IV Науково-практична конференція, Одеса 2025.

Васильєва В.В.

Підземний світ Одеси дійсно дуже багатий. Всім відомі катакомби та їх велич, але мало хто здогадується, що міські підземелля відображають те, що знаходиться нагорі. Побут, радощі та звички. Тільки в темряві та тиші. А іноді цю тишу оживляє звук фортепіано і оплески.

Хто б міг подумати, що під Одесою розгорнеться театр, справжній театр, з гримерками, сценою і роялем. ТЕО – театральний простір, що розгорнувся на Військовому узвозі, в центрі всіх подій. Це перший підземний театр в Україні [1]. У 2016 році коли театр тільки почав з’являтися на світ, після обстеження К. Проніним, це підземелля отримало індекс К-99, тобто, 99-та катакомба під містом Одеса, але таке символічне явище майже не було задокументоване.

Про це місце згадують В. та Д. Лопотан у другому томі видання “Підземна Одеса”, у главі про Військову балку загалом, та окремо про К-99. Там зазначається, що К-99 була викрита при знесенні старого дому, та підготовки площадки для нового; зазначено, що це була саме штольня в борту балки, довжиною 50 метрів, висотою 2,8 м, шириною 3 м [2]. При обстежені для написання цієї статті (2025 рік) виявилось, що над підземеллям стоїть двоповерхова стара будівля, і К-99 знаходиться вглибині під домом на Військовому узвозі, а не в схилі балки, під вул. Гоголя, та має зовсім інші габарити.

Цим підземеллям присвячена ціла книга І. Лобусової  “Катакомби Військового спуску”, де персонажі згадують про те, що ці катакомби використовували злодії для зборів та підземного пересування під усією Одесою. Що там тримали заручників, цими підземеллями уходили бандити від облав, та ще, вони й заміновані. Але, під час досліджень, слідів цих персон та подій не було виявлено, і, нажаль, підземної галереї якою можна було б втікати від облав на інший край міста, теж [3].

Військова балка, Військовий спуск, де і знаходиться такий цікавий навіть для Одеси підземний об’єкт, завжди кипів життям, порт зовсім поруч, отже географічне місце важливе в стратегічних ідеях. «Навіть більшою мірою, ніж Карантинний і Польський, Військовий спуск ніби обслуговував порт, виконував його різноманітні замовлення, задовольняв усілякі потреби — не тільки в матеріальному, а й гуманітарному сенсі. Тут розміщувалися представництва відповідних заводів і товариств, майстерні всіх морських профілів, спеціалізовані склади, тут знаходилися контори корабельних маклерів, магазини дешевого готового одягу для моряків, вантажників, майстрів, пивні та їдальні, трактири, підозрілі погреби і «меблірашки», коротше кажучи, все те, що потрібно морському вовку, який зійшов на берег, вантажнику, що підгуляв, або биндюжнику типу Фроїма Грача” – зазначає Олег Губар [4]. У XXI столітті тут вже не так жваво, але одне підземелля таки вносить різноманітності в буття Військового спуску.

На цьому спуску знаходиться деякий «бум» з різних підземних порожнин (які не з’єднуються), їх тут 7, що для такого невеликого географічного місця досить багато. Спочатку я припускала, що ТЕО одне з найдавніших (штучних) підземель Одеси, але як би не так, адже Військова балка і так має одне з найдавніших підземель, – печеру віком 18-25 тисяч років, та ще й з місцевими жителями (того часу) – печерними ведмедями [5].

Підземелля, про яке зараз піде мова, дуже різнобічне. Міна, в якій зробили театр, раніше була шахтою з видобутку пильного вапняку. У це треба вчитатися. Хоч значення “міна”, та “каменоломня” (шахта) – це складові відомих «одеських катакомб»,  вони мають різні значення.  Каменоломня – це підземелля, яке утворилося завдяки добутку каміння. Коли одеські «міни», як стверджує головний спеціаліст підземель Одеси К. Пронін, — це порожнини господарського призначення, частіше за всього погріб, який виходить під землею за межі споруди на поверхні, а також має характерну рису – вони облицьовані блоками вапняку, та мають склепінчастий (замковий) звід [6]. В цій статті мається на увазі, що каменоломню частково переробили візуально як міну, до того ж, це послугувало кріпленням.

Спочатку було не ясно, чому, якщо шахту переробили на міну, ми бачимо величезні випиляні обсяги простору, адже шахту апріорі не могли так робити, потужність вапняку не дозволила б. Є теорія, що спочатку це був відкритий кар’єрний видобуток, і з кар’єру в глиб масиву робили тупикові виробки, мабуть, щоб не знімати верхній шар породи ґрунту, адже зробити штольню з уже існуючого кар’єру набагато легше. Далі каменоломню переобладнали в міну, зробивши арочні кріплення стелі, кар’єр перетворили на величезний зал з колонами і замковим склепінням, і незабаром зверху здійнявся будинок, а від місця видобутку каменю в центрі міста залишився тільки сірий  дашок. Тобто, стіни міни – це стіни (борт) кар’єру, випиляного у вапняку, а покрівля – типовий склепінчастий елемент споруди, арками укріпили місце, де був кар’єр, а на них зробили склепінчасту покрівлю, на цій же площі побудували будинок. Шахтні тупики майже не кріпилися, або ж їх дах був частково розібраний, хоч у кріпленні і не було гострої потреби, адже тупики виходять під двір. Але, це все-таки спуск, і вся дощова вода затоплювала б кар’єр, до того ж, прямо до цього будинку йде Сабанеїв спуск, і потік води відразу “врізається” в цю ділянку. Або все було зроблено настільки швидко, що у зливи не було б шансів?

Швидше за все, все відбувалося так. У 1870-х роках цю ділянку на міському аукціоні купив О.О. Чижевич, за умови, що протягом 1-2 років зведе там будинок, тому що попередній власник з цим завданням не впорався (якби впорався, то ділянку далі не передали б). І таки так, Чижевич збудував там будинок, перед цим видобувши під ділянкою камінь. Він значився в списку власників шахт у 1886 році, тож раніше цілком міг використовувати ресурс і на Військовому узвозі. Але була більш романтична теорія…

Зацікавленість до цього об’єкта виникла через його складність і хаотичність. Шахта виглядала так, ніби її пиляли ще на початку розвитку шахтарської справи в Одесі, коли «ґрунт» тільки прощупувався, а в вапняку тільки починали бачити потенціал. Тому я припускала, що це одна з найдавніших шахт в Одесі. Такі висновки були зроблені через кілька пунктів:

1) Центр міста, поруч знаходяться всі основні шляхи і порт; відразу можна з того ж каменю зверху будувати, або продавати, і далеко не возити, як наприклад з Усатово, камінь по дорозі не поб’ється, тобто, більше виходу каменю, а значить більше зароблених, або ж зекономлених грошей.

2) Архаїчність шахти. Все виглядає так, ніби її пиляли ще зовсім недосвідчені шахтарі, ніби це була проба пера.

3) Потужний пласт вапняку і його доступність, там не потрібно було робити шахтний ствол або похилий виїзд.

Але після історичних досліджень, цей романтичний варіант найстарішої шахти в місті, став мати менше шансів на правдивість. До Чижевича був господар, якому видали цю ділянку, і він її не використовував, після чого він її і викупив, а ще до цього ділянка належала виключно місту, а через невеликі розміри, місто навряд чи стало б там розгортати видобуток каменю. Хоча є гіпотеза, що там міг би бути нелегальний видобуток каміння до 1850-х років, в книзі “Підземна Одеса” 2 том, зазначається, що на Військовому спуску, поряд з Сабанеївим мостом, в першій половині ХІХ століття, проводився каменерізний видобуток, навіть градоначальник звертає на це увагу, та вимагає вжити заходи, щодо усування незаконного пиляння [2]. Єдине що, якщо це дійсно стосувалося номеру 18, складно уявити свято підпільного добутку, – кар’єр де метушяться шахтарі, вантажать та вивозять каміння, в самісінькому центрі міста, хоч ці ділянки тоді не мали попиту, але навряд чи таку “зарізану” ділянку стали далі продавати, що сталося у 1870-х роках, коли ділянку придбав О.О. Чижевич. Хоча всяке може бути. Заборона на пиляння каміння в Військовій і Карантинній балках дійсно була, але це було навіть до того, як в Одесу завезли пили, до 1837 року, тож, припускаю, добуток там був, але не в таких величезних обсягах, як ми зараз бачимо К-99.

Шахта, яка перетворюється на міну (або навпаки), об’єкт звичайно ж дуже цікавий. Спочатку була шахта (кар’єр з допиляними забоями у глиб плато), потужність вапняку дозволила різати дуже високі ходи. Але, частина приміщення, переобладнана в міну ще поглиблювалася, адже там максимальна висота – 7 метрів, а в забої – 3,7 метра. Зараз вхід знаходиться в типовій «канаві» під будинком, зайшовши в нього, потрібно спуститися по сходах вниз. Зліва від сходів розташовується сама зала, вона заглиблена на 3,5 метра вниз від рівня підлоги більшої частини приміщення. Між залою і сходами розташовується конструкція, призначена задля розміщення обладнання для налаштування театрального обладнання, прожекторів. Зараз в залі все як в справжньому театрі, є широкі сходи зверху вниз, на яких розташовуються сидіння для глядачів. Якщо розташуватися на них, то зліва буде стіна і зверху світлові арочні вікна, праворуч буде коридор-зал, а попереду, звичайно ж, сцена. Під сценою стоїть справжній рояль, а праворуч від неї знаходиться гримерка, як і в кожному поважному театрі. Над сценою височіє кам’яна арка, монументальне видовище. А стіна в кінці сцени – це моноліт, який також був розрізаний пилами (фото 2).

Це підземелля можна поділити поперек на три зони: зал, коридор уздовж залу і шахтні підземні виробки перпендикулярні до коридору і взагалі до всієї «мінної» частини. Близько 1/3 або навіть половина довжини шахтних забоїв також обкладена арками, стеля і стіни укріплені арочним зводом, але далі, в самих тупиках, просто «голі» стіни і стелі. Шахтних забоїв всього три.

Перший тупик на 2/3 обладнаний під міну, тобто, тільки самий кінець являє собою шахтний забій, в якому зупинилися пиляти камінь (фото 3). Там є один невеликий запил вбік, перпендикулярний тупику, в цьому «п’ятачку» розмістили місце для бару. У другому тупику зараз знаходиться склад і майстерня театру. Цей тупик є центральним і довшим за перший. І на відміну від першого і третього, він до самого кінця облицьований як міна, тобто арочна стеля викладена з блоків (штук) ракушняка. На фотографіях, зроблених К. Проніним у 2016 році, цей тупик був майже під стелю закладено блоками каміння, можливо, це те каміння, яке розібрали з кріплення сусідніх тупиків задовго до театру.

У третьому тупику, де майже немає облицювання, а просто монолітні стіни з вапняку, перетин стає трапецієподібної форми (фото 4). Немов ваза, хід розширюється від стелі до підлоги, і виходить форма ніби бочонка, тому що цей ухил від стелі до підлоги заокруглений, а не прямий під лінійку. У самому кінці цього тупика є квадратний люк у підлозі, забитий дошками. З’ясувалося, що це вигрібна яма, яка була зроблена вже в 21 столітті, хоча звичайно була надія на колодязь або ще один поверх підземель. Тільки в цьому тупику з усіх трьох видно хоч якусь «наскальну живопис»: ініціали, або просто набір букв. Простежуються тільки окремі моменти: «ДУДЕЛЪ», «Мазур» (поруч щось дуже схоже на свастику) «Сергєй». Звичайно, є окремі цифри і нерозбірливі слова. Присутнє чітке число 1918, але без приписки «г/год» або «р/рік», але цілком ймовірно, що мався на увазі рік, коли в місті панував хаос, хтось дійсно міг сховатися в підземеллі. По всій міні, на технічних знімках зроблених К. Проніним у 2016 році, ходи і стіни ніби закопчені, в чомусь чорному, але стелі чисті, а чіткої межі цієї «чорноти» немає, тобто це не кіптява і не затоплення. Можливо, що це був якийсь грибок, цвіль, адже приміщення використовувалося як сховище для різних продуктів і товарів. Цей бруд після відшліфували і стіни стали знову світлими. Певно, саме через це і не видно малюнків, написів зроблених графітом, вугіллям або ще чимось, тільки нацарапані. Більше в усьому підземеллі немає жодного сліду епіграфіки, крім цього тупика і окремих незрозумілих букв на моноліті в основному залі.

Що тут відбувалося до театру, і за сто років до театру, про це чіткої інформації немає.  Спочатку підземелля-катакомба використовувалася виключно для видобутку каменю. Потім переобладнали шахту в вигляд міни, в більш «публічний-соціальний» вигляд, доступний для людей і гостей, крім шахтарів. З огляду на те, що архітектура двоповерхового будинку зверху не віщувала, що там буде жити сам господар, то швидше за все в цьому і була задумка будівлі величезного підвалу – для сховища і складування. Точних даних, що саме було в підземеллі, немає, але місце дуже ймовірне для складу, адже дороги і порт як на долоні.

Театр обстежили представники ЮНЕСКО після прильоту ракети в сусідню будівлю влітку 2023 року, тому що був зачеплений будинок, що знаходиться над ТЕО, який є пам’яткою архітектури. Висновки ЮНЕСКО щодо підземелля, мені невідомі, та як зазначають театрали, їх візит був одноразовий.

Було цікаве питання, чи не затоплювалася шахта під час злив? Тому що все йде до цього, вода лилася б річкою по Військовому спуску і затікала б відразу в підземелля. Але водовідведення по спуску налагоджено відмінно. Міна не піддавалася затопленням (з 2016 року точно) аж до 2023 року, до прильоту. І то, затоплення було внутрішнє, так як в результаті ракетного удару прорвало труби, і вода затікала зсередини, а не зовні, як очікувалося. Також після удару по сусідньому будинку-пам’ятнику, в ТЕО вилетіли світлові вікна, які виходять на спуск. Тож, міна залишилася майже неушкодженою, стеля не посипалася, не вкрилась тріщинами і не обвалилася. Стіни також залишилися в хорошому стані, якими були і до цього. Це показує, що несуча здатність арочної покрівлі підземного приміщення досить велика. Навіть залишки необлицьованої арками шахти також не були пошкоджені, як я припускаю, завдяки цій дивній, трапецієподібній формі.

Театральний простір ТЕО продовжує свою діяльність навіть в умовах війни, обстрілів і потрапляння під них. Граються вистави, звучить музика і голоси артистів, які поглинає пористість вапняку. Це місце дивовижне для одеситів, і навіть для дослідників підземель, бо театр точно не очікуєш побачити під землею.

Література

1. Гіманов А. Думська «У таємничих підвалах на Військовому узвозі відкривається перший підземний театр України» 12.10.2017  https://dumskaya.net/news/v-tainstvennyh-podvalah-doma-chizhevicha-na-voen-078143/ua/
2. Лопотан Д., Лопотан В. «Підземна Одеса» 2 том Одеські каменоломні, Одеса 2024 р., стор. 191-226.
3. Лобусова І. «Катакомби військового спуску» 2019 р.
4. Губар О. «Старі будинки та інші пам’ятні місця Одеси» «Військовий спуск — найважливіша транспортна магістраль Одеси» «Регіональний кур’єр» № 10, 2007, стор. 13 https://www.odessitclub.org/index.php/uk/literatura/nashi-izdaniya/almanakh
5. Сапожников І., Пронін К. «Військова балка – новий карстовий навіс із кістками печерних ведмедів в Одесі». «Південний захід АРТ» Одеса 2007 р. с.12-23.
6. Пронин К. «Одеські міни» Набережні Челни. 2019 р.