заповнення планшета, прив’язаного до міських координат, тим самим вирішується завдання обійти все підземелля. За районами складається облікова картка, куди заносять усю додаткову знайдену інформацію (малюнки, геологію, історичні знахідки). До 2000 року на карту нанесено 102 км підземних ходів. Закартовано райони “Нерубайська Церква”, “Бассовет”, “Нерубайський Музей”, “Мореходовський лабіринт”, “6 шахта”, “Барського”, “Дерев’яні ворота”. Картування цих районів велося під керівництвом К. Проніна, який розробив цю схему.

У процесі цих робіт пошуковці стикаються з новою проблемою. Підходи до дальніх районів, що картуються, починають займати значну частину робочого часу. Зручними і практичними стають багатоденні виходи. Починаючи з 2003 року традиційними стали багатоденні різдвяні експедиції. У них стали брати участь колеги-спелеологи з інших міст. У результаті за такий вихід вдавалося зняти до 20 км невідомих раніше підземних ходів.

У 2003 році розпочато картування ділянки Нерубайських каменоломень під назвою “Махно” (ближнє і дальнє). Роботи були завершені в 2007

У 2008 році починаються роботи з комплексного вивчення каменоломень Холодної Балки. Цей великий лабіринт був часто задіяний у змаганнях. З 2008 по 2012 роки тут проводилися 4-х денні зимові експедиції спільно з Харківськими, Сімферопольськими, Санкт-Петербурзькими спелеологами. Ці експедиції для багатьох запам’ятаються хорошою організованістю робіт і побуту.

У 2007 році почалися дослідницькі роботи в шахтах Роздільнського району. Старий, практично занедбаний шахтарський край не залишився без уваги. На травневі свята туди вирушають невеликі експедиції, а з 2011 року проводять літні “топосемінари”, що навчають картування підземних порожнин.

У 2013 році було проведено першу 4-х денку в каменоломнях міжлимання. Там теж знаходиться великий масив старих занедбаних шахт. Ця каменоломня, з робочою назвою “Іллінка”, набула сумної популярності 1974 року через рятувальну операцію, що тривала протягом місяця і закінчилася безрезультатно. Роботи проводилися за напрямками: топозйомка, обробка “стоянок” і пошук реліквій, розвідка. У шахті безліч карстових тріщин, покритих кальцитовими кірками.

У таблиці 2 наведено перелік проведених багатоденних різдвяних експедицій.

 ТАБЛИЦЯ 2

рік	район	Населен. пункт	Керівник, участники
2003	«Гідромет – 6 шахта»	с. Нерубайське	Пронін К.К.
2004	«Мореходівський лабіринт»	с. Нерубайське	Пронін К.К.
2005	«Мореходівський лабиринт»	с. Нерубайське	Ощепков В. + спелеологи Севастополя
	«Балаган»	с. Усатово	Пронін К.К.
2006	«Балаган»	с. Усатово	Пронін К.К.+ спелеологи Харкова
2007	«Дальне Махно»	с. Нерубайське	І. Грек + спелеологи Харкова
	«Балаган»	с. Усатово	Пронін К.К.
2008	«К-22»	Одеса	Пронін К.К.
	«Вхід з вирви (воронки)»	с. Холодна Балка	І. Грек+ спелеологи Харкова.
2009	«Балаган»	с. Усатово	Пронін К.К.+ спелеологи Харкова
	«Вхід з вирви»	с.Холодна Балка	І. Грек
2010	«Саморуковський вихід»	с. Холодна Балка	Грек І. + спелеологи Харкова
	«Унітаз»	с. Холодна Балка	Грек І. + спелеологи Сімферополя
2011	«Унітаз»	с. Холодна Балка		Грек І. + спелеологи Харкова
2012	«Унітаз»	с.Холодна Балка		Грек І. + спелеологи Харкова
2013	«Иллінка»	с. Иллінка		Грек І. + Харків, Полтава, Миколаїв, Санкт-Петербург.
2014	«Иллінка»	с. Иллінка		Грек І. + спелеологи Харкова, Полтави.
2015	«Иллінка»	с. Иллінка		Грек І. + спелеологи Харкова, Полтави.

У 2010 році під керівництвом автора було продовжено картування “Мореходівського лабіринту”. Роботи були завершені Олександром Левченком у 2013 році. Здійснено “вилазки” в район “Абрикосового колодязя” – сильно забрудненого нечистотами району. Він з’єднує шахти 2-х сусідніх сіл. І в 2014 знову перебралися на “Балаган”, де вже до цього часу зроблено левову частину робіт. Роботи тут тривають.

З 2005 року, під керівництвом К. К. Проніна, бере початок “Морська програма”, проєкт, пов’язаний з обстеженням узбережжя Чорного та Азовського морів на предмет наявності природних підземних порожнин – гротів. У 2012-2015 роках проєкт стає міжнародним, обстежено морське узбережжя Румунії, Болгарії та частково Туреччини.

У 2005 році пошуковці (керівник І.О. Грек) починають дослідження в Каппадокії. На сьогоднішній день експедиції продовжують свою роботу (в рамках цього проєкту відбулося вже 10 експедицій). Так само було оглянуто аналогічні споруди в Грузії, Вірменії, Йорданії.    Хочеться відзначити так само експедиції Чувакіної Анжеліки (Ліки) в Карелію (2006), і на Кольський півострів (2007-2013).

Результат досліджень пошуковців величезний понад 100 наукових праць надрукованих у спеціалізованих виданнях.

Висновок

Ставши піонерами у вивченні штучних печер на території України та СНД, одесити й надалі сприяють координації та обміну досвідом між “підземниками” різних міст і країн. Ця діяльність, що триває впродовж останніх чотирьох десятиліть, вийшла далеко за межі одного клубу й “однієї печери” і стала важливим чинником розвитку спелеології штучних печер і консолідації спелестологічного руху на значних територіях.

Протягом усього цього часу сфера наших досліджень постійно розширювалася, як географічно, починаючи з найближчих околиць Одеси і практично до всіх регіонів України і країн ближнього зарубіжжя, так і типологічно: від старих гірничих виробок пиляльного каменю вапняку до підземних порожнин зовсім іншого і найрізноманітнішого призначення (культові, фортифікаційні, інженерні комунікації).

У процесі наших експедицій розв’язували не тільки найпростіші дослідницькі завдання щодо фіксації печер, їхнього опису та топознімання, а й складніші, пов’язані з аналізом історичних подій, що відбуваються в підземних порожнинах, а також із закономірностями утворення, хронологією та генезією підземних систем загалом.

Одночасно відбувався розвиток методів дослідження штучних печер.  Вражаючі результати, отримані під час вивчення найрізноманітніших об’єктів, підтверджують універсальність підходів, які ми використовуємо.

Протягом усього розглянутого нами періоду, дослідницьку діяльність “Пошуку” можна віднести до “неофіційної” науки. Наші експедиції практично ніколи не фінансувалися будь-якими офіційними або комерційними структурами, хоча на деяких етапах ми мали підтримку наших проектів як патріотичних заходів. Проте матеріали наших досліджень опубліковані та цитуються в науковій літературі, а самі наукові організації з великим інтересом взаємодіють з нашими фахівцями.

Незважаючи на те, що спелеологія штучних печер ще не здобула в Україні такого визнання, як наукова дисципліна, як спелеологія природних печер, розвиток цієї галузі знань відбувається стрімко і, здається, що така трансформація вже проглядається в не настільки віддаленій перспективі.

Стаття зібрана за матеріалами Володимира Головченка “Підземними стежками. Початок шляху”; Ігоря Грека “Експедиції клубу “Пошук”. Вчора, сьогодні, завтра” а також з особистих спостережень автора.