Вісник Одеського історико-краєзнавчого музею №20, 2023 р.

Пронін К.К., Пронін В.К., Букаренко-Васильєва О.

Легендарні одеські катакомби багато десятиліть приваблювали дослідників. Один із найграндіозніших підземних лабіринтів, здебільшого, розташовується в передмістях Одеси, лише частково вироблення його заходять у район Кривої Балки. За нашими оцінками, протяжність ходів цього єдиного підземного лабіринту, так званого Нерубайсько-Усатівського масиву, може сягати 900 км. Своєю чергою, цей масив, складається з безлічі більш дрібних ділянок, наприклад, К-29, ЗК-7 (Мореходовський лабіринт), ЗК-22 (Нерубайська церква) та інших, кожна з яких варта окремої уваги й опису 1.

У цій статті йтиметься про райони ЗК-39 і ЗК-50. ЗК-39, район, що розташований поблизу давно вивчених “Пошуком” (спелеоекспедицію “Пошук” створено 1965 року для вивчення одеських катакомб, і вона продовжує працювати і дотепер) виробок “Нерубайської церкви” (1998-2007 р.).

У 2020-21 роках проводилися комплексні роботи у двох маловідомих районах Нерубайських катакомб. Тут треба відразу уточнити, що маються на увазі підземні каменоломні для видобутку пиляльного вапняку. Районом катакомб заведено називати локальну каменоломню або групу сполучених між собою каменоломень, як у даному випадку; або відокремлену частину якогось великого масиву катакомб-каменоломень. Для конкретизації районів їм присвоюють регіональні індекси, що показують місцезнаходження каменоломні та її порядковий номер, наприклад ЗК-39 – каменоломня (район) № 39 у західному секторі.

Про них знали давно: про район ЗК-50 – “Лаптія 2” (це якась місцева назва) з 1975 року; про “Солому” (ЗК-39) з 1996-97 років (походження назви не з’ясовано). Але до серйозного вивчення їх справа не доходила, і тільки останніми роками їх було детально обстежено, складено схеми, загалом проведено весь комплекс робіт, які наша група зазвичай виконує в катакомбах, – фотозйомка, геологічні спостереження, історичні польові роботи – опис та фіксація епіграфіки, пошук матеріальних знахідок, обробка “стоянок”, найпростіші мікрокліматичні спостереження і т. ін.

Не сказати, що б результати були якимись сенсаційними, але інтерес вони представляють.

Обидва ці райони катакомб локальні, не мають з’єднання з основним, величезним єдиним лабіринтом нерубайських катакомб. Напевно, це основна причина, чому цими катакомбами не займалися. Але можливо, що це і добре, бо вони не були так потоптані, не все в них було порушено.

Район ЗК-39 – “Солома” розташований під центральною частиною села, в районі церкви, збудованої 1816 року. Зверху там усе забудовано будинками. Район розташований на “мисі” між балками, що зливаються, основною Нерубайською балкою, орієнтованою на південь-південь, та її правим відвертцем. Схили цих балок слугують природними межами поширення виробок. Від основного масиву шахт він відокремлений серією завалів, що проглядаються, і капітальних забутовок, і це свідчить про те, що, можливо, колись цей район був єдиною частиною єдиного величезного 900-кілометрового лабіринту.

Нині (2022 рік) існує 12 входів у ці катакомби, 6 з яких закриті дверима і розташовані на приватній території, а 6 являють собою провали на поверхню, через які можна потрапити до каменоломень. Один із входів є невеликим нахилом, викладеним блоками вапняку, хоча, можливо, це льох, влаштований у каменоломні. Раніше їх було ще більше.

Перша інформація про цей район катакомб надійшла від А. Саморукова. До цього ніхто в спелеоекспедиції “Пошуку” про цей район не згадував. Але, можливо, його знали, оскільки під землею 2008 року було знайдено напис на стіні, датований 3.01.67 р., з прізвищами Бєліков і Кужель. Геннадій Бєліков був у ті роки командиром розвідувального загону в “Пошуку”, а Г.І. Кужель, старий шахтар і житель с. Нерубайське, допомагав і допомагав. Нерубайське, допомагав і консультував “Пошук”. Можливо, він водив Бєлікова в ці катакомби, але інформації про це в “Пошуку” не збереглося.

За спогадами А. Саморукова, вхід у виробки показав місцевий житель, у якого він перебував у погребі. Розібравши замурування, потрапили у виробки. Зовсім поруч знайшли неглибокий, наскрізний водяний колодязь, і надалі потрапляли у виробки через нього. Якраз у той час, туди пройшли шурф із СТО.  Саморуков був на виході і побачив, як спускають униз розібрані машини, і почув, як люди, які спустилися, ведуть кримінальні розмови. Він сказав своїм людям, що б туди не ходили і сам перестав ходити. Тобто це, мабуть, було підпільне розбирання крадених машин. У 1997 р. у каменоломнях було проведено першу топозйомку (Піщурніков О.), було знято кілька центральних виробок. Матеріали зйомки не збереглися, а може вони й не оброблялися, але під землею збереглися знімальні точки в трикутних рамках.  

У липні-серпні 2008 року в цьому районі, виконуючи комерційне замовлення, працювали К. Пронін і В. Ощепков.  Тоді в липні, вночі, стався великий катастрофічний провал під складським приміщенням. Провалилася підлога складу, на великій площі. Було знищено багато товару, зокрема посуду. Нас запросили розібратися з причинами і дати рекомендації, що робити. 

Заходили ми через вхід влаштований у підвалі будівлі.  Виконавши замовлення, ми обстежили і закартували частину виробок району, розташованих під ділянкою по вул. Енгельса № 16, знайшли кілька виходів на поверхню. Тоді ми зрозуміли, що це район “Солома” (так його називав А. Саморуков). У виробках було безліч деталей і номерів від машин, але люди, там, уже давно не бували. 

Ці матеріали збереглися і використовувалися під час робіт з повного картування району, що проводилося в травні та влітку 2021 року командою одеських дослідників катакомб – “КОДК” (утворена 2018 року на основі спелеоекспедиції “Пошук”) 2. Район був обстежений і весь картований. У роботах брали участь: Владов В., Пронін В., Васильєва А., Васильєва В., Ніколаєв Ф., Баранецький М. Обидва рази зйомки проводилися компасом. Владовим В. складено зведений план у масштабі 1:500.

Район ЗК-39 складається з декількох каменоломень, мінімум із 7, які періодично дорізалися невеликими ділянками. У каменоломні існувало 5 входів-штолень. Це була звичайна практика в приміських селах, де видобуток ішов зі схилів балок, що прорізали пласт пиляльного вапняку. Штольні широкі, високі, ухил всередину невеликий. Камінь вивозили на возах, кіньми. Система відпрацювання “кільцями”, тупикових виробок мало. Це характерно для привходових районів. Виробки здебільшого високі, близько 2 м, шириною до 4 м. Деякі виробки досягають 3 м висоти. У виробках багато буту, камінь був тріщинуватий, невисокої якості. Гірничотехнічний стан здебільшого задовільний. Ділянок з обваленнями покрівлі небагато. Здебільшого це обвалення плоских брил – “коржів”, рідше завали по шаруватому вапняку і жерстві. Іноді в обваленнях лежать великі брили розмірами 2 Х 1,5 Х 1,5 м. Через сильну підробленість (густоту мережі виробок), незважаючи на невелику глибину закладення виробок (виробки закладено приблизно на глибині 5-7 м від поверхні (покрівля), багато ціликів деформовано, розчавлено. У виробках видно багато провалів різного часу. Деякі з них засипані сучасним сміттям з великою кількістю яскравого пластику. У виробках багато кріпильних бутових стінок, мабуть кріплень під житловими будинками. Зустрічаються кріплення з блоків вапняку на цементному розчині, і навіть із червоної цегли на розчині. Каменоломні, що складають район, істотно відрізняються одна від одної.  Особливо виділяються виробки 1930-40 років, у центральній частині району. Тут більші цілики, пряміші рівні стіни і проглядається якась система в розробці. Старіші каменоломні, що розроблялися до 1917 року, мають цілики (масиви породи, в даному випадку пиляльного вапняку, розташовані між виробками, які мають найрізноманітніші розміри і форму, в плані) набагато менших розмірів, і більш нерівні стіни. У старих виробках багато зовсім маленьких ціликів-колон. Багато дрібних ціликів розчавлено. Особливо багато їх у центральній частині району, на північ від і на захід від пр.31. Саме на цій ділянці і стався катастрофічний обвал складу в 2008 році (пр.40).

У південно-східній частині району, знаходиться каменоломня, яка сильно відрізняється від інших. Вхід у неї – нахил або льох. У ній 3 колодязі (2 з них можливо шурфи). Усе разом, це більше схоже на якесь виробниче приміщення (виноробне?) або складське приміщення.

На контурі виробок залишилося багато не картованих виробок. У північній частині району, на контурі, знаходиться безліч суцільних завалів або невеликих небезпечних лазів у завалах. Але оскільки там по обидва боки розташовані схили балок, виробки можуть поширюватися там метрів на 5-15, не більше. У південній частині є вузька збійка (збійка – випадкове або навмисне з’єднання видобувних виробок, зазвичай має менший переріз, ніж основні виробки), закидана бутом (єдине перспективне місце), суцільні завали і провали. Можливо там раніше існували з’єднання з районом ЗК-22, до крайніх виробок якого зовсім близько, десяток – півтора метрів. У південно-західній частині району, за бутовками, безсумнівно, теж знаходяться невеликі ділянки виробок.

Протяжність обстеженої частини виробок 4650 м, площа дна 15820 м2, обсяг 34200 м3.

Виробки перетинають 6 наскрізних водяних колодязів, різного діаметру. Видно, що один із колодязів проходили по свердловині, попередньо пройденій знизу з виробки. На стінці збереглися характерні зарубки від упору дошки, якою тиснули бур. Деякі колодязі в нижній частині засипані. На дні тих, що збереглися, на глибині 3 метрів від підошви виробок стоїть вода.

 Один із колодязів використовується і зараз.  Крім наскрізних колодязів, знайдено один підземний колодязь, теж із водою, закритий зверху кам’яною плитою. У виробки виведено кілька каналізаційних свердловин.

Виробки закладені в понтичному пильному вапняку звичайного типу. Товщина пласта його не менше 3,5 м. У загальній масі, вапняк жовтого кольору. Під час детальнішого розгляду видно, що він має смугасте забарвлення за шаруватістю, різних відтінків бурувато-жовтого кольору. Вапняк тріщинуватий, оскільки каменоломні закладені між двома балками, тому у виробках багато буту. У шарі пильного вапняку часті тріщини шириною 0,5-2 см. Їх добре видно в покрівлі, оскільки ними проростає коріння дерев. Зустрічаються і ширші тріщини, шириною до 10-15 см, заповнені шаруватим, різних відтінків бурого кольору суглинком з крихтою вапняку. Шаруватість горизонтальна, шари різної товщини. У верхній частині пласта пильного вапняку, зазвичай у відшаруваннях по покрівлі виробок, часто видно тонкі прошарки сіро-зеленої глини.

Найстарішою знайденою датою є датований гірничий напис 1887 року, зроблений червоною охрою. Більша частина виробок, безсумнівно, розроблялася до 1917 року і потім, мабуть, періодично, невеликими ділянками, допрацьовувалася. Район складається з 7 каменоломень, що розроблялися в різний час. Мабуть, перші, невеликі каменоломні цього району з’явилися в середині 19 століття, у всякому разі, у другій половині 19 століття вони вже були.  Це район церкви, побудованої 1816 року, тобто найстаріша частина Нерубайського. Оскільки на північний схід від цього місця, за балкою, каменоломні існували вже в середині 1840-х років (Нордман), а на південь від нього (ЗК-22), у виробках знайдено дату 1836 рік, то деякі вироблення району ЗК-39 можуть датуватися 1830-1820 роками і раніше. Але в той же час, тут навколо церкви, видобуток міг бути заборонений, і тоді виробки тут набагато молодші, 1870-80-х років. Остання каменоломня, шахта № 9, працювала тут 1940 року (у виробках знайдено старі номери маркшейдерських точок у прямокутних рамках та інші гірничі написи), а дрібні персональні дорізання могли відбуватися і в 1950-х роках.

Виробки шахти № 9 трохи заходять на територію храмового комплексу, розташованого на поверхні. За часів побудови храму, видобуток каменю вже здійснювався в Нерубайському і навколишніх селах, але місцеві шахтарі залишали цілики під церквами. У роки передвоєнні, коли були гоніння на релігію, багато храмів руйнували, релігійних законів перестали дотримуватися, і відгомони цього ми і спостерігаємо, навіть на тлі підземного видобутку каменю, у вигляді підходящих на територію храму виробок.

Реальних знахідок часу відпрацювання шахт, зроблено не було, за винятком невеликої кількості скла з клеймами і кілька розбитих штофів зеленого скла. На дні одного з них видно дату “1886”. Хоча ці предмети могли потрапити під землю в будь-який час, під час доопрацювання шахти або виносу буту в різні часи.

У виробках знайдено досить багато примітивних малюнків і написів з “Ъ” зроблених деревним вугіллям. Зустрічаються гірничі написи, наприклад із підрахунками каменю. Найстарішим датованим написом є гірничий напис, зроблений червоною вохрою, “№ 1 7/IV-87р” і стрілка. Нижче неї напис вугіллям “1930 Х/4”. Цікавий малюнок поїзда з архаїчним паровозом (чи це паровий трамвай?). Знайдено і класичний патріотичний напис “Боже Царя храни”.

У каменоломні, що розроблялася за довоєнних часів, у 1940 році, зберігся цікавий напис: “Начальнику шахти № 9 Об. гірника Заявлено 2.I.40 р. Прошу переведення на іншу шахту на увазі того, що шахта закривається. Прошу переведення. Просив” і підпис. Поруч “Продненко” – мабуть начальник. Напис воєнного часу знайдено всього один “11/IX 41р. Ваня, Шура, Гена”.

Знайдено тут і багато написів місцевої молоді, зокрема лайливих написів на М. Рибака, місцевого хлопця, бандюгана і любителя катакомб. В одному місці є подряпаний напис “Міша Рибак 2001” – родич того Миколи Рибака, який ходив слідами свого предка, або сам Микола його водив місцями своєї молодості (?).

В історичному плані, цей район каменоломень використовували як укриття в усі “смутні часи”. У ньому було знайдено дві стоянки, що відносяться до часів Громадянської війни. “Стоянкою” в одеських катакомбах прийнято називати ділянку виробки, яку люди використовували для житла або іншої діяльності. Перша стоянка розташована на південно-західному контурі (I). Стоянка складається з двох житлових приміщень – кімнат, з двома виходами, один з яких відгороджений від інших виробок бутовою стінкою. Ця стіна не дає можливості циркуляції холодного повітря і створює видимий затишок у невеликій кімнаті. У першій кімнаті (побутове приміщення) знайдено доволі велику кількість битих дореволюційних пляшок і кістки худоби (смітник). Друге приміщення – житлова кімната. У ній видно напівзасипану, складену з буту, лежанку на 2-3 людини і невеликий напівзруйнований кам’яний стіл. Під час розчищення підлоги від буту, у другій житловій кімнаті, було знайдено стріляні гільзи різних країн і систем зброї: Маузер (1914р. випуску Німеччина) – 1шт, Арісака (1916р. Японія) – 2 шт, Мосіна (1915-17рр. Росія) – 3 шт, Лібель (1916р. Франція) – 1 шт, кулі – 3 шт. 1/3 Так само в кімнаті, біля столу, було знайдено 2 розбиті дореволюційні пляшки, шматки мідного дроту, розчавлена, невелика металева коробка, шматочки згнилої деревини. У цій кімнаті, на стіні написана дата 1917р. Дата написана деревним вугіллям, хоча більше схоже, що напис зроблено А. Саморуковим під час опрацювання цієї стоянки в 1997 р., щоб виділити її від стоянок 1941-44 років (на столі лежала знайдена ним російська гільза, випуску 1917 р.).

На підході до стоянки (I) було знайдено свердловину-шурф, пройдену знизу-вгору. Свердловина має овальний перетин. Дно під нею засипане побутовим дореволюційним сміттям (скельця від гасових ламп із клеймами, дріт, дві розбиті пляшки, кістки риби і птаха, шкаралупа від яєць, дві медичні пляшечки і т.д.).

Написів і дат, що стосуються перебування людей тут у цей час (громадянська війна) не знайдено.

Друга стоянка (II), розташована в східній частині виробок, біля завалених входів, що тяжіють до Нерубайської церкви. Підлога стоянки засипана згнилою соломою. У житловій кімнаті було знайдено биті дореволюційні пляшки і бульбашки, металеві деталі, побутове сміття. Нічого, що було б пов’язано з військовою справою, на ній не знайдено. Хоча на підході до неї було знайдено револьверну гільзу СЕЛЛО БЕЛЛОУ (м. Рига) 320-го калібру, виробництва до 1917 р. 2/3

Сказати точно, хто переховувався на цих двох стоянках, не можна. Але судячи з військових знахідок, великої кількості харчових відходів і віддаленого від входу розташування першого приміщення (I), на ній були люди, які чинили збройний опір існуючій владі. Якої політичної орієнтації вони були, не встановлено.  Другу стоянку (II) розташовано практично на вході, вона не захована, зі входів її висвітлювали денним світлом, це дає припущення, що її використовувало місцеве мирне населення як тимчасове укриття в разі несприятливих подій у районі Нерубайської церкви.  Стоянки періоду 1941-1944 років розташовані в центральній частині району (III), його західній (IV) і північній (V) прибудинкових частинах. При цьому в центральній частині житлові приміщення розташовувалися практично на прямій видимості від виходу (денного світла), у виробках, що розроблялися в 1940 році. Ці стоянки ніяк не обладнані (перегородки, кам’яні лежанки, столи, лавки відсутні). Складається відчуття, що під землею короткочасно перебували військовослужбовці, які ховалися від бомбардувань і артобстрілів у прифронтовій зоні. У центральній кімнаті, в кутку, у вирубаній біля збійки наскрізній ніші, вони намагалися навіть палити багаття. Ця своєрідна знахідка показує, що в цьому місці перебували люди абсолютно не пов’язані, які не бували в каменоломнях. По ходах, де перебували люди, розкидана згнила армійська амуніція, гвинтівкові підсумки, ремені, залишки від протигазів, гільзи і патрони довоєнного випуску, до гвинтівки системи Мосіна, металеві частини, три столові ложки, довоєнні монети, обривки газет, обривки брезентових сумок, невелике чоловіче портмоне, хімічні олівці, металеві коробки, биті й цілі довоєнні пляшки, залишки від гасових ламп та інше побутове сміття. Сліди перебування людей чітко простежуються на прямій ділянці виробки, до засипаного виходу. У глибині виробок, не далеко від житлових приміщень, був тир, на стіні грубо намальовані кола. Стінка в цьому місці побита кулями. Хтось розстріляв у стінку забою 5 обойм. На вході в глухий кут, під камінням і просто на дні валялися сталеві гільзи гвинтівок і порожні обойми, виготовлені в 1938-1940 роках. Дат, часу перебування людей у цих місцях, не виявлено.

На північно-західному контурі району, у сильно перебутованій стінками ділянці виробок, видно 3 невеликі, окремо розташовані одна від одної житлові кімнати. У цих кімнатах (стоянках) виявлено велику кількість всілякого побутового сміття (кістки, консервні банки, склянки, маленькі медичні пляшечки, 4 розбиті пляшки виробництва 1940 р., довоєнні монети, сталеві, столова ложка і виделка, шматочки шкіряних ремінців, пряжка від чоловічого пояса). У 1997 р. цими кімнатами займався А. Саморуков, свої знахідки він виклав на кам’яних столах: близько 15 сталевих гільз і патронів,

уламок ложки, металевих деталей, розбитий протигаз і велика кількість інших різноманітних побутових і військових предметів.

За розташуванням і обладнанням підходів до цих стоянок, вони схожі на дезертирські. Усі кімнати цього “комплексу стоянок” обладнані різноманітними вузькими лазами і проходами, розташованими в нижній частині стін. Проходи виробок перекриті зверху плитами.  Один із лазів був навіть укріплений по покрівлі товстими металевими прутами. Усі ці захисні споруди явно зроблені для того, щоб захистити тих, хто там переховувався, від сторонніх очей і відвідувань небажаних осіб (працівників НКВС, винищувальних батальйонів тощо). Загалом, тут, орієнтовно, перебувало до 6 осіб.

У дальній північно-західній частині (пр. 13-15) розташовано кілька акуратно викладених стінок-перегородок, з лазами в них. Стоянки (явні) за перегородками, в більшості не фіксуються. На думку В. Проніна, це якісь кріпильні елементи виробок, або відсічні. Тобто відгороджувалися якісь ділянки виробок, але в які треба було потім потрапляти.

На північному контурі, біля засипаного штольневого входу, було знайдено дві житлові кімнати, що використовувалися мирним населенням. У них знайдено предмети суто мирного характеру: жіночу каблучку, олов’яний солдатик, лінзу від підзорної труби, металевий наперсток для шиття, китайську монету, 12 довоєнних монет, хімічний олівець, скло від гасової лампи, обривки газети, суцільний скляний циліндр. В іншій кімнаті лежала штикова лопата і сталевий дріт. Далі по ходу видно сліди робіт наших попередників (відбитки монет у викопаних ямках). У найбільшій кімнаті, на стіні видно малюнки чоловіка і жінки. Судячи з характеру, це малюнки періоду видобутку каменю.

За спогадами, А. Саморуков знайшов у цьому районі короб для стрічки на 50 патронів до німецького кулемета МГ (зразка 1940 року). У 2008 році в цій виробці знайшли квадратний металевий короб для перенесення кулеметної стрічки до кулемета Максим. Тоді ж було знайдено кілька деталей і масок від протигазів часів війни. У східній частині виробок, недалеко від засипаного входу, знайдено невелику загорожу з буту, для дрібної живності, які часто трапляються в катакомбах на стоянках місцевих жителів 1941-1944 рр. Однак слідів перебування людей у цих місцях не видно. Судячи з усього, просто ховали дрібну худобу або птицю в роки війни.

Під час проведення пошуково-історичних робіт, у виробках, на дні, в багатьох місцях траплялися монети 1950-80-х років. Ще одна цікава знахідка цих часів – розбитий кишеньковий годинник.  Судячи з усього, це сліди відвідування цього району шукачами пригод.

Однією з відмінних рис цього району можна назвати сліди “лихих 90-х”, так би мовити – романтична підземна кримінальна Одеса.  Ці часи теж залишили свій історичний слід у виробках “Соломи”.

У шахті є шурф (квадратний колодязь 2Х2 м, висотою 6 м.). Колись (наприкінці 90х р) він виходив у приміщення на територію СТО, де розбирали на запчастини викрадені іномарки. Через цей обладнаний підйомником шурф, заповзятливі хлопці, ховали авто запчастини і навіть напіврозібрані машини під землею в катакомбах, благо місця тут багато. Але цей “бізнес” припинила міліція, про що свідчив телевізійний репортаж на місцевому телебаченні про викриття банди викрадачів. Зараз тут більше не розбирають крадені авто і не зберігають запчастини. Під землею залишилося лише непотрібне автосміття у вигляді битого автоскла, обшивки салонів, всіляких пластмасових деталей кузова, гумових прокладок та інших запчастин.

Другий район ЗК-50 – “Лаптія-2” (це якась місцева назва), розташований під північною частиною Нерубайського, на північному схилі балки Махна, на схід від дороги в с. Велика Балка. Цей невеликий район каменоломень розташований під ділянкою розмірами 80 на 80 м на схід від району ЗК-4 (“Лаптія”), протяжність виробок району 590 м, площа 2360 м2, обсяг 4720 м3.

Коли і ким був знайдений район ЗК-50, невідомо. Оскільки в щоденнику К. Проніна немає опису знаходження цього району, отже, в його відкритті він не брав участі 1/4.  Але на плані поверхні району Махна, зробленому в середині 1970-х років, вхід у цей район показано. Судячи з написів на звороті, все малювалося і писалося одночасно, хоча індекс, помаранчевим кольором, міг бути приписаний пізніше. Але вже під час складання картосхеми входів, було відомо, що це невеликий, тупиковий район. Можливо його знайшла якась розвідгрупа “Пошуку” надіслана Проніним. 

Влітку 2021 року А. Саморуков показав вхід Владову В., а в листопаді 2021 року в цей район було зроблено 2 робочі виходи командою “КОІК”. Район був обстежений і картований. Брали участь: Пронін К., Пронін В., Владов В., Ашкалуненко Л., Васильєва В.

Нині зберігся один вхід – штольня. Гирло її, мабуть, у 1970-х, було замуроване, як зараз у решти 3-х штолень, але потім замурування пробили, і зараз є великий лаз заввишки приблизно 0,8 м і завширшки понад метр. Спочатку вхід був високим і широким, вільно в’їжджав віз із конем.  

Район ЗК-50 складається з декількох каменоломень, мінімум з 2-х, які періодично дорізалися невеликими ділянками. У каменоломні існувало 5 входів-штолень, розташованих поруч один з одним протягом 56 м. Як уже писалося, так зазвичай і робилося, там де видобуток йшов зі схилів балок, що прорізали пласт пиляльного вапняку. Штольні широкі, високі, ухил всередину невеликий. Камінь вивозили на возах, кіньми. Система відпрацювання “кільцями”, тупикових виробок мало. Це характерно для привходових районів. Виробки здебільшого високі, близько 2 м, шириною до 4 м. У виробках багато буту, камінь був тріщинуватий, невисокої якості. Гірничотехнічний стан в основному задовільний. Ділянок з обваленнями покрівлі небагато. Переважно це обвалення плоских брил – “коржів”. Великі завали по жерстві (шаруватому вапняку) зустрінуті тільки в 2 місцях). Колись існував вхід через провальну воронку. виробки сухі, води немає.  

Старих знімальних точок у виробках не знайдено. Першу зйомку робив у жовтні 1997 року “Пошуком”, але матеріали, мабуть, не опрацювали. Про це зберігся напис на стінці і спогади А. Саморукова. Вдруге виробки картувалися в листопаді 2021 року Владовим В., Проніними К. і В. Зйомку проводили компасом. Складено план масштабу 1:500. Кілька закиданих бутом або завалених виробок усередині кілець не картували. На східному контурі розташовано 3 не пройдених ходи. Два південних, мабуть, ведуть до ще однієї (5-ї) штольні, північний, а можливо, виводить в іншу ділянку каменоломні.

Виробки закладені в пласті понтичного пиляльного вапняку потужністю не менше 4 м.   Вапняк тріщинуватий, оскільки багато буту. Виробками розкрито кілька великих тріщин шириною до 10 см і з карстовими розширеннями до 20-25 см. Тріщини вертикальні, слабо похилі, з нерівними краями.  Деякі заповнені червонувато-бурим суглинком. 

Жодної дати часів розроблення виробок, не знайдено. Єдиний справжній напис, зроблений вохрою, був знайдений в районі пр.7 – “ЗАЛОЖ!” Судячи зі знахідок, каменоломня почала розроблятися до 1917 року, а потім, мабуть, періодично, невеликими ділянками, допрацьовувалася. Тож початок відпрацювання це кінець 19 століття, початок 20. Мабуть, це була громадська каменоломня, і штейгерського контролю тут не було, хоча можливо, що це стара каменоломня, що розроблялася до того, як було введено гірничий нагляд (до 1883 року). На східних стоянках є кілька малюнків (Новорічна ялинка, обличчя чоловіка в профіль) і нерозбірливі написи.

Під час історико-пошукової обробки району, візуально і за допомогою металошукача, було виявлено 6 житлових приміщень – стоянок. 5 з них є поодинокими “кімнатами”, одна – групою приміщень, на півдні виробок, біля самого входу в них. Ця стоянка двошарова, можна навіть сказати тришарова. Під час розчищення підлоги, у найнижчому шарі, було знайдено биті дореволюційні пляшки, згнилу деревину, залишки соломи, у у другому шарі (молодшому), було виявлено медичні бульбашки 1930-х років, шматочки іржавого металу, уламок гільзи до гвинтівки Мосіна і кулю, що лежала окремо. Третій шар, верхній, представлений побутовим сміттям від відвідування і перебування в цьому приміщенні місцевої молоді. На жаль, усі стінки цієї кімнати пописані сучасними написами, і виявити більш ранні написи не вдалося. На вході в цю ж стоянку, під стінкою, знайдено розбитий будильник, але він більше схожий на виріб повоєнного періоду, який було занесено в більш пізній час. За 20 м від виходу, по прямій, на дні, було знайдено 5 стріляних гільз від гвинтівки Мосіна до російської гвинтівки Мосіна. 4 гільзи Санкт-Петербурзького патронного заводу випуску 1917 року, одна гільза англійського виробництва “Каинокъ”, теж 1917 року 1/3. Схоже, що хтось стріляв із глибини виробки на вихід із шахти, або, якщо врахувати, що в той час штольня не була замурованою, то з неї чудово проглядався протилежний схил балки, і стріляли туди.  2/5 Той, хто стріляв, добре знав, що постріл із глибини не буде чути на поверхні, оскільки вапняк досить сильно глушить звук (начебто вбирає його).

До цього ж часу відносяться і дві інші знахідки: на центральному ході, на дні, було знайдено старий латунний ґудзик у формі “грибка” (штампований опуклий верх, плоска нижня частина, з написом на внутрішньому боці Санкт-Петербург, дротове вушко). Другою знахідкою була обойма патронів (5шт.) до гвинтівки Мосіна (1917 р. Санкт-Петербурзький патронний завод), знайдена в нижній частині бутової смуги. Патрони ідентичні зі стріляними гільзами, на вході у вироблення. Напевно, їхній власник – одна й та сама людина.    

Після огляду решти 5 стоянок, стало зрозуміло, що вони періоду оборони Одеси 1941р. На них було знайдено побутове сміття і биті пляшки 30-х років, скло від гасової лампи довоєнного періоду, згнилий одяг (жіноча блузка з маленькими ґудзиками). У східній частині виробок, у комплексі житлових кімнат (стоянок), було знайдено 2 гільзи від пістолета ТТ і гільзу від револьвера Наган. Тут же було знайдено патрон від малокаліберної гвинтівки з латунною гільзою. На підході до цього комплексу було знайдено срібну монету 15 коп. 1923 року. Ще одна монета 20 коп. 1933 р. була знайдена в одній із західних кімнат, недалеко від жіночої блузки.

На головному відкочувальному ході, що веде до входу, в ніші-запилі знайшли велику кількість гнилого взуття, здебільшого армійські чоботи і черевики, і 3 пари різноманітних туфель. були тут ще якісь металеві предмети. Дуже схоже на “злодійські справи”, сховали вкрадене (імовірно перші роки після визволення Одеси в 1944 році, або періоду війни, хоча все це могло належати і просто шевцю, який переховувався від артобстрілів під землею. Усе це тільки наші здогадки, виходячи з досвіду минулих робіт і знахідок в інших районах, де вони були побічно підтверджені.

А Саморуков, який працював тут до нас, перерахував знахідки, зроблені в цьому районі катакомб. Його інформація викликає в нас сумніви, але ми її наведемо.  Біля входу було знайдено револьвер “Наган” із патронами в барабані, що лежав на камені в бутовці. Він повністю проржавів з низу і став плоским, ніби зрізаним. Поруч було з десяток патронів. Гвинтівка системи “Манліхера” (2 модель) без затвора або зі зламаним затвором. Австрійська монета 1895 року 20 крейцерів, з нержавійки (або нікелю), замок від капсульної рушниці. Патрон від 3-х лінійної гвинтівки, 1910 року, з російською бронебійною кулею 1-ї світової війни (?), гільза луджена (біла). Хоча остання знахідка під особливим сумнівом. Або патрон було випущено в 1916 р., або куля була не бронебійна, оскільки випуск перших російських бронебійних куль почався в 1916 році. Хоча є ще варіант, що патрон був розряджений і куля просто вставлена в гільзу.

Як уже писалося вище, в обох районах ми зіткнулися з великою кількістю простінків, що відгороджують “кімнати”, з невеликими лазами в них, розташованими на дні, Зазвичай вважали, що ці споруди слугують для приховування розташованих за ними житлових кімнат – “стоянок”. Хоча в обох описуваних районах знайдено такі ж конструкції, що не мають за собою житлових кімнат-“стоянок”, наприклад, 3 стінки, що перегороджують центральний відкочувальний хід на північному заході району “Солома”. Звичайно ж не далеко від цих конструкцій розташовуються невеликі стоянки дезертирів, як ми припускаємо, і підходи до них з основного входу ускладнені через ці своєрідні барикади. Хоча з протилежного боку від стоянок видно так само старі входи, через які легко дістатися до житлових приміщень. Такі ж умови ми спостерігаємо і в районі “Лаптія 2”.

На нашу думку, ці споруди відносяться до часів відпрацювання шахти або перші роки після її закриття, але їх використовували люди, які переховувалися під землею, через вдале розташування і конструкцію. Так само очевидно, що в більшості випадків, люди, які переховувалися, були з колишніх шахтарів і легко могли вибудувати перестінок із лазом у потрібному їм місці, бо вони цим займалися в мирний час на шахтах.  

Після завершення історичних робіт у районі “Солома”, нам стало зрозуміло, чому на багатьох стоянках воєнного часу є своєрідні стінки з лазами. Як уже писалося вище, подібних споруд у районах “Соломи” і “Лаптія 2” доволі багато, і вони відгороджують проходи каменоломень і створюють своєрідні камери з лазами. Є обґрунтовані припущення, що шахтарі для своїх цілей (контролю видобутку або своєрідного кріплення склепіння виробки?) залишали подібні камери. Зрозуміло й те, що партизанські та дезертирські стоянки, обладнані подібними лазами-барикадами, робили за технологією шахтарів-каменевидобувачів. Здебільшого всі ці люди, які сиділи і ховалися під землею, були місцевими колишніми шахтарями або тісно пов’язаними з шахтною справою.

Такі результати польових робіт та їхнього опрацювання в цих районах катакомб. Це всього лише два, та ще й найменших райони з 13 відомих у Нерубайських катакомбах. Польові роботи в деяких із них уже закінчено, але опрацювання польових матеріалів триває. Ми сподіваємося, що поетапне опрацювання отриманої інформації та їхня подальша публікація збагатять знання про унікальний об’єкт Одещини – Нерубайські катакомби.

Джерела та література:

1 Букаренко-Васильєва А.В., Пронін К.К. Катакомби “Нерубайської церкви”. Збірник 2021, Підземні простори Одеси та Одеської області, С.90. Пронін К.К. Босрада” – один із лабіринтів Нерубайських катакомб. Матеріали VIII міжнародної заочної конференції, Набережні Човни, 2017, С. 325.

2. Пронін К.К. Пояснювальна записка до плану підземних виробок-катакомб під ділянкою на вул. Енгельса №1/б села Нерубайське Біляївського району Одеської області. 2008, С.5.

1/3 Жук А.Б. Стрілецька зброя. Москва, військове видавництво, 1992, С.631,656.

2/3 там-таки С.656.

1/4 Пронін К. Щоденникові записи про обстеження катакомб. Частина 3, 1971-1975, С.197

2/5 Робочий журнал експедиції “Пошук” 1966-1968 р. С.140.

ПЕРЕЛІК ЗНАХІДОК зроблених У РАЙОНІ ЗК-39 «СОЛОМА».

1. Два патрони від пістолета ТТ;

2. Штикова лопата;

3. Гільзи від гвинтівки Мосіна 5шт;

4. Дві радянські довоєнні монети, кулі;

5. Гільзи від револьвера наган, картонні упаковки від обойм до гвинтівки Мосіна;

6. Радянська довоєнна монета;

7. Побутове сміття;

8. Гільзи до гвинтівки Мосіна 2 шт;

9. Гільзи до гвинтівки Мосіна 20 шт;

10. Гільзи до гвинтівки Мосіна 15 шт, м’яті кулі (стінка побита кулями – тир);

11. Побутове сміття;

12. Радянські до військові монети 2шт, гільза від пістолета ТТ;

13. Побутове сміття, солдатська столова ложка;

14. Радянські до військові монети 3шт, биті пляшки, медичні позерки 2шт;

15. Гільза від револьвера (виробництва СЕЛЛО БЕЛЛОУ), дореволюційного періоду;

16. Гільза до гвинтівки Маузер (румунського виробництва);

17. Побутове сміття, биті пляшки;

18. Биті дореволюційні пляшки, металеві частини, побутове сміття;

19. Радянські до військові монети 2 шт, хімічний олівець;

20. Післявоєнне бутове сміття, чорнильниці, пляшки, корпус від кишенькового годинника, металеві деталі, бита цегла і т.д.;

21. Гільза від гвинтівки Мосіна;

22. Побутове сміття, биті пляшки, залишки військової амуніції;

23. Гільзи та патрони від гвинтівки Мосіна, залишки гвинтівкових підсумків, розбитий протигаз, залишки армійської амуніції, побутове сміття;

24. Побутове сміття, кулі, радянські довоєнні монети 2шт, залишки армійської амуніції, биті пляшки;

25. Порожній гаманець, гільзи від пістолета ТТ, гільзи від гвинтівки Мосіна;

26. Вогнище;

27. Гільза від гвинтівки Мосіна;

28. Побутове сміття;

29. Биті пляшки, радянські довоєнні монети 3 шт, побутове сміття;

30. Дерев’яна конічна тиснення для насіння або винограду (баба) з металевим кільцем на вершині;

31. Сучасні автозапчастини;

32. Сучасні автозапчастини;

33. Сучасні автозапчастини;

34. Сучасні автозапчастини;

35. Сучасні автозапчастини;

36. Куля;

37. Стара свердловина Ø300мм (пройдена знизу вгору), побутове сміття, биті до революційні пляшки, залишки скла від гасових ламп, дріт, металеві частини;

38. Металевий гурток;

39. Велика кількість битих дореволюційних пляшок, побутове сміття;

40. Гільза від гвинтівки Лібель (1916р), гільзи від гвинтівки Мосіна 1915-17гг, сіно, що згнило;

41. Уламок гільзи від гвинтівки Маузера (1914г), гільзи від гвинтівки Арисака (1916г) – 2шт, розламаний патрон від гвинтівки Мосіна (1917г), металева коробочка, кулі – 3шт, побутове сміття;

42. Згнило сіно, побутове сміття, забиті металеві штирі в стіну (скотник);

43. Бітий посуд та глиняні черепки;

44. Сталеві гільзи від гвинтівки Мосіна, битий посуд, биті пляшки, побутове сміття;

45. Біті медичні бульбашки, побутове сміття, кулі – 3шт, сталеві гільзи від гвинтівки Мосіна;

46. Побутове сміття;

47. Медичний пляшечку 30х-50х років;

48. Радянські монети 1983 р – 2 шт;

49. Гільзи від пістолета ТТ – 3шт, сталеві гільзи від гвинтівки Мосіна – 2шт, битий посуд;

50. Бітий посуд, побутове сміття, биті пляшки, залишки їжі (кістки), медичні бульбашки;

51. Бітий посуд, побутове сміття;

52. Радянський солдатський гудзик;

53. Радянська довоєнна монета;

54. Радянські довоєнні монети – 2шт;

55. Радянські довоєнні монети – 6шт, жіноче кільце, олов’яний солдатик, залишки хім. олівця;

56. Китайська монета з квадратним отвором;

57. Патрон до пістолета ТТ;

58. Уламок штикової лопати, шматки сталевого дроту.