Південний Захід Одесика №36, 2024р.

Пронін К.К, Пронін В.К, Васильєва О.

Ми продовжуємо знайомити читачів альманаху з Усатівськими катакомбами, з районом катакомб, що розташований поруч із районом «Абрикосовий колодязь» (ЗК-1), трохи північніше від нього. Ці два райони з’єднуються між собою 6 ходами-виробками, утворюючи єдиний лабіринт протяжністю 25,3 км.

Як уже писалося, у величезному лабіринті Усатівських каменоломень переважна більшість районів, складових частин цього лабіринту, загальною протяжністю не менше 900 км, з’єднуються між собою. Поділ на райони, звісно, умовний, але досить обумовлений і традиційний. Як і в інших сферах, поділ на складові частини необхідний, оскільки без деталізації неможливо добре зрозуміти ціле. Крім з’єднання з «Абрикосовим колодязем», виробки ЗК-17, з’єднуються з районами «Гідромет» (ЗК-20), «Боссовет» (ЗК-2), «Мореходовський лабіринт» (ЗК-7).

Отже, район ЗК-17 «Лошадкін виїзд», він же «2-й магазин» – дві назви одного й того ж району катакомб, що співіснують разом майже від самого початку. «2-й магазин», тому що перший відомий вхід у ці катакомби був біля другого за рахунком магазину в Усатове, якщо їхати з боку міста. Зупинка автобуса називалася «Баня» або «2-й магазин», коли як. Звідси й пішла з 1968 року назва цих катакомб. Друга назва пов’язана з численними малюнками коней на стінах виробок у цьому районі.

Єдиним відомим входом слугував виїзд – тип входу в каменоломні, що являє собою траншею з похилим дном і пандусом, від поверхні землі до дна виробки – входу в підземну частину каменоломні. Такі входи влаштовували там, де пласт пиляльного вапняку залягав не глибоко, і його можна було розкрити неглибокою траншеєю. Глибина виїздів зазвичай не перевищувала 3-5 м. Довжина залежала від глибини закладення підошви виробок, чим вона була більшою, тим виїзд був довшим, щоб кут нахилу був невеликим, інакше коням було важко вивозити на верх вози (біндюжки), навантажені нарізаними блоками каменю. Там, де глибина була більшою, влаштовували входи інших типів.  

Район катакомб «Лошадкин виїзд» розташований під центральною та північною частинами с. Усатове, приблизно в районі перетину вул. Грушевського з вул. Вернидуба. Виробки його простягаються на південь, уздовж західного боку вул. Грушевського, на 310 м. У північному напрямку, вони проходять під окружною дорогою і поширюються на 170 метрів північніше. Особливо далеко вони йдуть на захід, до вул. Садової і ще на 270 м далі. Невелика ділянка виробок знаходиться і на схід від вул. Грушевського, перетинаючи її приблизно в районі № 244, і йдучи на 140 м на схід. Тобто розміри шахтного поля цієї ділянки каменоломень, за найбільшими осями, 440 м з півночі на південь і 850 м зі сходу на захід. З північного боку межею слугують сильно завалені та замулені, майже не прохідні виробки, зі сходу – схил Усатівської балки. Із заходу і півдня розташовані інші райони катакомб.  

Район «Лошадкін виїзд» удвічі перевищує за протяжністю своїх виробок район «Абрикосовий колодязь». Довжина його виробок 16,5 км. Обсяг обстеженої частини виробок 89 тис. кубометрів. З цього об’єму. було отримано 2,8 млн. блоків каменю. Звісно, це приблизні цифри, що стосуються тільки обстеженої, доступної частини виробок, за умови, що вихід блоків із видобутої гірничої маси був у середньому 70%, і приймаючи розміри вирізаних блоків за 49×24×19 см. Але все одно багато.

Охочі можуть перевести це в кількість каменю, потрібну для будівництва середнього будинку, і обчислити скільки і чого, з видобутого тут каменю, було побудовано.

Виробки закладені в пильному вапняку потужністю 4,0-4,5 м на глибині 5-15 м.  Судячи з великої кількості буту, вапняк був тріщинуватий, особливо в східній частині, не дуже хорошої для розпилювання якості. У пиляних поверхнях колір вапняку буро-жовтий, але в сколах-обваленнях видно, що забарвлення їхнє смугасте – чергування горизонтальних або слабко звивистих прошарків темнішого жовтувато-бурого або бурого кольору і світлих світло-сірих до білого прошарків. Часто межа (контакти) між бурими і білими прошарками дуже різка.

У цій частині виробок розкрито безліч великих закарстованих тріщин завширшки 5-15 см, часто з корінням дерев, що проросло в них, з поверхні. У цьому районі катакомб великих тріщин більше, ніж у будь-якому іншому. Майже всі тріщини заповнені бурим суглинком. Крім закарстованих тріщин зустрічаються тут ще кілька типів карстових порожнин. Це невеликі, здебільшого порожні, не заповнені суглинком порожнини типу печер або каверн, завширшки 15-60 см і заввишки до 1,5 м, трикутного перерізу, як і класичні карстові печери в катакомбах Молдаванки. Крім цих порожнин, трапляються повністю заповнені суглинком палеокарстові вирви та печерні ніші на їхньому дні. Ні форму цих порожнин, ні повні розміри, визначити не вдається. У них і були знайдені палеонтологічні знахідки.

Розробка каменоломень на цій ділянці, мабуть, почалася в середині 19 століття. Архівної інформації з точними даними з цього питання ми не маємо. Перші невеликі каменоломні, безсумнівно, знаходилися на лівому схилі Усатівської балки, на схід і північний схід від основної частини району. Там були відслонення пиляльного вапняку, тобто, було найзручніше місце для закладення перших дрібних каменоломень зі штольневими входами.  Вони не збереглися у своєму первісному вигляді, та й узагалі зараз потрапити на цю ділянку каменоломень нам із різних причин не вдалося. Ці найстаріші каменоломні мали протяжність по кілька десятків метрів кожна і було їх кілька штук, 3-6. Входами в них слугували горизонтальні штольні, що починалися з природних оголень пиляльного вапняку на схилах балки. Це за аналогією з більш відомими подібними ділянками в інших місцях, наприклад, у південній частині Усатового.  Надалі, мабуть у 1860-80-х роках, трохи на захід від схилу балки було влаштовано усатівську громадську каменоломню. Це теж взято не з архівних документів, а визначено за результатами польових робіт у виробках цієї каменоломні, так би мовити методами «підземної археології».

Зупинимося на цьому докладніше. Аналізую схему катакомб району ЗК-17, чітко видно, що він складається з 4-х частин, причому дві з них дуже схожі між собою і відрізняються тільки місцем розташування. Це найсхідніша ділянка, розташована за вул. Грушевського, і ділянка, що знаходиться із західного боку вулиці. У цю, останню, ділянку, існував лише один первинний вхід – виїзд.  Через цей вхід-виїзд жителі с. Усатове розробляли цю каменоломню і добували для своїх цілей і на продаж блоки пильного вапняку. Ґрунтується це припущення на тому, що вхід у цю каменоломню всього один, і це виїзд, тобто досить трудомістка споруда, важко здійсненна для однієї людини. А ось громадою його могли зробити легко. Тобто в центральну частину вхід був один, а дрібні каменоломні мають завжди кожна свій вхід і тільки надалі з’єднуються в єдину підземну систему. Друге, якби це була приватна каменоломня, в ній би знаходилися штейгерські написи, вона мала б набагато менші розміри за площею і більш чіткі межі, близькі до прямокутника або квадрата. Тут же цього немає. Нарешті, за збереженими в каменоломні написами, там не було єдиного керівництва – начальства, і кожен робив що хотів і як хотів. Немає жодної системи у видобутку, маса сперечань і суперечок між шахтарями, а точніше селянами, які займалися в зимовий період видобутком будівельного каменю. Частина цих написів наводиться нижче. Але якісь обмеження, за площею розміщення, все ж таки існували, тому що виробки не поширювалися далі, а дорізалися вдруге по покрівлі або по ціликах. На схід і північ продовжувати гірничі роботи було не можна, тому що там знаходилися схили балки і все вже було вирізано. Із західного боку вже існували приватні каменоломні початку 1880-х років (не пізніше 1885 року), та й з півдня теж, і залишалося дорізати те, що можна. Так відбувалося і в сусідньому районі ЗК-1. Ще однією причиною дорізки могло бути збільшення довжини відкочування (вивезення готових блоків на поверхню) і просто елементарна лінь, «і так зійде». Зараз ми бачимо майже виключно виробки кінця 19 століття і початку 20 століття, а старіші виробки розташовані в нижній частині і дуже сильно закидані бутом (відходами каменепиляння) другого етапу відпрацювання. Здебільшого у виробках стоять дати 1900, 1905, 1911, 1915 рік. Так, спочатку був спільно зроблений вхід-виїзд, через нього відпрацьована велика каменоломня, а потім у ній проведено доопрацювання, того, чого ще можна було дорізати. На одному зі старих написів, у цьому районі, біля вказівної стрілки, написано «Рудів Виїзд». Можливо, це стара назва цього виїзду, хоча написано це після 1917 року, оскільки немає закінчень слів на «ъ».

Знаходився цей виїзд майже біля самого перехрестя окружної дороги і вул. Грушевського, із західного боку від неї.  Виїзд зараз засипаний, а це місце забудоване. Знаходиться воно за зупинкою маршрутки, там, де стоїть квадратна сіра будівля з плоским дахом.

У західній частині району, безсумнівно, знаходяться каменоломні, що належали приватним особам.  Вони чітко відрізняються за своєю конфігурацією в плані, за написами, зовнішнім виглядом. Це вироблення 1880-1890-х років. Найстаріша виявлена тут дата (біля засипаного шахтного стовбура) 1885 рік. Мабуть, це і є час виникнення цих шахт, може, на пару років раніше. Усі вони мали стовбурові входи, зараз засипані.  Всього таких каменоломень фіксується 3. У них немає дорізок по покрівлі, більші цілики, більш розріджена мережа виробок. Тут теж багато написів і малюнків, але вони відрізняються за змістом і схожі з епіграфікою в інших катакомбах.

Найзахідніша ділянка району ЗК-17, у плані, дуже сильно відрізняється від інших 3-х.  Тут знаходяться довгі, звивисті виробки, майже немає кільцевих ходів, великі безформні цілики між виробками. Усе це дуже не раціональна система розробок. У той же час, періодично зустрічаються штейгерські написи і знімальні точки. Дати, зафіксовані на стінах виробок «1912 і 1915» роки. Складається враження, що ці виробки виникли на останньому етапі розробок цього району каменоломень, коли формальний контроль був, але вже слабкий, і гірничо-видобувні роботи велися знову, так, як хто хотів. Кільцевих ходів немає, бо кожен різав камінь сам по собі, щоб не стикатися з «сусідом» і не мати з ним конфлікту, «де чий камінь». А звивистість виробок пояснюється одвічною думкою «що тут погано, а ось поруч, краще», що загалом спостерігалося на наших шахтах і в 1980-х роках, і в 2000-х. Крім того, з цієї ділянки була довга відкатка до входів, а вивозили, мабуть, здебільшого, через старий виїзд, розташований за 500-800 метрів від місця робіт. Це по прямій, а по-виробітку набагато більше. На останніх шахтах, що працювали в першій половині 1970-х років із кінним відкочуванням, вважали, що відкочування завдовжки понад 400-450 м, не рентабельне.  Значить тут, протяжність відкочування, для працюючих, особливого значення не мала, що знову ж таки свідчить про те, що у них не було норми, плану і так далі. Це не в’яжеться з уявленням про приватну шахту. Мабуть, усе в ці роки знову повернулося до «форми громадської каменоломні» з її порядками (і шахтні стовбури ближче до вибоїв не робили з цієї ж причини). Тільки робочі забої були розділені, щоб уникати конфліктів між своїми. Ну так прогрес він і є прогрес і був навіть тут.

Між цими ділянками, за планом, проглядається ніби проміжна ділянка. Цілики тут поменше, кільцевих ходів побільше, дорізки покрівлі та ціликів зустрічаються. Загалом, перехідна ділянка.Мабуть, якісь гірничі роботи, в обмеженому масштабі, проводили у виробках цього району і за радянських часів, у 1940 році, на стику колишньої громадської каменоломні з приватними, приблизно там, де був пізніший сховище (пр.21/2, 22/2). Але відпрацювання вели у вкрай незначних масштабах. Дорізали кілька ціликів між громадською каменоломнею і західними приватними шахтами. Можливо, вивозили великий бут, але теж у невеликих обсягах.  Гірничий напис вугіллям «2/III-40» і підпис зафіксовано в районі притулку (пр. 3/9), що знову ж таки збігається, притулки влаштовували там, де тривали, або нещодавно закінчилися, гірничі роботи. Напевно, до цього періоду слід віднести надпис: «Внимание товарищы кто тут риже камень …так ховайте подали пока я ще ни дозналась де оны лижат».  Цікавий надпис, чи то погроза, чи то попередження про перевірку. Мабуть, щось пов’язане з незаконною дорізкою в 1930-хх або 1940-х роках. У повоєнний час, видобуток каменю в цьому районі не вівся.

Час початку дослідження катакомб цього району невідомий. У робочому журналі експедиції «Пошук» записів щодо цього району не знайдено (з 1966 по літо 1968). Але під землею тут знайдено маркування, написані учасниками цієї експедиції, датовані 1968 роком («Костя В» і «Люка» – Люба Бобровська). У південно-західній частині району, недалеко від з’єднання з «Гідрометом», знайдено написи 1968 року, зроблені людьми з команди, куди входив В. Головченко. «3/Х1 Яцек …»; «НТЕ», «ПОК», «Gnom». Мабуть, вони підходили в ці місця з південно-південного заходу, з боку Гідромету. Це були тоді нікому не відомі ділянки катакомб. Автор уперше потрапив у цей район із В. Головченком, який бував тут раніше, 19/Х 1969 року. У 1971 році, В.Головченко з групою знайшов прохід на «Гідромет». Про це, під землею, зберігся напис «Ход “Пыхтун” найден 4.09.71 г. в 23.00 за М.В. Головченко, Пучков, Бужинский, Куркумели, Юдина З.Я.».  Незабаром ним було знайдено і друге з’єднання з «Гідрометом» (ходи «Ползун» і «Пихтун»). До цього вважалося, що район невеликий, локальний, тому й не користувався популярністю і відвідувався рідко. Інтенсивно його почали відвідувати тільки після того, як у ньому почалися комплексні роботи «Пошуком» у березні 1972 року.  Зйомку та обстеження виробок «2 магазину» було закінчено досить швидко, 1973 року. Тоді було визначено межі із ЗК-1 і ЗК-20 (зараз вони трохи відкориговані), а з’єднань з іншими районами тоді не знайшли.

У північному і західному напрямку, виробки майже не картувалися, оскільки ми порахували, що там небезпечно, «та й усі вони тупикові». Хоча саме там знаходилася половина всіх виробок району, як це зараз відомо. Під час цих робіт було знайдено карстові порожнини (печери?) заповнені суглинком, що містить кістки четвертинних викопних тварин. Це була перша після А. Нордмана, 1847 року, знахідка подібних печер.

У наступні роки, ці катакомби відвідували рідко, коли в них проводилися епізодичні роботи. Наприкінці 1980-х років було засипано вхід-виїзд і найбільш доступним і зручним входом став наскрізний водяний колодязь, глибиною 8 метрів, в одному з дворів по вул. Грушевського. У 1999 році хтось із місцевих жителів показав вхід-колодязь у локальну ділянку виробок, розташовану на схід від вул. Леніна (Грушевського), яка також розташована у дворі приватного будинку по вул. Жовтневій. Напочатку 2018 року, під час проведення комплексного вивчення катакомб району «Гідромет» (ЗК-20), наша група зачепила цими роботами і район ЗК-17, а в грудні 2018 року було ухвалено рішення почати планомірні роботи в районі ЗК-17, використовуючи, як основний вхід, колодязь. Сприяння в тому, щоб нас пускала через колодязь у катакомби господиня ділянки, надав голова Усатівської сільради Ю.І. Мокавейчук, без чого ці роботи були б неможливі. Першим у колодязь спустився, використовуючи для страховки одновірювальну техніку, Олег Піщурніков. Невеликий ремонт оголовка колодязя зробив А. Ощепков.  Перша 3-х добова експедиція (3-х денка) була проведена Командою Одеських Дослідників Катакомб у січні 2019 року.  Останній цільовий вихід був зроблений 3.02 2024 року. Зазвичай робився один 3-х добовий вихід на рік, напочатку січня. Група заходила через колодязь, базувалася (жила) на базі «Пампушкін зал» і працювала в районах ЗК-17 і ЗК-1 [12]. Такий метод робіт і настільки розтягнутий термін пояснюються складністю забезпечення експедицій у цей район катакомб. Зазвичай брало участь близько 10 осіб. Найактивніше працювали і зробили істотний внесок у вивчення цього району катакомб В. Пронін, А. Васильєва, В. Васильєва, Л. Васильєва, Л. Ашкалуненко, Ф. Ніколаєв, В. Владов, О. Ощепков, Е. Ощепкова.

За результатами робіт написано звіт (26 стор.), що містить у собі всю, отриману під час польових робіт інформацію, розділену за розділами. Звіт супроводжується 670 фотографіями і відеозаписами, що фіксують знахідки, геологічні особливості, написи і малюнки, самі виробки тощо, пронумеровані, підписані і прив’язані до схем виробок, зроблених під час цих робіт, і додаткові документи.

Архівної інформації щодо історичних подій, які відбувалися або пов’язані з цим районом катакомб, нам не відомо. Уся історична інформація базується на археологічних польових методах та отриманих цим шляхом, під час обстеження підземних виробок, матеріалах.  Традиційно, ділимо всю історію цього району катакомб на 4 етапи.  I – розробка каменоломень від моменту їх виникнення і до припинення гірничих робіт.  II – події пов’язані з періодом 1917-1922 років. III – події, що відбувалися під час війни в 1941-1944 роках.  IV – післявоєнні події до теперішнього часу. 

Щодо найранішого етапу існування каменоломень, із середини 19 століття і до 1880-х років, інформації немає. Стара, північно-східна ділянка сильно змінена вторинними процесами – багато обвалів, провалів, замулених ділянок тощо. Багато виробок там в аварійному стані й небезпечні для відвідування. В обстеженій частині цих виробок не було знайдено ні цікавих написів і дат, ні жодних матеріальних знахідок як, зрештою, у будь-яких виробках такого часу. Крім того, ці ділянки виробок, безсумнівно, потроху дорізали впродовж наступних півтора століття, що теж не сприяло збереженню чогось старішого. Виробки найсхіднішої ділянки збереглися трохи краще, але на нашому останньому етапі обстеження (2018-2024) потрапити до них не вдалося, а в старій інформації П. Лавренка, який бував там раніше, нічого цікавого для нас за I етапом, немає.

Знахідок, що належать до I етапу, зроблено в цьому районі мало. Це робочі інструменти шахтарів – залізні клини для відколювання монолітів (плах і косяків) від масиву; кілька битих таврованих шибок від гасових ламп і одна ціла шибка з клеймом; розбитий класичний квадратний штоф брудно-зеленого скла; обкладинки від курильного паперу фабрики Конельського, з гарним зображенням власника фірми з написом «Иосифъ Львовичъ Конельский», рекламними написами «Бумага  высшего качества», зображенням медалі, і, навіть, написом, що «Этикетъ утверждёнъ Департаментомъ Торговли и Мануфактуръ 3 мая 1886 г. за № 214614 “; поодинокі монети, знайдені не на стоянках, а просто у виробках, зазвичай у відкочувальних ходах, наприклад срібна монета 15 коп. 1902 року. Ось, мабуть, і все.

Зате за цим етапом, тут знаходиться багатюща «епіграфіка». Детальний опис епіграфіки цього району, як і взагалі одеських катакомб, справа майбутнього [4,15]. Тут ми наведемо тільки короткий опис, тим більше, що ми не фахівці. Звичайний, попередній поділ написів і малюнків на групи: А) написи керівного складу (штейгерські тощо); Б) виробничі написи самих шахтарів; В) написи шахтарів невиробничі; Г) написи, зроблені під час роботи каменоломень, сторонніми людьми тощо. Для цього району катакомб цей поділ суто умовний. Тут так все переплутано і змішано, що розбиратися, що до чого віднести, складно, це справа фахівців. Поки що можна умовно виокремити такі групи написів: гірничі (шахтарські); лайливо-гірничо-побутові; написи, де згадується Марко (належать до всіх груп); побутові (але з гірничими, виробничими, елементами); незрозумілі (найзрозуміліша і найлегша для виокремлення група).  Майже всі написи написані неграмотно і з точки зору граматики, і за змістом. Багато чого зрозуміти складно або зовсім не можна. Більшість написів, і всі з лайкою, знаходяться в центральній, громадській, каменоломні.  Крім численних написів, у виробках багато й малюнків, але набагато менше ніж написів. Майже всі малюнки виконані примітивно. Багато з них супроводжуються написами, або намальовані поруч із написами.  Малюнків найбільше в західній частині району, не громадській (на схемі надписи та малюнки відмічені). Переважна більшість написів і малюнків зроблена деревним вугіллям, але є кілька, зроблених червоною охрою. Тобто, охра – грифеля, були й у простих шахтарів-селян. Щоправда, в сусідньому районі катакомб ЗК-1, написів і малюнків, зроблених червоною вохрою, багато, мабуть там, вохряні грифелі користувалися більшою популярністю. Написи 1960-х років і пізніше, зроблені графітом.

Старих малюнків і написів, намальованих у нижніх, старих виробках першої генерації, знайдено всього кілька. Вони сильно затерті, їх погано видно. На двох із них видно кінний екіпаж із кучером і сідоком, на інших примітивно зображено коня. Написи не читаються, дат немає, тому сказати, якого вони віку складно. 

Серед малюнків кінця 19 початку 20 століття дуже багато малюнків коней. Більшість малюнків дуже примітивні, простенькі. Це просто поодинокі коні; коні з вершниками; кілька коней одразу, прив’язані вуздечкою до чогось; інколи, під ногами у них півні, птахи, собаки, колеса від возів. Мабуть, малювали діти, відображаючи своє уявлення про гарне заможне життя. На інших схожих малюнках примітивні зображення домашніх птахів, біля одного є пояснювальна нд. «Качка» (але на іншому мал. знову «марко ересенко»); кіт і собака, що сидить, напис: “Вот мурлыка” и “барбосъ”; малюнок лисиці й півня з нд. «Патрикеевна лиса петухъ»; рис. 4-х сидячих собак; велосипед, звірі, люди, будиночки, інколи 2-поверхові, добре намальовані; дуже схематичний, але оригінальний мал. людини і на ньому напису «швед»; найпростіший малюнок паровоза-прямокутник із колесами та димлячою трубою – вугіллям, поруч червоною охрою «чикъ чыкъ чыкъ курипка Гордійчикъ». Мабуть, сюди ж треба віднести малюнок будинку, над ним «1912» у рамці, праворуч угорі п’ятикутна зірка і кинджал; «Ваха», внизу «1911».

Досить багато малюнків, що зображують робітників каменоломні: чоловік у високому капелюсі з гасовою лампою в руці; бородатий мужик у капелюсі пиляє штуку каменю, поруч складені, напиляні блоки, напис «Рыжий»; чоловік у широких штанях, у чоботях, який палить люльку, стоячи пиляє блоки каменю, напис: “пылмбатны рижэ Каминъ”; чоловік у кашкеті, з гасовою лампою, палить і сидячи пиляє риску в забої, нд. «патра  жыла пыскудная»; бородатий чоловік у капелюсі, з гасовою лампою в руці, нд. «вася идэ из скалы»; малюнок великої каменерізної пили над штукою каменю тощо. Часто малюнки людей супроводжуються пояснювальними написами: «фесенко дуракъ»; «фанасий ересенко»; «Омелько»; «Волянский …етръ».

Малюнок двох мужиків, один грає на дудці, інший танцює, обидва в картузах, поруч нд. «Марко… танцує…». Дуже пузатий чоловік у капелюсі канотьє, з парасолькою, нижче намальовано годинник-ходики. Поруч нанис: “смотрить господа какой вышолъ мой борода алелько”.

Є малюнки на військову тематику: великий, але погано збережений малюнок бойового корабля, у найнижчій частині стінки виробки, на ньому напис: «Броненосецъ»; двоповерховий будинок, прикордонний стовп, біля нього солдат у кашкеті-безкозирці, з гвинтівкою з примкнутим багнетом на плечі; бородатий солдат у безкозирці, з гвинтівкою з багнетом на плечі, під ним «Терешко».  Прості, примітивні малюнки 3-х солдатів із гвинтівками з примкнутими багнетами на плечах і кілька подібних. Зазвичай такі малюнки в інших катакомбах датовані 1905 роком, часом Російсько-японської війни.  У цих виробках стоять дати 1911-12 рік. Тобто малюнки напевно належать до подій 1905 року.  

Малюнки паровозів і поїздів: погано збережений малюнок поїзда і під ним, людина в «наполеонівському» капелюсі, обличчя в неї, збите; простенький малюнок поїзда, видно, що це старовинні паровози з широкими трубами; не то трамвай, не то поїзд, вагон один, коліс багато, зверху багато стрілок, що йдуть від вагона вгору (електричні трамвай?). Ну і закономірний перехід від залізниці до чортів, бо за старовинними повір’ями, всі чорти пішли з сіл на «чугунку». Поїзд з одним вагоном (або паровий трамвай), поруч поважно йде пан у циліндрі, з палицею, у довгому піджаку з кишенями, палить люльку, а до нього ззаду підкрадається чорт, який теж палить люльку, але видно, що з нехорошими намірами, наприклад, «мать Виъй Сызый заду». Невеликі малюнки чортів – чорт зі смолоскипом і сокирою в руках, два чорти борються, людина веде козу на повідку, зверху «М.фо…чук», унизу «яшка»; чорт із мішком за плечима та якоюсь палицею в руці, перед ним коло чи куля; примітивний малюнок голови чортенка, який палить; довгоносий кошлатий мужик (чи чорт, є, начебто, роги) перед гасовою лампою.

Наведемо тут, щоб продемонструвати грамотність тих, хто писав, і труднощі тих, хто читав, два написи, що супроводжують малюнки. На одному намальована голова людини з довгим висунутим язиком (чи сигарою?), нд. «вася задумався пiймать хоть том говоре жениця …зыныця буду та ныма на кому». На іншому голуб, і поверх нього нд. «До нада чоловика тобi бувъ грамотным Омелко кiшиневская  заброда». Після читання таких написів виникають запитання, а як читають і трактують, скажімо, середньовічні чи давньоєгипетські написи? Адже не виключено, що їх писали такі ж грамотії.

А от звичайних у катакомбах сексуальних малюнків та на релігійні теми, зовсім мало, по одному – гарно намальований хрест та примітивно …, та й то, мабуть, пізнішого часу.  Штейгерських написів у виробках цього району знайдено мало і тільки в західній частині району. Написані вони червоною охрою і вугіллям. Здебільшого, це знімальні точки та їхні номери (тоді точки ставили не на покрівлі, а на стінках, зазвичай це був прямий хрест із колом у центрі): хрест із колом і поруч «№5»; «№15/23»; «№ 11 3»; «№ 2 22.Х.85» (1885 р.) тощо. Щодо пізнішого часу, мабуть кінець 1930-х або 1940 рік, на головних трасах трапляються номери знімальних точок, обведених круглою рамкою. Мабуть знімали траси до місць доробок. 

 Чисто гірських написів, залишених робітниками, небагато. «Заборъ каминя Игната Вареника …”; “1899 году Валянского сръзка” (сбойка); “Ивано вичь Константинъ Волянский”; “каму нужын напильныкъ и хтоце его взялъ”;  “тыхонъ одай кручакъ а то кышкыъ выпустыу”; “А васка укравъ лома у марка” – охрой;  “кудавывъ чужэй рижить … вашу мать это верхъ идут у билявскаго в лываду прийдуть и васъ выжинут и чубы …”; “выйдит сцюдова  А то пидъ хатою”; “завычитомъ камня осталося въ скале (цифры) Васька”; “Была здесь васька скала” и цифры, подсчёты нарезанного камня; “хорошъ верхъ …шъ”;  “1905 го года возили …”;  “дворъ выездъ”; “Работаютъ два молодца дуракъ и болван Омелка”; “Работаютъ два молодца”. Багато імен, що працювали тут : “Сыдоръ”;  “Кондратъ Яковен…”; “Василий полйщукъ”; “верхъ фа Голубовъ Яковичъ Николай”; “Тупишинъ , Кур…ановъ, Шпаковский  били “1898 го года 12 го сентября яшка яшка”; “здесь работалъ терентий …”; “Прокошя руденчик;  “Здесь работаю… Игнатъ Парапекий”; “Вася Круторебра; “Вася … Марко Фесенко васка”; “Жмурчукъ Самборский…”; “терентий” (ф.64); “Билый”; “Шевченко 1903 года”; “Здесь был Яковъ Ганаский Григорий и Петръ”, “Здесь былъ Яковъ Баранский Пётръ Брилора”; “фесенка” и, вроде, подпись;  “Яковъ”;  “Гудзенко Д…”; підрахунки нарізаного каменю: “Яковъ 12 пят  18 – Марко”,взагалі підрахунки нарізаного і вивезеного каменю, цифри, ризики, написані вугіллям, рідше, червоною охрою зустрічаються дуже часто.     Умовно «побутові написи». Цікавий напис був знайдений і зафіксований 1973 року (на жаль, під час робіт 19-24 років знайти його не вдалося) «1911 г. мая 25. Будь кресту своему покоренъ, взявши крестъ, следуй за мною».  Але й фіксовані нині написи доволі різноманітні й цікаві: «Колядка Ой даръ прибогатый исъ неба сойде яко капля капелющая на землю впаде»; «Богу Деви утро бон Днеся рождаетъ … ясно…»; загадка написана на стінці виробітку “На деревi  мой первый слогъ второй же слогъ  мой есть предлогъ а в целомъ если захотите въ суконнлй лавке поищите ”; “увора укравъ Корову идеву” повторено 2 рази; “ моя кобыла собствена”; «вася (написано поверх чогось затертого) охотникъ ходить на овсяну Матдаво … стрили изъ ружа … (далі матюги)”; «шовъ амiлько пяный зять марку  упавъ тай заснувъ по кажъ … вмнъ спавъ … прокунувсь вiнъ а чобитъ немае ны мои каже ци  табо жеме… буллы … без чобитъ”; «Господинъ Председатель Петръ Трусов» – гарним почерком, далі, іншим, кострубатим почерком лайка на нього; «Есть у насъ Господа Два … мать дурака Вася и Стёпка”; “Слава Богу!” акуратно, глибоко продряпаний напис друкованими літерами. «Слава цар котів» написано друкованими літерами і «чикъ чикъ чикъ …», мабуть дитячі написи. 

Написи де фігурує Марко. «Марко» згадується в багатьох написах, за кількома виділеними групами. У цій групі вибрано те, що не дуже підпадає під інші, хоча серйозної відмінності, звісно, немає. «Марко» – третя цікава особистість, пов’язана з катакомбами, яку ми знаємо тільки з численних написів на стінках виробок (Нестурх і Бринцала, дві інші особистості) [11]. Не зрозуміло, не тільки, хто він, а й навіть, що значить «Марко» – ім’я, прізвище чи кличка. Можливо, скрупульозний аналіз написів і може вирішити це питання. «Марко …»; «вася Марко вася васяа яшк…”; «Марко Матвей и амелькл и вася и по жуликыъ», «Марко» написано по іншому, великими літерами, начебто, окремо; «Марко сорочи ня маленк… куце Марко»; «Вася Радился … Марко фесенко”; “Марко дуракъ”); “Марко” і намальована в профіль морда; “Царъ”, нижче “Марко”; “ Марко сатана и нычыста сыла дрань скала”. Однакові написи і з матюками на Марко, ми не наводимо, їх маса.

У жодній іншій каменоломні нам не зустрічалося стільки матюків, як у цій, громадській. Тут усі лаяли один одного і звинувачували у всіх гріхах, так, що навіть і написати не можна. Найм’якше, було «дуракъ». І в більшості таких написів фігурує «Марко». Тому ми навіть виділили його в окрему групу, хоча він фігурує скрізь, навіть у малюнках коней. Навіть в обліковій картці, опис малюнків починається з «Примітивний рис. коня і поруч нд. «Марко» ф.317.

Лайливо-гірничо-побутові. «Вася Падалка дуракъ здесьработаетъ дуракъ уверху а стёпка у него с… нижнего вася …»; “Стыпанъ дуракъ вася …”; “Сыдоръ … твою мать убъю”; “Сирога дуракъ”; “лыходей паскудный кручки”; “василий клютовельда качка дыка”; “Сыдоръ якоши  …а Мать нывывозыш камини”; “и кто це взявъ тупор е…ёго кровъ жысть мать положы его сюда назадъ”; “вашу мать у насъ по… все …кручек (это такая пила) … нылзя … пылы …”; “одай  …твою кровъ жисть мать лопатку и лампу ставить а то Падъ забенъ … и на …”, і так далі.  Деякі лайливі написи, за своєю складністю і загинами, прямо до пари згадуваним у книгах про старих боцманів.

 Інформації щодо II етапу мало. Написів і дат, які однозначно можна віднести до цього періоду, немає. Це малюнок Врангеля, у СЗ частині району (пр.3/4). Судячи з виконання, це не шарж, які трапляються в катакомбах ЗК-22, і відповідних приписок із матюками немає. Малюнок показує цілком лояльне ставлення до Врангеля, та й його мальований образ відповідає дійсності. Дати, за якими можна було б відновити час, коли малювали, відсутні. Тут же поруч знаходяться примітивні малюнки шаблі, нагана або маузера, п’ятикутних зірок, кинджалів, нижче, нерозбірливий напис.  За цією епіграфічною інформацією, нічого конкретного сказати не можна, ні часу, ні політичної приналежності.  Одне з припущень, що ми бачимо події в дитячому сприйнятті, через призму дитячого розуміння і відображення.

За інформацією Н.Д. Голубенка, десь у цих катакомбах була одна з підземних баз підпільного ревкому в 1919 році (біля хати Ловякіна). Там у них була друкарська машинка і ротатор. За інформацією В.Я. Юдіна, отриманою на початку 1970-х років від когось із членів ревкому, вхід у «їхню катакомбу» був біля якогось хутора. Тож місце, де засипаний стовбур на пр. 2/8, загалом підходить до одного з таких хуторів. Припустимо, там було якесь підпілля, біле, червоне або ще яке, а може по черзі. Діти дещо бачили і чули, і відображали свої враження в малюнках (таке, дитяче, в інших катакомбах, по війні 1941-45 років, відомо). Недалеко від цього малюнка було знайдено стоянку періоду громадянської війни (пр.5/4). Тут знайшли 5 гвинтівочних гільз з відпиляними «дульцями» і старий латунний ґудзик у вигляді «грибка», з написом з тильного боку «Санкт-Петербург, II сорт, 1к». Тут же тут був знайдений помазок для гоління, зроблений з англійської гільзи Лі-Енфільда 1917 року.

 Унікальною знахідкою є знахідка скарбу царських срібних (32) і мідних (30) монет і однієї австро-угорської – 63 штуки (пр. 36/1).   Наймолодші з них датовані 1915 роком. Тобто їх зібрали і сховали вже під час війни 1914-1918 років, а скоріше трохи пізніше, тому що серед монет одна австрійська, яка могла мати цінність в очах простих людей, тільки після австрійської окупації Одеси, взимку 1918 року. Тож скарб відноситься до часу 1918-1921 року. Ховав скарб хтось із простих людей. Багата людина не стала б ховати мідяки і дрібну австрійську монету.  Можливо, разом із монетами були й паперові гроші, які не збереглися. Мабуть, гроші перебували в якомусь гаманці або мішечку і були заховані між камінням у бутовці. Потім цей гаманець або мішечок, він, напевно, був шкіряний, витягли щури і впустили його на дно виробки, потім розгризли. Коли відбувалося чергове підтоплення виробок поверхневими водами, бруд, принесений водою, розтягнув монети і покрив їх тонким шаром.  Сталося це досить швидко, у період, коли цю ділянку виробок люди не відвідували (а знаходився він недалеко від головного входу, лише за 30 метрів). Що знову ж таки свідчить про те, що відбувалося це за часів лихоліття, інакше, монети б зібрали. Поступово бруд ущільнився, його затоптали, і монети збереглися до нашого часу, коли у 2021 р. їх знайшли за допомогою металошукача В. Проніним і Л. Ашкалуненко.  Усі 63 монети знаходилися на ділянці розмірами 2 на 2.5 м, на глибині 10-15 см. За 3 м від місця знахідки скарбу, було знайдено розчавлену і зім’яту мідну кришку з пошкодженим написом французькою мовою. Можна припустити, що кришка була від цукерок «МОНПАСЬЕ».  Що цікаво, на цій же ділянці виробок, на відстані до 20 метрів, було знайдено 2 жіночі срібні каблучки. Одна широка, у вигляді змії, що обвиває палець, з гранатом, зроблена зі стрічки, інша тонка, звичайна, сильно деформована, з каменем, що випав. Приблизно тут же, за 9 метрів, було знайдено 4 гвинтівочні гільзи Першої світової війни: австрійську Манліхера, англійську «Каїнокъ», американську «Ремінгтон» і російську «Петербурзький патронний завод», усі, окрім Манліхера, які використовували для російських 3-х лінійних гвинтівок. На централці, що веде в глибину району, було знайдено гільзу Манліхера, але виготовлену в Росії, для трофейної австрійської зброї.

За III етапом періоду інформації та знахідок більше [3,5]. Стоянки часів 1941-44 років були знайдені ще 1968 року, під час першого відвідування цього району пошуковцями. Тоді, тут були знайдені великі стоянки в глибині району і невелика дезертирська стоянка недалеко від входу, в залі «Дезертирів» (пр. 3/1). На ній знайшли обгорілі, порвані документи, червоноармійські книжки (посвідчення) і комсомольські квитки. Восени 1969 року В. Головченко показав мені цей зал, і я сам бачив там гвинтівкові підсумки і кілька обгорілих розірваних корочок від цих документів. З цього приводу в моєму щоденнику наводиться шифрований запис, настільки це було несподівано і дивно. Тоді було звернуто увагу, що спальні нари розташовані не в цьому приміщенні, а в сусідньому, відгородженому стінкою з лазом у ній. Мабуть, у ньому перебували, тимчасово, 10-15 осіб, хоча, напевно, ця цифра завищена. Під час комплексних робіт 1970-х років, у цьому районі, проводили й обробку стоянок (візуальну). Проводили її, в основному, Сурвілов А., Ашкалуненко С., Керницький Л., Шаталін М., з усією можливою тоді ретельністю. Списки знахідок, зроблених у 1971-73 роках, збереглися.

Серед знайдених предметів: радянські гвинтівкові набої з осічками 3 шт. і цілі 5 шт.; обойма радянська з набоями і 5 порожніх; гільзи радянські гвинтівкові 35 шт., патронні цинки (зламані) 2 шт.; гільза від Нагана, гільза від ТТ; деталі від електрозапалів (?) 7 шт.; шматки магазину від кулемета ZB-38; гільзи від гвинтівки Маузера 4 шт.; зім’ята емблема з румунської каски; мисливський патрон і гільзи; захисний ковпачок від снаряда, червоноармійська зірочка; залишки військових квитків 5-10 шт (?); залишки невпізнаних документів, 2 гранати РГ-33, свинцеві деталі від автомобільних акумуляторів, деякі з латинськими буквами; фляга, клаптики румунських газет (з датами 1944 рік), шматки радянських газет за серпень 1941 року, розбитий медичний термометр; бульбашки від медикаментів; розбита грамплатівка; черепки посуду; радянські та царські монети 12 шт.

Основна відмінність робіт 1960-1980-х років від сучасних полягає в тому, що тоді, здебільшого, шукали в бутових стінках і в нарах, поміж каміння, рідше в навалах крупного буту, на дні виробок. А зараз, за допомогою металошукачів, шукають здебільшого на дні (і не тільки на стоянках, а часто, поспіль), на нарах, у насипах на дні, а в стінках, навпаки, шукають рідко, здебільшого візуально. Починаючи з 2019 року, проводилося планомірне обстеження стоянок, як візуально, так і із застосуванням металошукачів. Роботи проводили В. Пронін, Л. Ашкалуненко, Ф. Ніколаєв, Ощепкова О., Васильєва В.  

Знахідки зафіксовані, стоянки показані на загальному плані виробок.  Знахідок багато і серед них є цікаві, на яких ми зупинимося. Унікальною знахідкою є шкіряний авіаційний шолом-маска часів Першої світової війни.  Найімовірніше він потрапив у катакомби влітку 1941 року. Такі експонати – рідкість, навіть для музеїв.  Найімовірніше, він потрапив у катакомби влітку 1941 року. Такі експонати, рідкість, навіть для музеїв. Представляє Маска являє собою овальний аркуш добре виробленої тонкої шкіри (як на рукавичках), що закриває обличчя, з прорізами для очей і носа (не багато схожа на людський череп), на носовий проріз нашитий ще фрагмент шкіри, що закриває ніс зверху. Із задньої частини маски кріпилися шкіряні ремінці, але вони не збереглися до наших днів. Рідкісною знахідкою є значок «Кращому ударнику» із зображенням Леніна (пр.18/1). Це гарний, красивий, складний значок – мідне штампування з товстого листа, якісно виконане. Ковадло, над ним серп і молот, усе це у вінку. Над серпом і молотом промені, що розходяться (сяйво), вище, в самому верху, п’ятикутна зірка. У верхній частині значка, між серпом і молотом, прикріплено (накладено) добре виконане зображення голови Леніна. Зроблено воно з якогось іншого металу, світлішого, рожевого, мабуть, з якоїсь бронзи. Можливо, мідна частина значка була позолочена, подекуди на вінку збереглися яскраві жовті плями. Кріплення значка було гвинтовим. Він знайдений далеко в глибині виробок, у 170 метрах від входу по прямій або за 250-300 метрів, по виробках. Ця група стоянок тяжіє до «централізованого сховища», і знаходиться на центральному ході, що веде туди. Разом зі значком знайдено позолочений ґудзик з міліцейського кітеля, 6 гільз від гвинтівки Мосіна, 3 від пістолета ТТ, 12 радянських довоєнних монет. Але, мабуть, ці предмети тільки перебували поруч, і стосунку до значка не мають. На місці, де були зроблені ці знахідки, розташовувався один із побутових смітників централізованого бомбосховища. Можливо, що значок і монети в смітник потрапили випадково через відсутність хорошого освітлення в бомбосховищі. Значок «Кращому ударнику», безсумнівно, приніс якийсь заслужений, солідний працівник, який ховався в бомбосховищі. Чи загубив він значок, що малоймовірно, чи залишив перед виходом на верх навмисно, що більш імовірно, невідомо.

Цікава знахідка, набір інструментів – плоскогубці, викрутка, гайкові ключі, розвідний гайковий ключ, напилок, кусачки і якийсь примітивний вимірювальний інструмент. Схованка була під доволі великим каменем, не далеко від стоянки дезертирів «Зал Дезертирів». Інструменти були просто складені на підлогу і придавлені каменем, через це нижні їх частини дуже погано збереглися. На цій знахідці варто зупиниться докладніше. Окремі інструменти, а може і по кілька штук, знаходили в катакомбах і раніше, але не надавали цьому значення. Але після кількох знахідок в Аджимушкайських каменоломнях, стало зрозуміло, що це. Там було знайдено набори слюсарного інструменту разом із документами, що ховали їх.  Слюсарний інструмент, потрібна річ у повоєнному житті. Хто б не вийшов переможцем, життя триватиме, а значить буде потреба в якихось роботах, умільцях, щось треба буде ремонтувати, робити. Тож слюсарний інструмент практичні люди розглядали як ціннішу річ, ніж зброю і гроші (які під час зміни влади могли і не ходити). Тож і тут цей набір інструменту був безсумнівно захований кимось практичним, хто ховався тут, сподіваючись використати це згодом.  До речі, заховано це було недалеко від входу (пр. 3/1) у залі «Дезертирів», на відстані 80 м по прямій від входу. Але забрати свої інструменти, йому, з якоїсь причини, не вдалося. Причин може бути безліч, ми їх навіть не розглядаємо.

У районі «лікарні» було знайдено невеликий медичний пухирець коричневого скла, заткнутий гумовим корком. У ньому добре зберігся, незважаючи на минулі 80 років, спиртовий розчин йоду. Під час перенесення в кишені пробка відкрилася і йод вилився до мене в кишеню, пофарбувавши і тканину штанів, і ногу (користь – зробив собі «їдцеву сітку»).

Ще одна цікава знахідка була зроблена на централці, не далеко від притулку. Це маленька мідна ложечка, дуже витончена, схожа на гірчичну, з написом «магазин Мадам Абрикосова», на ручки ложечки. За архівними даними – магазин Мадам Абрикосової займався в Одесі торгівлею побутовими предметами для вищого суспільства Одеси.

На одній із лежанок було знайдено вставний зуб, виготовлений із медичного сплаву. Як і чому він там опинився, звичайно незрозуміло.

Решта знахідок більш звичайні і ми їх опишемо побіжно. Знахідка довоєнного «шкалика», зрозуміло, куди без нього у важкий час. Взагалі, горілчані і винні пляшки, цілі і биті, звичайна знахідка на всіх без винятку стоянках мирних жителів і дезертирів. Так було і тут. Так було і тут.  Крім пляшок, знаходили і невеликі бульбашки, від ліків. Знаходили на стоянках і цілком звичайні побутові предмети: невеликий навісний замок, свічка; їдальня виделка з дерев’яною ручкою, биті фаянсові тарілки й чашки з довоєнними клеймами, дитяча (для ляльок) залізна, вкрита зеленою емаллю тарілочка та інше.

На стоянках і на централках знайдено близько 50 радянських монет різного номіналу. Крім того, тут були знайдені – один мідний цент США 1900 року і німецька латунна дрібна монета 1925 року. Найімовірніше, їх принесли із собою діти, які тягли із собою в притулок дрібні іграшки та найцінніше і найцікавіше, на їхню думку. Тому безліч прикладів із життя. Автомобільна свічка запалювання, досить незвичного вигляду (ф.442). Вона могла потрапити в катакомби і влітку 1941 року, і навесні 1944 року. За спогадами Н.Д. Голубенка, ми знаємо, що в Усатове, приблизно в тих місцях, був напад на ворожі вантажні машини [17]. Кілька машин було розбито. Можливо, це деталі від них, або інших, покинутих чи розбитих автомашин відступаючих військ. 

Були у виробках знайдені залишки військового спорядження та озброєння. Хоча на останньому етапі робіт у 2020-х роках, таких знахідок знайдено не багато. Найбільшою військовою знахідкою є 5 радянських обойм із набоями, знайдені на одній із дезертирських стоянок. Патрони були сталевими і від часу перетворилися на спечений шматок лимоніту з формами патронів. Фрагменти кобури від пістолета, підсумки для гвинтівочних набоїв, гвинтівочні радянські гільзи, 25-40 штук (у різних місцях району), поодинокі знахідки револьверних гільз (від Нагана), малокаліберних, гвинтівочних до гвинтівки Маузера. (до 10 шт.), деталі від електрозапалів (електродетонаторів). Не дуже зрозуміло (хоча це напевно й не суттєво), чому вони знаходяться в окремих місцях, скупченнями. Якщо набої принесли в катакомби із собою дезертири або охорона притулку, і потім там стріляли, то вони мають лежати розрізнено, у місцях, де стріляли, або купчасто, у місцях, де багато стріляли, зручних для цього (на якихось довгих прямих ділянках). Але іноді їх багато там, де і стріляти незручно, наприклад у невеликих приміщеннях. Може стріляли десь, а приносили в конкретні приміщення стріляні гільзи, щоб їх не знаходили ті, хто шукає дезертирів, які переховувалися в катакомбах? Може й так. А може гільзи збирали хлопчаки і тягали в місця, де вони знаходилися, для гри. Їм це були цікаві іграшки. Теж вельми можливо. На одній дезертирській стоянці виявлено 5 радянських стріляних гільз для гвинтівок (ціла обойма!), акуратно покладених у щілину бутової кладки. Ця знахідка підкріплює нашу першу версію. Там же було знайдено дві радянські монети, теж покладені в щілину в бутовці.

«Епіграфіки» щодо цього етапу мало. Це малюнки голови коня в збруї з написом на ній «27/VIII 41 П.Ж.Л.»; поруч мал. чоловіка і жінки. Усе це добре намальовано хімічним олівцем.   У районі притулку знаходяться і дві дати, акуратно написані поруч, простим олівцем на стінці «22.6.1941» і «22.8.1941». Написані вони так, як писали до революції штейгери. Крім цих дат, є ще дата «1941» і поруч якісь букви.  До цього ж часу можна віднести добре намальовані прости олівцем малюнки дівчини та чоловіка інтелігентного вигляду.  Поруч начерк обличчя, теж добре намальований. Між цими малюнками, пляма кіптяви, мабуть від гасової лампи і свічок, якими підсвічували.

Події періоду 1941-44 років, пов’язані з цими катакомбами, уявляються так. Влітку 1941 року, під час оборони Одеси, в цих катакомбах розташовувалося одне з централізованих бомбосховищ (пр. 20/2-26/2).  Воно розташовувалося досить далеко від входу, за 180 метрів по прямій, або за 210 метрів по виробках (до початку бомбосховища). Готувалося воно заздалегідь, оскільки збереглися нд. «Зайнято лікарня», вказівні стрілки з нд. «лікарня». Хто міг перебувати в сховищі, не ясно. Там скрізь було багато входів у катакомби, і мешканці, ймовірно, ховалися в найближчих до будинків виробках (як це було коли почалася війна 2022 року). Для того щоб тут ховалися від бомбардувань і артобстрілів міські жителі, об’єкт знаходився занадто далеко від міста. Що б тут ховатися, тут же треба і жити. Мабуть, як це описано в книзі В. Грідіна «Парти під землею», міські жителі жили в Усатове по хатах, а ховалися в сховищі [2]. Але використовувалося сховище мабуть недовго, проте епізодично тут перебувало багато людей, багато житлових приміщень зі слідами життєдіяльності людей. І водночас тут не видно великих смітників і туалетів. У деяких місцях притулку, по периметру, видно невеликі загородки для дрібної худоби. Це свідчить, що тут явно були місцеві жителі.  Знайдені на стінах сховища написи свідчать, що люди перебували тут у другій половині серпня 1941 р. До якого часу вони були під землею не відомо. Даних, що свідчать про вихід із сховища або час перебування під землею, не було виявлено (зазвичай це календарі, написані на стінах). Судячи з житлових приміщень, у підземному сховищі перебувало до 50 осіб. Однак ця цифра не точна, оскільки люди могли приходити, або йти на поверхню. Є ще варіант пересування сімей по притулку, з одного приміщення в інше, так би мовити, зміна житлоплощі на кращу тощо. Усі ці фактори не дають скласти повну картину про кількість людей, які перебували під землею. 

Здебільшого на території сховища зроблено знахідки побутового характеру: скляні пляшки і банки, медичні бульбашки, флакони від одеколону і парфумів, розбитий глиняний і порцеляновий посуд, столове приладдя – ложки, виделки, гранчасті стакани, монети, різноманітні ґудзики, залишки дитячих іграшок, взуття та всіляке побутове сміття. 

Мабуть, коли притулок перестали використовувати, тут з’явилися дезертири, явні сліди яких ми бачимо.

У цьому сховищі є незвичайна споруда, що не в’яжеться з іншими (26/2). Це трохи похила стінка, складена з невеликих плиток вапняку, що відгороджує невеликий тупик. У стіні, в нижній частині, невеликий лаз. За стінкою, житлове приміщення на одну – двох осіб. Можливо, це вторинна споруда на території сховища, зроблена, коли воно вже не функціонувало, але хтось там переховувався. Стінка схожа на маскування, такі зазвичай не будували. Ще одна стоянка розташована в глибині району, біля засипаного землею колодязя (пр.34/77).  Це невеликі стоянки на 3 осіб, судячи зі складених нарам для сну, мабуть, ховалися дезертири.

Стоянок, інтерпретованих нами як дезертирські, досить багато. На території бомбосховища знайдено дві «дезертирські» стоянки. Час перебування людей на них не встановлено, але напевно вони ховалися після того, як мирні жителі залишили притулок. Чисто психологічно – менше бачать, менше проблем. Та й ще стоянки розташовані в районі, де орієнтовно розташовувався, за написами, медпункт. Явно дезертири не ризикнули б ховатися біля такого відвідуваного місця. Хоча є припущення, що вони могли бути родичами людей, які перебували тоді в притулку, і їх ховали свої ж. Як і було відомо раніше, здебільшого дезертири йшли з передової і ховалися ближче до свого будинку і сім’ї або родичів. Особливо це стосується військовослужбовців-дезертирів, які ховалися в каменоломнях. Прожити в них без запасів продовольства, води, освітлення та інших припасів можна кілька днів. А значить необхідна підтримка з поверхні. Годувати і напувати чужих людей місцеві жителі не стануть, небезпечно, а отже, здебільшого дезертири, які переховувалися під землею, були місцевими і їм, звісно, допомагали ховатися під землею. Так само не менш важливий факт, місце розташування стоянок. Вони розташовані досить далеко від виходів і основних центральних ходів виробок, а це означає, що той, хто ховався в цих місцях, добре знав місцеві каменоломні. Не виключено, що до війни частина з них були шахтарями і працювали в цих шахтах. Безсумнівно, під час використання підземного сховища, в ньому перебували місцеві жителі, і місцеві, які дезертирували з фронту, могли спокійно базуватися недалеко від сховища. Рідним було набагато легше і, не викликаючи підозр, носити їжу і питво під землю. Та й загубитися серед народу, що безперервно снує в темряві, набагато легше. Так що, звісно, взаємозв’язок між жителями централізованого притулку і дезертирами напевно існував і був заснований на родинних узах.

Крім того, в районі «Лошадкін виїзд» фіксуються ще 6 окремо розташованих одна від одної замаскованих стоянок, імовірно дезертирських. Практично всі вони на 2-3 людини. Після загального теоретичного підрахунку, в різний період часу, в районі переховувалося до 25 осіб – дезертирів або ухильників.

  Крім знахідок військового спорядження на таких стоянках виявлено й написи: “война потери русских за  две недели 200000 …”, “А Яшке на войне …” . Це у відгородженій капітальною забутовкою виробці, з «персональним» входом – водяним колодязем, у центральній частині виробок (пр.20/1). А в найдальшій, західній частині, але теж біля колодязя, (пр.4/9), інший напис: “Внимание не желаю воевать за Сталина и за его жидов … здесь с 1941 года VIII …”. Коментарі, як то кажуть, зайві. 

Крім централізованого притулку і дезертирських стоянок, у виробках знайдено і звичайні для Усатівських і Нерубайських катакомб, стоянки мирних жителів. На трьох із них визначити час перебування людей не вдалося. Найімовірніше, стоянки використовували як у 1941 р., так і в 1944 р. Це невеликі комплекси житлових приміщень, що складаються з 1-3 виробок, пристосованих для житла, розміщених зазвичай недалеко від входів. У нашому випадку від виїзду і наскрізних водяних колодязів. Таких стоянок у районі ЗК-17 знайдено 4. Одна з них розташована зовсім недалеко від виїзду, друга поруч із наскрізним водяним колодязем (основним нині входом). Ці стоянки дуже погано збереглися і ледь помітні. Вони майже повністю зруйновані й затоптані, оскільки розташовані в ближній, давно і часто відвідуваній частині каменоломні. 

На ході на південь від виїзду розташована капітальна перемичка, товщиною 2-4 метри, що наглухо перекриває центральний хід, який колись виходив у найсхіднішу, найстарішу частину району до схилів балки (пр.11/1). Тоді там ще були старі штольні-входи. За цією бутовою перегородкою знаходиться досить велика група стоянок (третя). Туди можна підійти, зробивши досить великий обхід старими виробками, з півдня. Мабуть, на стоянки можна було прийти і з зовсім старих виробок, з боку балки. На самих стоянках є наскрізний водяний колодязь. Ця група стоянок дуже грамотно розташована в бічному кільцевому відгалуженні з невеликими тупичками. Стоянки явно багатошарові, біля одного житлового приміщення видно напис, що відноситься до першої світової війни. Але знахідок, пов’язаних із цим періодом, тут не було.

4 група добре збережених стоянок (пр. 1/8), безсумнівно, належить до весни 1944 року. Тут на стінці є дата «1944 рік», хоча, напевно, на ній ховалися і в 1941 р. Зазвичай на таких стоянках зривалися пару сімей з навколишніх будинків або хуторів. Входом на цю групу стоянок слугував старий шахтний ствол (2/8). Зверху, тут не було суцільної забудови, а знаходилися хутори. Тут було зручно саме ховатися, що б ніхто не бачив, і місце було малолюдне, і вхід-колодязь легко заховати. Стоянка часів громадянської війни (5/4) теж явно тяжіє до цього входу. Найімовірніше, і ховалися одні й ті самі люди або родичі, і в 19-20-х роках, і в 41, і в 44. Тут в одному з приміщень (4/8) знайдено кам’яне корито – годівниця для свійської птиці (що якоюсь мірою свідчить про регулярність використання цього місця, як укриття. 

Використовували решту катакомб «Лошадкіного виїзду», як укриття, і навесні 44 року. Це підтверджується написами «1944 рік» і знахідками: датованими уривками румунських газет, румунськими і німецькими гільзами та іншим. Загалом то, напевно, більшість стоянок двошарові – літо-осінь 41 року і весна 44 року. Чи перебували тут у 44 році люди з партизанської групи Сербула-Голубенка, невідомо, скоріше за все ні.  Можливо М. Голубенко, перебував тут у 1941 році [17].

У виробках збереглося і зафіксовано багато написів, що належать до IV етапу, особливо до початку дослідження катакомб цього району. Вони відображають побут, взаємовідносини, імена і клички тих, хто бував тут, їхні думки, багато робочих написів, що стосуються деталей вивчення і картування цього району катакомб. Але вся справа майбутніх дослідників, коли це стане історією, зі своїми нюансами, як зараз, для нас побутові написи початку 20 століття.

Найстаріші написи цього етапу – це стрілки і якісь рисочки та літери, написані деревним вугіллям поверх зовсім старих написів: «выход», «Сбойка зал». Мабуть, це написи 1950-х, а може й 1930-х років. З найцікавіших написів можна відзначити такі. «1941 15/II Заміновано», малюнок черепа з кістками і орла, з хрестом на грудях, схожого на фашистського.  Але війни ще не було, не актуально. Схожий напис «Заміновано», зі стрілкою і п’ятикутною зіркою. Мабуть, це якісь дитячі написи. «Здесь били (первое “и” написано наоборот” учителя № 130 школы (катакомби)», написано дуже кострубато.  «А. Вели В. Юдин» можливо, сліди перебування тут засновника експедиції «Пошук» В.Юдіна наприкінці 1950-х, на початку 1960-х.  Зустрічаються у виробках написи «М» зі стрілкою, написані деревним вугіллям. Такими знаками маркувався в 1950-60-х роках М.Г. Древін, колишній партизан, знавець і любитель катакомб.  Написи першопрохідців цієї ділянки катакомб «НТЕ» – Володя Головченко, «ПОК» (Привиди одеських катакомб) – назви їхніх груп; «Кеша», «Gnom» 31/VIII -68 г.» і пізніші маркування.   «Кости SVD 2002.09. Doris 02 …» Напис, залишений під час огляду печер з палеонтологічними рештками, палеонтологами з Австрії, під керівництвом Нагел Доріс.

Район ЗК-17 цікавий і тим, що тут 1972 року, вперше після відкриттів А. Нордмана в Одесі та Нерубайському, природних печер, заповнених суглинком із кістками викопних тварин, було знайдено аналогічні. Ми не будемо вдаватися в тонкощі і деталі цього питання, це окрема тема [6,9]. Але це було відкриття, оцінене фахівцями-палеонтологами. Якихось серйозних розкопок у цих печерах не велося. Епізодично їх оглядали одеські, київські, австрійські палеонтологи, відбирали підйомний матеріал. Серед кісток було визначено залишки печерного ведмедя, зокрема шматок нижньої щелепи з іклами; дикого коня, лисиці, якогось птаха, гризунів і серед них полярної миші – лемінга. З кількох промивок заповнювача печер було отримано багато кісток та зубів дрібних тварин, які було відправлено до палеонтологічного інституту АН України, але їх не опрацьовували і не визначали. Вік цієї фауни, за аналогічними печерами в Нерубайському, становить 18 тис. років (визначено радіовуглецевим методом шведським палеонтологом Куртеном 1973 року, за матеріалами А. Нордмана 1847 року, вивезеними до Гельсінкі) [18].

Цікавим моментом є те, що в печері Іллінка, разом із подібним комплексом кісток, знайдено кремнієві знаряддя праці первісних людей [8,13,14], тож цілком можливо, що печери району ЗК-17, приховують у собі сліди передісторії села Усатове і попередників Усатовської культури 4 тисячоліття до нашої ери, тим паче, що за часів Нордмана кам’яні знаряддя ще не були визнані офіційною наукою, і якщо вони йому і траплялися, то він їх не збирав.

Дуже рідкісною знахідкою є велика кістка (?), виявлена у вивалі пильного вапняку Ф. Ніколаєвим. Що це таке, без фахівців, не зрозуміти. Або це щит черепахи, або зяброва кришка величезної риби, оскільки діаметр (або довжина) цього кісткового залишку 30-40 см. Кістка розкрита з ребра, форма її і структура незвичайні, але розчищати і витягувати її, не будучи фахівцями, ми не стали.

Представляють інтерес і мікрокліматичні спостереження, зокрема вимірювання температури повітря в катакомбах. Якщо в липні 1975 року, в шести, далеко рознесених між собою точках виробок, температура змінювалася від 9,0° до 11,8° (середня 10,9°), то в 2022023 роках численні виміри показали зміни її від 14,0° до 15,5°, середня 12,1°. Тобто, за 47 років, вона підвищилася на 1,2°, що підтверджує теорію вікового прогрівання території міст, і заразом, теорію глобального потепління.