Журнал “Світло” 2004.

Пронін К, Букаренко А.

Наприкінці жовтня 1998 року спелеоекспедиція “Пошук” розпочала комплексні роботи з вивчення та дослідження лабіринтів Нерубайських каменоломень. Основною складовою цих робіт було картування підземних виробок.

Селище Нерубайське розташоване за 7 км на північний захід від Одеси. Його назву носять тутешні каменоломні, або катакомби, як їх прийнято називати в Одесі. Жителі цього села (в ті часи хуторів), заснованого раніше Одеси в середині 18 століття, здавна займалися ламанням каменю. Власне, у безлісній місцевості це був єдиний доступний будівельний матеріал і, природно, на нього звернули увагу і почали використовувати. Самі умови сприяли видобутку будівельного каменю. Нерубайське розташоване на плато, що полого піднімається від Хаджибейського лиману на захід, розсіченому кількома балками. Балки повсюдно прорізають понтичні вапняки, що виходять на поверхню у верхніх частинах схилів балок, що також створює певні зручності.

Урвисті виходи пиляльного вапняку, хорошої якості, потужністю 3-6 м простяглися в Нерубайському на багато кілометрів. Це, напевно, і послужило головним приводом для початку робіт з видобутку каменю. Пиляльний вапняк – понтичний рівномірно зцементований раковинно-детритусовий вапняк – забарвлений у буро-жовтий і жовтий колір, іноді з білими, світло-сірими і світло-бурими горизонтальними прошарками. Вапняк доволі легкий, пористий, легко рубається і пиляється пилкою на блоки (звідси і його назва – пильний вапняк). Водночас це довговічний матеріал, гарний теплоізолятор і зручний замінник цегли.

Вище і нижче пласта пиляльного вапняку залягають прошарки плитчасто-обломочних шаруватих перекристалізованих вапняків, що не піддаються розпилюванню. Потужність верхнього шару цього вапняку, що має назву “жерства”, сягає 4-6 м. Під нижнім шаром жерства, що має потужність 0,7-2,0 м, залягає щільна сіро-зелена меотична глина, яка є регіональним водоупором для понтичного водоносного горизонту. Над вапняками залягають щільні червоно-бурі верхньопліоценові глини потужністю 2-5 м, перекриті своєю чергою товщею четвертинних лесоподібних суглинків потужністю понад 15 м. Пласт пиляльного очерету, за загального горизонтального залягання, на схилах балок виходить на денну поверхню, а на плато залягає на глибині понад 25 м.

Спочатку масштаби видобутку пильного вапняку були вкрай незначними. Перші підземні каменоломні з’явилися, мабуть, у 1820-х роках. До 1840-х років тут уже існували досить великі підземні каменоломні, що досягали протяжності кількох кілометрів. До цього часу відноситься знахідка найстарішої дати і напису, зробленого деревним вугіллям на стінці виробки – 1842 рік. Цю дату знайдено за 130 м від найближчого входу, що свідчить про значну роботу каменоломень, виконану на той час. Крім цієї дати знайдено дати “1844” і “1848” р.р. Усі вони розташовані на значному віддаленні від входів. Але найбільш інтенсивне розроблення Нерубайських каменоломень почалося в 1890-х роках і тривало, то затухаючи в роки воєн, то збільшуючись у роки стабільності, до 1960 року, коли в Нерубайському закрили останню діючу шахту – “Усато-во-6”. У наступні роки незначну кількість каменю випилювали епізодично в старих виробках місцеві жителі для своїх потреб.

Нерубайські катакомби почали відвідуватися туристами в другій половині 1950-х років. Більш-менш планомірне вивчення катакомб почалося з кінця 1965 року, коли було організовано комсомольсько-молодіжну експедицію з вивчення Одеських катакомб – “Пошук”. Основна увага приділялася тоді не самим каменоломням, а зборам воєнних реліквій і з’ясуванню історії партизанських загонів, що діяли в катакомбах. Однак у 1966-67 рр. було закартовано центральні ходи, виділено й названо майже всі райони катакомб, які виокремлюються в Нерубайських каменоломнях і зараз. Щоправда, зйомки виявилися неточними, і надалі від тих робіт залишилося безліч номерів точок, написаних графітом на стінах виробки, які здорово допомагають зараз орієнтуватися під землею.

Старі маркшейдерські точки відрізняються тим, що вони обведені прямокутною рамкою, “пошуківські” точки – трикутником. У наступні десятиліття ці каменоломні відвідували як члени клубу “Пошук”, так і окремі групи любителів катакомб. Оригінальну однолінійну крокомірну зйомку здебільшого виробіток виконав поодинці Павло Лавренко, який згодом став досвідченим інженером-маркшейдером, чудовим знавцем катакомб.

У жовтні 1998 р. у спелеоекспедиції “Пошук” було ухвалено рішення скласти достовірну повну карту всіх районів, відомих і невідомих місць підземель Нерубайських каменоломень. Роботи поступово почали розгортатися. І ось після 4 років робіт у грудні 2002 р. протяжність закартованої частини Нерубайських катакомб склала 103,6 км. Повністю складено карти районів: “Нерубайська церква” (ЗК-22), “Дерев’яні ворота” (ЗК-63), “Музей” (ЗК-3). Роботи тривають, але ще не закінчені в районах: “6 шахта” (ЗК-21), “Любкин хід” (ЗК-23) і “Нерубайські катакомби” (ЗК-15). У процесі робіт знімальні групи вийшли в Усатівські каменоломні, що з’єднуються з Нерубайськими (район “Гідромет” (ЗК-20)). Роботи з картографування лабіринту ведуться і донині. Однак на шляху зустрічається дедалі більше труднощів, пов’язаних зі значною віддаленістю ділянок від входу, затоплені райони, що потребують спеціального спорядження. Наразі в результаті проведених робіт можна досить достовірно оцінити загальну протяжність єдиного лабіринту Нерубайських каменоломень, яка, на нашу думку, становить 200-220 км.

Закартографована ділянка Нерубайських каменоломень простягнулася з півночі на південь на 2410 м, із заходу на схід на 1375 м. Площа її становить 177,2 га.  Закартографована частина Нерубайських катакомб складається з 9 великих каменоломень і десятків дрібних, збитих між собою в єдиний лабіринт. Ви роботки, з яких складаються каменоломні, мають здебільшого невеликі розміри, ширина їх коливається від 2 до 4 м, рідко до 5 м, висота становить від 1,6 до 2,5 м, рідко до 3,5 м. Звичайно, існує безліч вужчих і нижчих виробок – збойок, задавлених і завалених ділянок. Перетин виробок прямокутний. Система відпрацювання майже скрізь не правильна. Майже всі каменоломні мають свою власну систему відпрацювання, а значить ніякої. Краще, ніж описи, дає уявлення про це прикладений план каменоломень.

Гірничо-технічний стан різних ділянок каменоломень різний. Більша частина виробок збереглася порівняно добре. Звичайно, деформації в них є, але загальний вигляд і основні елементи виробок збереглися, тобто вони мають прямокутні перерізи, залишилася покрівля зі слідами інструментів, стіни, кріпильні бутові смуги, колони тощо. Виробки, що зберегли первісний вигляд, становлять приблизно 70 % усього району. Сильно деформовані ділянки виробок, де каменоломні повністю або значно змінили свій первісний вигляд через обвалення покрівлі та деформації стін, становлять приблизно 25 %. Здебільшого це старовинні, густо порізані каменоломні, розташовані в привходових районах уздовж балок, рідше виробки 1940-50-х років, закладені на великій глибині в південно-східній частині каменоломень. Потужність обвалень досягає в окремих місцях 3- 5 м. Частково первинні пласти повністю завалені породою, що звалилася з покрівлі, і над виробками утворюються вторинні гравітаційні пласти склепінчастого перерізу заввишки 0,3-1,8 м. Ці ділянки каменоломень досить небезпечні через часті обвали нестійкої покрівлі, тому що закладені вони не в пиляльному вапняку, а в плитчасто-уламковому пухкому нецементованому вапняку.

Особливо небезпечні ділянки зустрічаються в північній і північно-західній частинах каменоломень, де дуже велика густота мережі виробок. Найнебезпечнішими є ділянки обвалень у затоплених водою виробках (район “6 шахта” і “”Бодаївський хід”). Пиляльний вапняк під час намокання втрачає 30-50 % міцності, тому ділянки на межі обвальних куполів і затоплені ґрунтовими водами особливо небезпечні. Ускладнюється це тим, що в районі “6 шахти” над пластом пильного вапняку залягають лінзи зернистих кварцових пісків. 3 % каменоломень замулені ґрунтом і рідше глиною та суглинком, що потрапили до каменоломень через провальні воронки і виїзди – похилі входи. Замулені ділянки розташовані переважно поблизу схилів балок, рідше в глибині району, як, наприклад, у “6 шахті”, де виробки замулені бурим суглинком і червоно-бурою глиною. Іноді замулювання обмежується 20-50 см на дні виробки і забарвленням стін тонким шаром бруду в чорний колір, що надає катакомбам дуже похмурого вигляду, але буває, що висота просвіту між брудом і покрівлею зменшується до 20-30 см або навіть просвіт взагалі відсутній.

Затоплення водами понтичного водоносного горизонту виробки відбувається в південно-східній частині каменоломень – здебільшого це ділянки “6 шахти” та “Нерубайських катакомб”. Глибина води в них становить 0,1-1,5 м, іноді більше. Наприкінці 2002 року знімальні групи вийшли до затоплених під покрівлю виробок. Роботи в сифонах ще не проводилися. Вода у виробках чиста, як належить підземним водам, у товстому шарі блакитна. Вода жорстка, температура її 11-12°С. Затоплені водою виробки становлять приблизно 5-7% всієї протяжності. У Нерубайських каменоломнях рівень понтичного водоносного горизонту має стійку тенденцію до підняття. 1965 року, коли “Пошук” розпочав роботи в цих каменоломнях, затоплених ділянок узагалі не було, вода була тільки в колодязях. На “6 шахті” вода з’явилася вже 1969 року, глибина її була 0,1 м. Основне затоплення почалося в 1980-х роках.

Густота мережі виробок на різних ділянках каменоломень різна. У північній частині каменоломень у районах “Дерев’яні ворота” та “Нерубайська церква” спостерігається максимальна густота мережі виробок і найменші розміри ціликів. Коефіцієнт підробітку тут становить 0,5-0,6, а в деяких місцях навіть 0,8, що є рідкісним для Одеських катакомб. У каменоломнях 1940-1950-х років, розташованих у східній частині районів “Нерубайська церква” та “Нерубайські катакомби”, навпаки, густота низька. Коефіцієнт підробітку тут 0,1- 0,2.

Із Нерубайськими каменоломнями пов’язано кілька відомих історичних подій. 1846 року тут, у Тарасівських каменоломнях (частина району “Дерев’яні ворота”), проводив палеонтологічні розкопки А. Нордман. Йому належить честь відкриття на півдні України перших карстових печер, оскільки розкопки він вів у печерах, розкритих каменоломнями. Під час розкопок було виявлено кістки понад 300 особин печерного ведмедя, кістки носорога, печерного лева, оленя, бізона, бика, вовка тощо. За матеріалами цих розкопок А. Нордманом було опубліковано кілька робіт. Самі колекції було вивезено на батьківщину вченого до Фінляндії, де зараз і перебувають. Вік кісткових останків, за даними радіовуглецевого аналізу, проведеного американськими дослідниками в 1980-х роках, становить 18 тисяч років. На жаль, у 1870-х роках місцезнаходження цих печер було загублено і, незважаючи на пошуки, які неодноразово здійснювали радянські палеонтологи, тривалий час не було знайдено. Позначені ці печери були тільки в листопаді 2002 року.

У 1870-1907 роках, за відомостями наявних в архівах жандармського управління документів, у Нерубайських каменоломнях проводили сходки соціал-демократів та інших опозиційних до царського режиму організацій, зокрема й Російського Союзу Робітників. Від цих подій у каменоломнях збереглися деякі написи.

У роки Громадянської війни в каменоломнях району “Дерев’яні ворота” і “Нерубайська церква” базувався одеський підпільний ревком. Під землею збереглося кілька житлових кімнат – баз ревкому, на яких знайдено залишки спорядження, гільзи гвинтівок і патрони першої світової війни – англійські, французькі, грецькі, італійські. Пізніше тут, у каменоломнях, ховалися бандити і дезертири.

Найбільшу популярність Нерубайські каменоломні здобули після Великої Вітчизняної Війни, оскільки в них базувався і діяв партизанський загін героя Радянського Союзу В.А. Молодцова-Бодаєва. Загін вів боротьбу з румунськими окупантами з 15 жовтня 1941 року по червень 1942 року. Бодаєвці здійснили кілька бойових операцій, найзначнішою з яких був підрив ешелону з урядом Трансністрії, що прямував до Одеси. Основним завданням загону була розвідка і передача даних до Москви. Для цієї мети використовувалися численні входи в районі “Дерев’яних воріт” і “Нерубайської церкви”, через які партизани виходили на поверхню під час сеансів радіозв’язку. Капітан НКВС В.А. Молодцов-Бадаєв і більшість партизанів його загону загинули, але протягом майже 8 місяців вони утримували у передмістях Одеси румунську піхотну дивізію, яка блокувала їх і була так необхідна німцям під Севастополем. Основний партизанський табір знаходився в ще не закартографованій частині каменоломень.

Під час війни, особливо в жовтні 1941 і квітні 1944 років, у привходових районах катакомб переховувалося місцеве населення. За архівними даними, у Нерубайських каменоломнях переховувалися тисячі людей. Досі у виробках збереглися десятки житлових приміщень – стоянок, як їх називають в Одесі. На стоянках збереглися написи, дати, предмети побуту і військового спорядження людей, які переховувалися тут від окупантів. Важко оцінити, скільки тут насправді перебувало людей, але, за нашими спостереженнями, мабуть, не менше ніж кілька сотень людей.

1957 року в “Нерубайських катакомбах” проводилися перші великі рятувальні роботи, про які збереглися публікації. Чотири доби туристи, шахтарі, військові та місцеві жителі шукали 4-х хлопчаків, які заблукали в катакомбах. Усіх загублених було знайдено і врятовано.

На початку 1950-х років, у Нерубайських каменоломнях – район “Музей”, було організовано невеликий підземний екскурсійний маршрут і музей, присвячений подвигу партизанського загону В. А. Молодцова-Бадаєва. Пізніше, 1964 року, біля входів у катакомби цього району (ЗК-3) було побудовано меморіальний комплекс, присвячений партизанському руху в Одесі. Частина каменоломень була обладнана для відвідування. У 1970-1980-х роках це був найбільш відвідуваний підземний об’єкт у світі. Його відвідуваність була близько 1 млн. екскурсантів на рік.

Під час вивчення Нерубайських каменоломень, у межах їхньої закартографованої частини, було зроблено деякі цікаві знахідки. Маються на увазі ті знахідки, про які є достовірна інформація, бо за чутками і домислами, чого тут тільки не знаходили. Здебільшого, звісно, збереглися відомості про знахідки залишків зброї та військового спорядження. Нижче наводиться приблизний список знайдених у виробках речей: приблизно 210-250 набоїв до гвинтівки системи Мосіна (1941 рік); гільзи від набоїв до цієї гвинтівки; пістолетні набої від ТТ; картонні паковання від російських гвинтівкових обойм; набої від грецької гвинтівки системи Монліхера (1903-1910 р.); зірочка від російської гвинтівки системи Монліхера (1903-1910 р.); “зірочка” від гвинтівки системи Монліхера (1941 рік); “зірочка” від гвинтівки системи Монліхера. ); зірочка від пілотки; кілька газет часів оборони Одеси російською та українською мовою, а також газета “Одеська пошта” (1910 р.); 1 малокаліберний патрон (1941 р.); детонатори від гранати РГ-33; магазин від гвинтівки СВД; 2 обойми до гвинтівки системи Мосіна; гранати РГ-33; міна від 50-мм міномету; 3 набої від гвинтівки Віенфільда (1919 р.); кілька десятків радянських довольств (1919 р.); 1 малокаліберний патрон (1941 р.); детонатори від гранати РГ-33; магазин від гвинтівки СВД; 3 набої від гвинтівки Мосіна (1919 р. ); кілька десятків радянських довоєнних монет; румунська граната (чавунний корпус); кілька 76 мм артилерійських снарядів; дуже іржавий револьвер; трубчастий артилерійський порох; електродетонатор; інструменти; посуд; румунський рюкзак; кришка затвора від напівавтоматичної гвинтівки СВТ; гільзи від револьвера Наган; невеликий квадратний штоф зеленого скла (1886 р.); скла з клеймами від кляра Наган; невеликий квадратний штоф зеленого скла (1886 р.). ); скельця з клеймами від гасових ламп, зокрема з клеймами “Одеса”; збережена барвиста пачка від цигарок “Добрий молодець” (1869 р.) тощо. Серед інших знахідок можна відзначити 2 великих кістки – промені спинного плавця коропових риб і кілька хребців риб від особин вагою до 25 кг. Рідкісною знахідкою є валун сірого граніту діаметром понад 20 см, розкритий виробкою в товщі пильного вапняку. Це сліди давнього виносу річковими льодами в море кристалічних порід із центральної частини України.

Заслуговують на увагу кілька відслонень сіро-зеленої і червоно-бурої глини, переповненої великими кристалами гіпсу, шаруватих піщано-глинистих відкладень верхньої частини понтічного ярусу та інші геологічні об’єкти. Усі вони, як і історичні об’єкти, нанесені на план і чекають на своїх дослідників.

Мікрокліматичні спостереження в Нерубайських каменоломнях містили вимірювання температури повітря і води, а також спостереження за рухом повітря у виробках. Вимірювання температури показали, що в глибинній зоні каменоломень, починаючи з 30-80 м від входів, температура повітря становить 10,5-13,0°С. Середня температура повітря за більшістю вимірів дорівнює 11,0-11,5 °С. Найнижча температура спостерігається на головних ходах – 10,5-10,8°С. У тупиках температура – 11,5- 12,5°С, у найвіддаленішому районі, “6 шахта”, за 1,5 км від входу, температура повітря становить 13°С. Температура води в цих виробках також 13°С. Напрямок руху повітря визначали за допомогою невеликих димових шашок, що дають помаранчевий дим. Результати наносилися на план. З’ясувалося, що на деяких центральних ходах існує повітряний реверс, коли протягом доби напрямок руху повітря досить різко змінювався на 180°. У результаті, навіть таких примітивних, мікрокліматичних досліджень, стало зрозуміло, що Нерубайські каменоломні мають досить комфортні умови, що полегшують проведення в них довготривалих дослідницьких виходів (походів). Особливий інтерес, на нашу думку, мають становити затоплені водою ділянки каменоломень, які можуть використовуватися спелеопідводниками для тренувальних занурень.

Зведений план Нерубайських каменоломень складено за матеріалами кількох зйомок, що виконувалися в різний час. За основу прийнято маркшейдерське інструментальне (теодолітне) знімання кількох центральних ходів, закартографованих, або тих, що мають дві прив’язки до поверхні, щоб уникнути помилок, які виникають під час знімання довгих висячих ходів. Ця зйомка виконана пошуковцем П.М. Лавренком у 1980-1990-х роках. Графічні матеріали цієї зйомки побудовані в системі умовних координат, ув’язаних між собою, і суміщені з поверхнею. За початкову точку зйомки Нерубайських каменоломень прийнято точку № 500, розташовану на центральному ході ЗК-15 (“Нерубайські катакомби”), за 100 м від Нерубайського музею (ЗК-3). Точка ретельно закоординована і закріплена на місці металевою рамкою. Поруч, на стінці виробки, зроблено графітом напис “початок 30.09.1998 р.”. Поруч, на стінці виробки, зроблено графітом напис “початок 30.09.1998 р.”. На зведеному плані це місце позначено № 1.

Другорядні ходи знімалися бусолью, дані перераховувалися в координати і наносилися на план. Знімальні ходи замикалися між собою, утворюючи замкнуті полігони, що давало змогу обчислювати, вводити правку. До цього “скелета” прив’язували компасну зйомку, якою заповнюють полігони всередині кільцевих ходів, і зовнішню частину. Таким чином, компасна зйомка всюди замикається на координовані ходи, що дало змогу на всіх ділянках забезпечити необхідну точність і уникнути накопичення помилок, неминучих під час роботи з компасом. Суцільне картування велося попланшетно. Розмір планшетів, для зручності користування та копіювання обрано 270 на 400 мм (А 4). Картування йшло вздовж центральних ходів каменоломень, тобто початкової точки зйомки (Т 500/1), уздовж центральних ходів, що потрапили на планшет, знімали всі бічні виробки. Але зйомка їх велася тільки в межах цього планшета. Побудову робили графічно, але всі вихідні точки були координовані і нанесені на планшет за координатами. Повністю заповнивши один планшет, переходили до наступного. Цей спосіб (прийнятий у геології і топографії) дав змогу детально, без звичайних у спелеології пропусків, методично закартографувати великі площі каменоломень суцільним чином. Під час стикування планшетів, виробки з планшетів на планшет переносили за координатами. До теперішнього часу повністю покрито зйомкою 23 планшети. У разі якщо на цей планшет потрапляли плани раніше картографованих ділянок каменоломень, їх ретельно прив’язували до наявного “скелета” і потім на місці візуально перевіряли. У разі виявлення неточностей, проводили перезйомку. Під час перевірки конфігурації виробок, на планшет наносили всю цікаву для нас інформацію – від геологічної до історичної. Під час побудови зведеного плану було використано маркшейдерські (буссольні) плани М.М. Плуталова 1949-1953 років, масштабу 1:1000, плани І.О. Грека 1992-1996 років, масштабу 1:500. Зведений план виконано в масштабі 1:1000.

Основні польові знімальні роботи проводили Н. Подруцька, В. Пронін, О. Чорна, І. Грек, О. Лавренко та автори статті. Опрацювання матеріалів проводили К.К. Пронін і Н. Подруцька. Всебічні консультації з маркшейдерства надавав головний маркшейдер Одеського шахтоуправління П.М. Лавренко, якому автори висловлюють свою вдячність.

З 1998 до 2002 року загалом у польових роботах узяло участь понад 40 осіб, з яких хочеться відзначити тих, хто особливо активно працював і вніс найбільший внесок у вивчення Нерубайських каменоломень, – Лошка О., Обухова О., Кнайделя М., Левченка О., Рєпкіна О., Картеляна Г., Моїсєєва О. Проте праця всіх членів спелеоекпедиції “Пошук” дала змогу закартографувати цей величезний підземний лабіринт. І нехай ця стаття буде пам’яттю всім тим, хто у свої молоді роки брав участь у вивченні Нерубайських каменоломень.

Картографування Нерубайських каменоломень далеко не закінчено. У них на план ще не покладено близько 100-150 км виробок, і, якщо врахувати, що Нерубайські каменоломні з’єднуються з Усатівськими, то це ще плюс 300-350 км, а ті, своєю чергою, з Кривою балкою, Силікатним заводом і ще невідомо з чим…

Зараз знімальні групи в багатьох місцях вийшли в затоплені ділянки виробок і подекуди зіткнулися із сифонами. Для “Пошуку” робота в повністю затоплених виробках справа нова, не відпрацьована. Ми будемо освоювати ці роботи, але хотілося б запросити до участі в роботах спелеопідводників, тим паче, що завдяки легкій доступності та теплій воді ці ділянки можуть бути навчальними полігонами.

Останнім часом, через віддаленість не закартографованих ділянок на відстані понад 1,5 км від входів, актуальними стають багатоденні експедиції. Це дає змогу економити час, що витрачається на підходи до місць робіт і назад, а також сприяє проведенню специфічних спостережень. До відома, детальних робіт із вивчення геології, мінералогії, спелеології, історії в каменоломнях майже не проводилося. Тож фронт для серйозних робіт у Нерубайських каменоломнях величезний – від тривалих науково-спортивних експедицій, до спеціалізованих наукових досліджень.