Спелеологія і спелестологія 2017

Пронін К.К.

У листопаді 2016 року, буровими свердловинами було знайдено соту за рахунком, міську одеську катакомбу. Ми довго чекали цього моменту, хотілося мати ювілейний район каменоломень.

Нагадаю, що каменоломням, розташованим у місті, присвоюється індекс «К» і порядковий номер [Пронін 1991]. Під «районом катакомб» заведено розуміти конкретну замкнуту підземну порожнину, обмежену якимись межами (кордонами). Тобто, це може бути окрема єдина каменоломня, наприклад, К-6, а може й цілий район з’єднаних (збитих) між собою каменоломень, що утворюють єдине шахтне поле, наприклад, К-21, що складається з 16-17 каменоломень. Виокремлення окремих каменоломень, часом є вельми складною справою, особливо коли відбувалося дорізання виробок та їхнє подальше кріплення [Пронін 2012]. Відповідно і протяжність районів катакомб різна, К-65 – 16 м, К-22 – 41,1 км (найбільший, поки що, в місті район). Що б доповнити картину районування та індексування, треба додати, що в деяких випадках у єдиних шахтних полях виділяються окремі райони, які мають свої індекси. Це відбувається тоді, коли назви традиційні, введені в обіг давно, і ламати традиції не хочеться.  Та й сполучення між такими районами зазвичай обмежені, вони поодинокі. Наприклад, у Кривобалківських катакомбах виділяють 3 райони. К-22 – «Рода», давно відомий район (назва дана пошуковцями (спелестологами), які ходили туди з 1966 року) [Пронін 2014].  У 1970 році з нього знайдено один єдиний, дуже небезпечний прохід в інший район, відомий ще з довоєнних років, але недоступний через засипаний вхід, званий місцевим населенням «Пройда». Йому присвоїли індекс К-75. На початку 1980-х років, пройшли збійку і з’єднали К-22 зі ще одним районом, що називався «Мирний» – К-66. З’єднання між ними одне – вертикальний шурф-збійка, глибиною 3,5 м. Так і значаться в кадастрі 3 райони, що утворюють єдиний лабіринт, і це, напевно, правильно, зроблено для зручності користування.

Але повернемося до ювілейних катакомб. Ювілей і ювілейне, загалом-то, для будь-якої людини представляє інтерес уже сам по собі. А тут 100-та катакомба. Дуже хотілося такого ювілею. Навіть за збереженими старими відомостями експедиції 1929 року, коли окремою катакомбою вважали кожну, що має окремий вхід, незалежно від того, чи з’єднувалися вони всередині, до списків було внесено 49 катакомб. А тут ми підійшли під сотню. Тому, коли в листопаді 2016 року на одному з будмайданчиків, в Аркадії на вул. Генуезькій, стався провал бурового інструменту відразу в 2-х свердловинах, з’явився шанс знайти нову каменоломню-катакомбу.

Чому шанс, а не впевненість? А тому, що поруч знаходилося два вже відомих, занесених до кадастру, райони катакомб, К-19 і К-34.  К-19 розташовувався метрів за 10 на північ від однієї зі свердловин, але його межі були в цьому місці добре відомі. Виробки в бік свердловин, що дали провали, не поширювалися. А ось К-34, розташований метрів за 150 на схід, був погано вивчений і межі його шахтного поля були невідомі [Пронін 2001]. Тому могло виявитися, що свердловини потрапили в його виробки. Це теж було цікаво, тому що дало б змогу потрапити в цей слабко вивчений, недоступний нині район. Але новий ювілейний район приваблював, психологічно, більше. Як зараз заведено говорити, це було «прикольніше».

В останніх числах грудня 2016 року було проведено відеозондування обох свердловин, яке показало, що розкрито каменоломні, які добре збереглися. На екрані монітора було видно виробки, бутові стінки.

У січні, по одній зі свердловин, почали проходку шурфу, для доступу у виробки.  Шурф являв собою свердловину великого діаметру, прохідну буровим верстатом за допомогою шнека. І ось перший сюрприз. Навіть коли забій перебував на глибині 19,2 метра, виробки розкрито не було, хоча покрівля їх, за даними бурової свердловини і телеметрії, перебувала на глибині 16,8 м. У свердловину спускалися, оглядали її й обстукували, але виробок не було, хоча проходка йшла по свердловині – лідеру.  Фірма, що здійснює проходку шурфу, погодивши із замовником, ухвалила рішення провести контрольне буріння 4-х свердловин у радіусі 2-х метрів від шурфу, для з’ясування причин такої справи. Для неспеціалістів в інженерній геології, бурінні та комерції, пояснюємо, що буріння свердловин – справа дорога, і що їх більше набурено, то буровим фірмам краще.  Пробурили одну свердловину і нікуди не потрапили. Тут довелося втрутитися і роз’яснити, що бурити треба з іншого боку і на відстані 50 см. Ця свердловина відразу потрапила в порожнечу. Шурф до вапняку був обсаджений сталевою трубою діаметром 720 мм, лебідкою, у парашутній системі, на глибину 17 метрів опустили шахтаря Вітю з відбійним молотком, і через нетривалий час, пройшовши 40 см монолітом, він розкрив виробку.

Маркшейдер В. Пронін, який спустився в шурф, проліз у збійку і констатував наявність нової катакомби, невідомої досі.  Ювілей здійснився!

А сталася така подія (непотрапляння у виробку) тому що розвідувальну свердловину було пробурено під кутом, а у виробку вона вийшла поруч зі стінкою виробки. Шурф теж трохи змістили, трохи скривили (у протилежний бік від викривлення свердловини) і в результаті – шукані 40-50 см були отримані. Маються на увазі, не навмисні дії, а як би сказати…

Але як би там не було, але новий район катакомб, 11 лютого, було розкрито. Його відразу ж обстежили. Це виявилася невелика локальна каменоломня протяжністю 429 м. Каменоломня підтримала своє реноме ювілейної. Виробки були чисті, високі, без жодного обвалення покрівлі. Середня висота виробок у світлі становила 2 м.

За гірничими написами з датами, написаними червоною вохрою на стінках, з’ясувалося, що розробка каменоломні велася з 1898 року по 1899 рік, всього 11 місяців. 

Унікальною знахідкою був збережений шахтний ствол. Він не був засипаний, як це зазвичай робилося, а перекритий зверху оригінальним кріпленням – кладкою з блоків вапняку, викладених у вигляді склепіння. Замкові камені тримали один одного, і ця конструкція проіснувала 118 років, незважаючи на те, що під час початку будівництва, по ній їздили КамАЗи. Викладене з каменю склепіння, розташоване на глибині 2,5 м від поверхні.  У стовбурі збереглися сліди технічного виконання будівництва склепіння – купа згнилих дощок. Мабуть, у верхній частині стовбура був зроблений дощатий поміст і тимчасове перекриття склепіння, теж дерев’яне. Стоячи на помості, робітники виклали склепіння, потім через отвір у його центрі, піднялися нагору і вставили замкові камені, які заклинили всю конструкцію. Верхня частина стовбура, над склепінням, була засипана землею. Дошки поступово згнили і впали на дно стовбура. Але перекриття стовбура було побудовано надійно і збереглося.

Це друга подібна конструкція перекриття стовбура відома в Одесі. Ще один такий перекритий ствол знаходиться в районі катакомб К-24, на Молдаванці.

Другим цікавим спостереженням у цій каменоломні, були збори таврованого скла від гасових ламп (крім скла були оцинковані бляшані ємності для ламп і латунні пальники до них). В одеських катакомбах здавна знаходили багато верхніх частин скла ламп із різноманітними клеймами, витравленими або намальованими на склі, іноді доволі гарними. Різних клейм були десятки, якщо не сотні. Їх періодично збирали, але потім втрачали або викидали. Тут, у цій каменоломні, теж були такі скельця. Ми їх зібрали, підрахували (благо, каменоломня була невелика і не ходжена), і отримали цікаві цифри.

Ми винесли на поверхню 15 стекол із різними клеймами. Кілька сильно розбитих стекол залишили, частину забули забрати. Якусь частину стекол ми не знайшли, вони були забутовані. Тобто виходить, що в такій невеликій каменоломні, за рік роботи було розбито від 30 до 50 стекол. Це хоч якийсь показник споживання ламп у каменоломнях.  Споживання скла було величезним.  Цікаво й те, що на цих 15 стеклах стоять клейма 7 різних виробників. Наймасовіше клеймо «Зубръ» – стоїть на 3-х скельцях

Крім скла у виробках було знайдено кисет, металевий гак для підйому вантажів (у стовбурі), інструмент на кшталт кочерги для вигрібання роздробленого вапняку з буртовочної щілини, шматки яскраво-бордової тканини та ще якісь дрібниці.

Цікавими знахідками були обкладинки від курильного паперу, добре збережені, барвисті. Раніше їх теж часто знаходили в дореволюційних каменоломнях, але ті часи минули і зараз це рідкість.

Тут знайшли 5 видів обкладинок. Мабуть, як зараз курці розрізняють сорти цигарок, так за старих часів розрізняли не тільки сорт тютюну, а й з якого паперу згорталися самокрутки. Серед етикеток «папір маїсова» з маркою “Париж”; папір «рисова № 75 І. Л. Конельського» з одеською маркою, та ще й із припискою “Етикетъ утвер. Депорт. Торгів”.  Ще одна обкладинка «Білий французький папір фабрики Конельського» і «Консульський французький папір Конельського». Обидві з одеськими марками. За цими знахідками видно, що курили одеські шахтарі.

Ось, мабуть, і все, по цій каменоломні. Можна ще додати, що поки виробку обстежували її першопрохідці, маркшейдер Вадим і начальник гірничої дільниці ТОВ «Прохідник» Олександр Язиков, я збігав до найближчого гастроному, добре, що справа відбувалася не в лісі, і приніс усе, що належить у таких випадках, і навіть купив чарки, які, сподіваюся, буде використано, коли знайдуть 200-ту катакомбу.

До речі, через 3 дні, буровою свердловиною, зовсім, в іншій частині міста, на Бугаївці, розкрили ще одну каменоломню, 101-шу. З цією було простіше.  Керівник фірми, що веде розвідку, зателефонував і запитав, чи можуть там бути катакомби, я відповів, що можуть, і через кілька годин надійшов дзвінок, що стався провал, і що робити далі.  Рекомендацію було дано, за два дні вони привезли обсадну трубу й обсадили шурф глибиною 8 м, пройдений на другий день, після провалу, у розвідувальній свердловині. Тож на третій день після огляду К-100, ми вже спускалися в К-101. Щоправда, без такої помпезності, як у соту катакомбу. 

Розкриті каменоломні виявилися зовсім іншими. Вони розроблялися в 1840-1850-х роках. Для Одеси, це дуже старі каменоломні.  Район виявився великим, що складається з 4-х збитих між собою каменоломень, загальною протяжністю 1397 м. Фактично виробок ще більше, але частина їх, розташована вздовж схилу балки, сильно завалена, у них багато засипаних, наскрізних провалів, що відрізають якісь ділянки. Але те, що було доступно, ми закартували. Зазвичай каменоломні такого віку мають протяжність десятки і перші сотні метрів. Тож, додаючи довжину печери, загальна протяжність лабіринту становить 1700 метрів.

101 катакомба, крім своєї давнини і розмірів, піднесла кілька хороших сюрпризів.  Виробками було розкрито безліч карстових порожнин, частиною, за своїми габаритами, прохідних, тобто печер. Подальше вивчення їх показало, що це єдина печера, протяжністю понад 300 метрів. Кінцеві розміри її ще не відомі, тому що роботи тривають, надто вже сильно в ній вузькі важкопрохідні лази.   Печера отримала назву – «Лавренківська», на честь відомого дослідника одеських катакомб і печер П.М. Лавренка.

Якщо печера не має вторинних покривів, то у виробках, у деяких місцях, на покрівлі виявлено сталактити, довжиною до 12 см. Сталактити мають червонувато-буре забарвлення з фіолетовими плямами. Мабуть і склад у них незвичайний. Вони складаються з кальциту з великою домішкою органіки – нафтопродуктів. Річ у тім, що на поверхні, над цим місцем, розташовувалися автопідприємства, і десятки років у землю йшов бензин, соляр, масло. Усе це, зазнавши хімічних змін, потрапило у виробки й утворило ці незвичайні натічні утворення. До речі, і на дні виробок, деякі камені забарвлені у фіолетовий колір.

Другим сюрпризом було те, що на початку 20 століття в стовбур однієї з каменоломень скинули безліч предметів озброєння, очевидно, під час очищення артилерійських складів, розташованих неподалік, які використовували англо-французькі інтервенти в 1918-1920-х роках. Сталося це, напевно, в середині 20-х років, коли склади починали використовуватися Червоною Армією.

У виробці, вимиті водою із засипки стовбура, знаходилося безліч гільз англійського, угорського, французького, німецького, японського і російського виробництва; багато різноманітних головних детонаторів від артилерійських снарядів, проржавілі та скорєжені гвинтівочні стовбури, пряжки, кокарда і т.д. Серед цього було безліч осколків посуду дореволюційного виробництва, з 2-головими орлами і клеймами виробників, наприклад «фабрики Кузнєцова», осколків, а іноді й цілих, аптекарських пляшечок, часто з написами на кшталт «Аптека Гаевскаго въ Одессе; Аптека М. Колпакчи въ Одессе» і так далі. На деяких уламках посуду були цікаві малюнки, зустрічалися іноземні клейма.

За минулий час, майже століття, збереглися тільки найстійкіші матеріали: порцеляна, фаянс, скло, кераміка, кольорові метали, масивні залізні предмети, які поступово вимили водою із засипання стовбура у виробки. Все інше сміття безслідно розпалося. Кілька шматків черепиці з 5-ти кінцевими зірками і радянська монета 1930-х років показують, що цей стовбур як звалище використовували і пізніше, у міру просідання ґрунту і його виносу у виробки.

Загалом, це типове археологічне місцезнаходження, тільки менше за віком. Але коли його ще раз знайдуть років через …, тоді це буде справжня археологія.

Дуже великий інтерес, звісно, представляли самі виробки, в яких чітко проглядалася методика видобутку блоків вапняку того часу, що відрізняється від класичної, одеської, яка застосовувалася з останньої третини 19 століття. Одна з каменоломень району К-101 була трохи молодшою за інші, мабуть 1860-х років. І в ній уже було видно еволюцію видобувних робіт, що чітко простежується за видом вибоїв і планом виробок.

Ось такі події відбувалися під час відкриття ювілейних катакомб і такі попередні результати їх вивчення.